ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2021 року
м. Київ
справа №813/2232/16
касаційне провадження №К/9901/41523/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року (головуючий суддя - Гавдик З.В.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Большакова О.О.; судді - Глушко І.В., Коваль Р.Й.)
у справі № 813/2232/16
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий"
до Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2016 року Товариство з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий" (далі - ТДВ "Меблевий комбінат "Стрий"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 березня 2016 року № 0000652205, від 25 березня 2016 року № 0000642205, від 25 березня 2016 року № 0000612206, від 25 березня 2016 року № 0000602206.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2016 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про часткове задоволення позовних вимог. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 25 березня 2016 року № 0000652205 та від 25 березня 2016 року № 0000642205. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
ГУ ДФС у Львівській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на те, що в охоплений перевіркою період позивач здійснював виробництво та реалізацію готової продукції, а саме меблів, у тому числі фізичним особам. Поставка товарів фізичним особам здійснювалася за усною домовленістю за відсутності письмових договорів. При цьому видаткові накладні, які виписувалися фізичним особам, не містять даних щодо ідентифікації їхніх даних, зокрема ідентифікаційних кодів, номерів паспортів, місць проживання. Відповідно до аналізу рахунків, журналів-ордерів, оборотно-сальдових відомостей, карток по бухгалтерських рахунках 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями", 311 "Поточні рахунки в національній валюті" при реалізації товарно-матеріальних цінностей неідентифікованим особам наявні дебетові та кредитові сальдо, що свідчать про наявність заборгованості фізичних осіб по бухгалтерському рахунку 36 "Розрахунки з вітчизняними покупцями", а також факт відвантаження товару неідентифікованим покупцям без наявної оплати, що, на переконання ГУ ДФС у Львівській області, є підтвердженням відвантаження товару одним покупцям, а надходження оплати від інших неідентифікованих покупців, яка, в свою чергу, є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 12 березня 2016 року № 36/13-01-14-06/00274878.
За її наслідками відповідач дійшов, зокрема, висновку про порушення ТДВ "Меблевий комбінат "Стрий" вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з невключенням до бази оподаткування податком на додану вартість отриманих коштів від неідентифікованих фізичних осіб, що призвело до заниження податкових зобов`язань на загальну суму 1241411,00 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 25 березня 2016 року прийнято, у тому числі податкові повідомлення-рішення: № 0000642205, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 568855,00 грн за основним платежем та 284427,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000652205, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 563675,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 281837,50 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
За правилами пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
При цьому пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Відтак правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов`язує виникнення у платника права на формування даних податкового обліку, є реальне здійснення господарських операцій, у тому числі й з реалізації товарно-матеріальних цінностей, та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що в охоплений перевіркою період позивачем укладалися з фізичними особами договори купівлі-продажу продукції, яка вироблялася ТДВ "Меблевий комбінат "Стрий", на підтвердження чого подано видаткові та податкові накладні, що свідчать про відвантаження готової продукції, а також банківські виписки про зарахування коштів на банківський рахунок платника.
Наведені документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників. Проте, у них відсутня інформація про ідентифікаційні коди покупців, номери їхніх паспортів, місця проживання тощо.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, зокрема, слушно звернув увагу на те, що в суб`єкта господарювання відсутній обов`язок ідентифікувати фізичну особу за місцем її проживання, ідентифікаційним кодом тощо у разі реалізації такій особі продукції.
Водночас у справі з`ясовано, що оплата за товарно-матеріальні цінності здійснювалася фізичними особами на користь позивача в касах банківських установ відповідно до положень Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). На підставі положень пункту 187.1 статті 187 ПК України ТДВ "Меблевий комбінат "Стрий" за наслідками кожної господарської операції складено податкові накладні з урахуванням події, що сталася раніше, - дата зарахування коштів на банківській рахунок або дата відвантаження товару.
За таких обставин є цілком об`єктивними доводи судових інстанцій про те, що висновок контролюючого органу про порушення позивачем правил пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України в частині невключення до бази оподаткування податком на додану вартість отриманих коштів від неідентифікованих фізичних осіб, що призвело до заниження податкових зобов`язань на загальну суму 1241411,00 грн, ґрунтується лише на його припущеннях і не підтверджений жодними належними та допустимими доказами.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував розглядувані норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у Львівській області без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -