Постанова
Іменем України
19 травня 2021 року
м. Київ
справа № 607/5675/18
провадження № 61-17639св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про дольову участь у будівництві та стягнення коштів
за касаційною скаргою адвоката Гриців Ольги Ярославівни як представника ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2020 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ходоровського М. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив розірвати договір від 13 серпня 2020 року № 1308-10/1 про дольову участь у будівництві житла в багатоквартирному будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на свою користь 186 113,00 грн, внесених згідно з договором, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 2 043 520,74 грн, відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 16 765,47 грн, інфляційні збитки в сумі 66 070,12 грн, а всього 2 312 469,33 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 13 серпня 2010 року між ним і суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 укладено договір № 1308-10/1 про дольову участь у будівництві житла в багатоквартирному будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1, за умовами якого виконавець взяв на себе зобов`язання вести всю необхідну роботу з будівництва будинку та передання замовнику квартири АДРЕСА_2 на третьому поверсі загальною площею 62,8 кв. м. Завершення будівництва та передача замовнику квартири мали відбутись в IVкварталі 2011 року.
На виконання пунктів 5 і 6 договору він сплатив ОСОБА_3 13 серпня 2010 року 111 156,00 грн, 01 жовтня 2010 року - 33 381,00 грн та 31 грудня 2010 року - 37 576,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що позивачу стало відомо зі слів іншого замовника ОСОБА_4 у листопаді 2017 року, після чого він направив спадкоємцю вимоги з проханням повернути кошти, сплачені за договором, однак жодної відповіді не отримав.
Земельна ділянка площею 0,0861 га та об`єкт незавершеного будівництва - незакінченого будівництвом багатоквартирного будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 перейшли у спадок ОСОБА_2 .
Посилаючись на наведене, позивач просив позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 17 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив визначений статтею 1281 ЦК України присічний строк для пред`явлення вимоги до відповідача як спадкоємця ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення грошових коштів, сплачених за цим договором.
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області додатковим рішенням від 20 березня 2020 року в задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, відмовив.
Додаткове рішення мотивоване тим, що сам по собі факт існування довіреності, виданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_5 про право представляти її інтереси, зокрема у судах, не дає підстав для стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Тернопільський апеляційний суд постановою від 26 жовтня 2020 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2020 року залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 27 листопада 2020 року, адвокат Гриців О. Я. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 280/933/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/06-ц та від 02 жовтня 2019 року у справі № 704/1268/16-ц; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
На обґрунтування касаційної скарги зазначає про те, що ухвалені у справі судові рішення не можуть бути визнані законними і обґрунтованими, оскільки суди не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводів сторін і наданих на їх підтвердження доказів, зокрема те, що позивач дізнався про смерть ОСОБА_3 від ОСОБА_4 у листопаді 2017 року та пізніше з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 квітня 2018 року.
Суди помилково вважають, що строк пред`явлення вимог до спадкоємців у цій справі обчислюється відповідно до частини третьої статті 1281 ЦК України від настання строку вимоги, тобто з січня 2012 року - строку виконання зобов`язання з передання квартири, а не від часу, коли позивач дізнався про смерть спадкодавця-забудовника.
Незважаючи на поважність причин відсутності представника ОСОБА_1 - Гриців О. Я., апеляційний суд не задовольнив клопотання про відкладення розгляду справи та ухвалив оскаржуване рішення.
17 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
02 березня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 серпня 2010 року між ОСОБА_1 і суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 укладено договір № 1308-10/1 про дольову участь у будівництві житла в багатоквартирному будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1, за умовами якого виконавець приймає замовника в дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1, та бере на себе зобов`язання вести всю необхідну роботу з проведення будівництва будинку на АДРЕСА_1 та передання замовнику однокімнатної квартири АДРЕСА_2 на третьому поверсі, загальною площею 62,8 кв. м.
Згідно з пунктом 2 цього договору завершення будівництва та передання позивачу квартири мало відбутися в IV кварталі 2011 року.
Пунктом 4 договору передбачено, що загальна вартість об`єкта нерухомості
становить 370 520,00 грн.
На виконання пунктів 5 і 6 договору позивач сплатив 13 серпня 2010 року - 111 156,00 грн, 01 жовтня 2010 року - 33 381,00 грн та 31 грудня 2010 року - 37 576,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після чого приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О. О. відкрила спадкову справу за № 7/2011. Спадкоємцями, які у встановленому порядку прийняли спадщину, були дружина спадкодавця ОСОБА_2, яка 17 серпня 2011 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, дочка, ОСОБА_7, та неповнолітні діти - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, в інтересах яких діяла їх мати ОСОБА_2
08 грудня 2011 року між спадкоємцями ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено нотаріально посвідчений договір про поділ спадкового майна (земельної ділянки та житлового будинку на АДРЕСА_3, двох автомобілів, частки в статутному фонді ТОВ заводу "Ремпобуттехніка" та земельної ділянки площею 0,16 га).
Земельна ділянка площею 0,0861 га та об`єкт незавершеного будівництва - незакінченого будівництвом багатоквартирного будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, що розташовані на АДРЕСА_1, не були включені до переліку спадкового майна згідно з договором про поділ майна.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2012 року у справі № 1915/8385/2012 за ОСОБА_2 визнано в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0861 га, що розташована на АДРЕСА_1, та на об`єкт незакінченого будівництвом багатоквартирного будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 .
27 листопада 2017 року позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою щодо повернення сплачених ним коштів на виконання договору про дольову участь у зв`язку з невиконанням умов договору спадкодавцем ОСОБА_3 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.