Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 711/3297/17
провадження № 61-32488св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради, Черкаської міської ради про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 24 липня 2017 року у складі судді Степаненка О. М. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 жовтня 2017 року у складі суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства "Служба утримання будинків "Митниця" Черкаської міської ради (далі - КП "СУБ "Митниця"), Черкаської міської ради, посилаючись на те, що згідно наказу № 366-к від 30 листопада 2016 року її звільнено з роботи двірника КП "СУБ "Митниця" Черкаської міської ради за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. На день звільнення їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 4 016 грн 35 коп.
Враховуючи викладене та посилаючись на положення частини п`ятої статті 95, статей 117, 237-1 КЗпП України, позивачка просила стягнути солідарно з КП "СУБ "Митниця" та Черкаської міської ради на свою користь нарахований, але не виплачений дохід за листопад 2016 року в сумі 3 756 грн 72 коп., середній заробіток за час затримки по дату фактичного розрахунку в сумі 25 605 грн 74 коп., компенсацію частини заробітної плати в сумі 183 грн 50 коп. та моральну шкоду в сумі 1 тис. грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 24 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 09 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КП "СУБ "Митниця" на користь ОСОБА_1 нараховану та невиплачену заробітну плату в сумі 3 756 грн 72 коп. з відрахуванням обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 39 315 грн 90 коп. Вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення грошових коштів за невиплату заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 183 грн 50 коп. залишено без розгляду Стягнуто з КП "СУБ "Митниця" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти в розмірі 500 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що КП "СУБ "Митниця" є належним відповідачем у справі, тому з нього мають бути стягнуті суми невиплаченого заробітку та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Разом з цим на підставі положень частини першої статті 176 ЦК України, яка виключає відповідальність територіальних громад за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, суди дійшли висновку про безпідставність позовних вимог до Черкаської міської ради.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати судові рішення та стягнути оспорювані суми із відповідачів солідарно.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки вважав, що формальне існування КП "СУБ "Митниця" Черкаської міської ради не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин та не звільняє Черкаську міську раду від юридичної відповідальності за невиконання створеним нею КП "СУБ "Митниця" своїх зобов`язань.
Суди не врахували, що КП "СУБ "Митниця" Черкаської міської ради створене саме в формі унітарного підприємства (не господарського товариства), щодо нього Черкаська міська рада та її виконавчі органи мають низку організаційно-господарських повноважень, реалізація яких призвела до порушення трудових прав позивача.
Необхідність застосування саме солідарної відповідальності викликана тим, що внаслідок дій свого власника КП "СУБ "Митниця" Черкаської міської ради формально існує (не виключене з Єдиного державного реєстру підприємств), а отже, Черкаська міська рада як власник може виплатити заборгованість працівнику підприємства як безпосередньо, так і шляхом здійснення організаційно-господарських повноважень по відношенню до належного їй комунального підприємства.
У поданих до Верховного Суду додаткових пояснень у справі зазначено, що 04 вересня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято судове рішення у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) щодо субсидіарної відповідальності міської ради за зобов`язаннями створеного нею комунального підприємства. Враховуючи, що КП "СУБ "Митниця" Черкаської міської ради є "комерційним унітарним підприємством" суто формально, при цьому підприємство позбавлене сфери діяльності, всього належного майна та органів управління виключно за рішеннями власника.
Представник ОСОБА_1 наголошує, що суди не звернули належної правової уваги на те, що у КП "СУБ "Митниця" немає грошей та/або майна, тому на цей час рішення про стягнення заборгованості КП "СУБ "Митниця" органами державної виконавчої служби не виконане, без його зміни в частині зазначення Черкаської міської ради солідарним відповідачем, перспектив виконання рішення немає.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження.
У травні 2018 року справа була передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року касаційне провадження у даній справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 711/3288/17-ц за позовом ОСОБА_3 до КП "СУБ "Митниця" про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.
28 січня 2020 року ОСОБА_1 подала клопотання про залишення її касаційної скарги без розгляду.
Листами Верховного Суду від 17 лютого 2020 року та від 25 вересня 2020 року ОСОБА_1 роз`яснено наслідки закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від касаційної скарги та запропоновано надати заяву, в якій буде підтверджено, що їй зрозумілі наслідки відмови від касаційної скарги.
21 грудня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року касаційне провадження у цій справі поновлено.
Листом Верховного Суду від 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 роз`яснено наслідки закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою від касаційної скарги та з метою підтвердження її згоди із цими наслідками, запропоновано надати відповідну заяву.
Станом на 20 травня 2021 року заяви про відмову від касаційної скарги ОСОБА_1 не надіслала.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відкликати її до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження.
Ураховуючи те, що клопотання ОСОБА_1 про залишення її касаційної скарги без розгляду надійшло після відкриття касаційного провадження, а заяви про відмову від касаційної скарги вона не надіслала, її клопотання не відповідає вимогам статті 398 ЦПК України, тому задоволенню не підлягає. Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне продовжити розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 .
Обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала на посаді двірника КП "СУБ "Митниця" Черкаської міської ради.
Наказом КП "СУБ "Митниця" від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням. У день звільнення розрахунок із позивачем не проведено.
ОСОБА_1 нарахована та не виплачена заробітна плата становить 3 756 грн 72 коп.
КП "СУБ "Митниця" на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не ліквідовано, що підтверджується інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України.
Пунктом 1.2 Статуту КП "СУБ "Митниця" передбачено, що власником та одноосібним засновником підприємства є територіальна громада міста Черкаси в особі Черкаської міської ради.
Також визначено, що відповідно до способу утворення підприємство є унітарним (п. 1.4), комерційним та діє з метою отримання прибутку (п. 1.5).
Згідно з п. 1.8 Статуту підприємство має статус юридичної особи з моменту державної реєстрації, має самостійний баланс, а відповідно до п.1.6 Статуту підприємство здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, власного комерційного ризику, бюджетного фінансування цільових програм прийнятих Черкаською міською радою, з правом найму працівників.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що Черкаська міська рада як власник КП "СУБ "Митниця" має відповідати за порушення виплати заробітної плати солідарно із роботодавцем, у якого відсутні кошти для таких виплат.
Відповідно до частини першої статті 176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.
Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.
За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.
Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.
Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Основною метаю такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП "Комбінат комунальних підприємств", боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі "Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації", пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії". Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.
Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.
При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.
Відповідно до положень статей 77 та 78 Господарського кодексу України (далі -ГК України) в Україні можуть створюватись казенні державні та комерційні і некомерційні комунальні унітарні підприємства.
Згідно з частиною другою статті 77 ГК України казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.
Крім того, Господарський кодекс України визначає також правовий статус державного комерційного підприємства (статті 74 - 75 ГК України), яке за змістом цих норм відповідає за своїми зобов`язаннями самостійно.
Разом з тим стаття 78 ГК України визначає, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Зазначені норми права також містять положення щодо відповідальності цих підприємств по боргам. Зокрема, казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).
У нормах частини сьомої статті 77 ГК України не міститься будь-якого обмеженого кола зобов`язань, за якими орган управління несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства. Отже, до таких зобов`язань можуть належати і вимоги щодо заробітної плати.
Щодо відповідальності комунального унітарного підприємства за своїм зобов`язанням, то ГК України чітких положень не містить. Однак згідно з частиною десятою статті 77 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.
Стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов`язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов`язаннями підприємства.
Проте, враховуючи її зміст у поєднанні зі змістом положень статті 78 ГК України, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов`язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.
Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство) (ч. 3 статті 78 ГК України).
Зміст права оперативного управління визначений статтею 137 ГК України та є найбільш обмеженим правовим титулом, який не дозволяє підприємству розпоряджатись належним йому майном.
При цьому, комунальне комерційне підприємство отримує майно передане йому громадою на праві господарського відання, та обмеження у його використання визначаються статутними документами цього підприємства.
Право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (стаття 136 ГК України).
Тлумачення статей 74 - 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі, із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.
Отже, аналізуючи зазначені норми права у їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням пов`язаним, із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).
Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.
Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.
Правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження
№ 12-102гс18) за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП "Комбінат комунальних підприємств", боржник, банкрут) про визнання банкрутом у частині наявності підстав для покладення субсидіарної відповідальності на комунальне підприємство не можуть бути застосовані під час розгляду цієї справи з огляду на таке.
Суди встановили, у справі, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, КП "Комбінат комунальних підприємств" володіло майном на праві оперативного відання, що унеможливлює передачу такого майна до ліквідаційної маси підприємства у разі визнання його банкрутом.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що підприємство є комерційним унітарним підприємством, та володіє майном на праві повного господарського відання. Даних про визнання підприємства банкрутом у справі немає.
Колегією суддів Касаційного цивільного суду також не може бути застосовано рішення ЄСПЛ у справі "Єршова проти Російської Федерації" від 08 квітня 2010 року, оскільки визнаючи відповідальність муніципального органу за боргами утвореного ним комунального підприємства, Європейський суд з прав людини виходив зі встановлених судами фактичних обставин справи, що муніципальне підприємство визнано банкрутом, заявниця внесена у перелік кредиторів. Крім того, у справі було встановлено, що комунальне унітарне підприємство на праві господарського відання було доведено до банкрутства саме діями його засновників.
У справі, яка переглядається судами, також не встановлено, що саме діями засновника було спричинена неплатоспроможність або банкрутство підприємства.
Отже, підстав для покладення на Черкаську міську раду обов`язку з виплати позивачеві заборгованості із заробітної плати немає.
Відповідно до статті 94 КЗпП України - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньо годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із КП "СУБ "Митниця", працюючи двірником. Наказом директора КП "СУБ "Митниця" від 30 листопада 2016 року звільнена з роботи з 30 листопада 2016 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
ОСОБА_1 нарахована та не виплачена заробітна плата за листопад 2016 року, що становить 3 756 грн 72 коп.
Відповідно до Статуту КП "СУБ "Митниця", затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 16 грудня 2010 року № 2-31, підприємство є правонаступником частини "Виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління № 1" і є самостійним суб`єктом господарювання.
Пунктами 1.5, 1.6 Статуту передбачено, що підприємство є комерційним, діє з метою отримання прибутку, здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, власного комерційного ризику, бюджетного фінансування цільових програм з правом найму працівників.
Згідно з пунктом 3.5 Статуту підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з чинним законодавством України і не несе відповідальність за зобов`язаннями держави, власника та органу управління.
Фонд оплати праці створюється у розмірах, які визначаються згідно з чинним законодавством України. Джерелом коштів на оплату праці працівників підприємства є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності. Мінімальна заробітна плата працівників не може бути нижче встановленого законодавством України мінімального розміру заробітної плати (пункт 6.4).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважав, що саме КП "СУБ "Митниця" несе відповідальність за невиплату колишньому працівникові ОСОБА_1 заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного розрахунку та моральної шкоди, враховуючи норми КЗпП України.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення належних ОСОБА_1 сум солідарно із КП "СУБ "Митниця" та Черкаської міської ради, суди обґрунтовано зазначили, що трудовим законодавством солідарна відповідальність у трудових спорах за вимогами, визначеними позивачем до відповідачів, не передбачена. Черкаська міська рада не є роботодавцем, з яким позивач перебувала у трудових відносинах, оскільки міською радою, в межах повноважень визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконувались владні функції, що характеризуються наданням різноманітних управлінських послуг вказаному підприємству та справлянням на нього владного впливу в рамках публічно-правових відносин.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, та вважає, що вимоги до Черкаської міської ради безпідставні, оскільки відповідно до частини першої статті 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб у трудових правовідносинах. При цьому КП "СУБ "Митниця" не ліквідоване і самостійно проводить свою господарську діяльність.
Доводи касаційної скарги про те, що КП "СУБ "Митниця" існує формально, не здійснює діяльності, а тому Черкаська міська рада повинна нести солідарну відповідальність за борги із заробітної плати разом зі створеним нею підприємством, не ґрунтуються на законі.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 398, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду