ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2021 року
м. Київ
справа № 820/4185/16
касаційне провадження № К/9901/36024/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Мар`єнко Л.М.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Калитка О.М.; судді: Калиновський В.А., Бондар В.О.)
у справі № 820/4185/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Влада Ойл"
до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області,
Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Влада Ойл" (далі - ТОВ "Влада Ойл"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Галицька ОДПІ; відповідач-1; контролюючий орган) та Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач-2), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року № 0002432201, а також зобов`язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та податкових зобов`язань платника в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит" та в інтегрованій картці, зміни до яких внесено на підставі відомостей, викладених в акті перевірки від 18 серпня 2014 року № 901/13-50-22-01-17/37123376.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 27 жовтня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Скасував податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року № 0002432201. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 лютого 2017 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Галицька ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач-1 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій .
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Галицької ОДПІ.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Влада Ойл" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків із Товариством з обмеженою відповідальністю "Праус" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Ліквід Петролеум" за квітень 2014 року, результати якої оформлено актом від 18 серпня 2014 року № 901/13-50-22-01-17/37123376.
За її наслідками відповідач-1 дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками придбання нафтопродуктів (бензину автомобільного підвищеної якості А-95 - Євро, виду ІІ, класу D) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Праус" та газу вуглеводневого скрапленого марки СПБТ у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Ліквід Петролеум", з підстави безтоварного характеру здійснених господарських операцій.
Обґрунтовуючи свою позицію, Галицька ОДПІ зазначала, що контрагенти платника мають ознаки фіктивності, зокрема, вони не перебувають за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, у цих осіб відсутні в достатній кількості основні фонди, трудові та виробничі ресурси, а їхня діяльність спрямована на вчинення операцій, пов`язаних із наданням податкової вигоди третім особам.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року № 0002432201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2237193,00 грн за основним платежем та 1118597,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: позивачем долучено до матеріалів справи відповідні первинні документи, які підтверджують реальність оспорюваних господарських операцій та їхню спрямованість на фактичні зміни у відповідності до змісту здійснених правочинів у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника; на підтвердження подальшої реалізації придбаного товару шляхом оптової торгівлі ТОВ "Влада Ойл" представлено відповідний договір купівлі-продажу, податкові та видаткові накладні; на час укладення та виконання договорів позивач та його контрагенти були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.
На переконання Верховного Суду, наведені висновки судових інстанцій є передчасними з огляду на таке.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Реальність, зокрема, потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.
Крім того, варто встановити, ким приймалися придбані в Товариства з обмеженою відповідальністю "Праус" нафтопродукти зі встановленням посадових осіб постачальника і покупця, задіяних у такому процесі, а також перевірити обставини щодо дотримання платником порядку приймання нафтопродуктів від зазначеного контрагента з урахуванням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.
Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість Товариства з обмеженою відповідальністю "Праус" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Ліквід Петролеум" виконати спірні поставки з урахуванням їхніх фактичних господарських ресурсів, понесення витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позову підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність розглядуваної частини позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -