ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
справа №120/3569/19-а
касаційне провадження №К/9901/8713/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 (головуючий суддя - Полотнянко Ю.П., судді - Драчук Т.О., Ватаманюк Р.В.) у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дашівське рибоводне господарство" (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 10.02.2020 у задоволенні позову відмовив.
Товариство, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 апеляційну скаргу Товариства було залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2020 - без змін.
18.12.2020 ОСОБА_1, який згідно інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є засновником та кінцевим бенефеціарним власником (контролером) Товариства, звернувся до Сьомого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.01.2021 відмовив ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2020 на підставі частини п`ятої статті 323 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі є аналогічними за змістом та доводам апеляційної скарги Товариства, яка вже розглянута та за наслідками розгляду якої Сьомим апеляційним адміністративним судом вже ухвалено постанову від 04.08.2020.
ОСОБА_1 оскаржив ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 17.03.2021 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, ОСОБА_1 посилається на те, що практикою Верховного Суду (постанова від 19.02.2019 у справі № 810/4438/16) підтверджується право кінцевого бенефеціара оскаржити в апеляційному порядку рішення, що прийняте стосовно юридичної особи.
У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд залишити касаційну каргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, з підстав того, що предметом спору у даній справі є податкові повідомлення-рішення про визначення Товариству суми грошового зобов`язання, податковий обов`язок виникає в силу норми закону, має персоніфікований характер, щодо нього заборонена будь-яка уступка третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов`язання є інші особи у відповідності з нормами пункту 87.7 статті 87 Податкового кодексу України. Також, Управління посилається на те, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17 було зроблено висновок про те, що … "рішення суду, яким вирішено спір щодо податкового обов`язку платника податків - господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов`язок засновника (засновників) товариства, з огляду на визначений Конституцією України (стаття 67) та Податковим кодексом України (статті 36,38, пункт 87.7 статті 87) персоніфікованих характер податкового обов`язку, якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблено такий висновок", з урахуванням того, що мотивувальна та резолютивна частини рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2020 не містять висновку про права та обов`язки ОСОБА_1 .
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.04.2021 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 06.04.2021.
Згідно наказу Верховного Суду № 77-кв від 30.04.2021 суддя Бившева Л.І. перебувала у відпустці у період з 05.05.2021 по 07.05.2021. Згідно наказу Верховного Суду № 32-к від 22.04.2021 суддя Ханова Р.Ф. перебувала у відпустці з 05.05.2021 по 19.05.2021. Згідно наказу Верховного Суду № 30-к від 20.04.2021 суддя Пасічник С.С перебувала у відпустці з 05.05.2021 по 14.05.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 "МПП "Голуб" проти України" від 18.10.2005, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21.02.1975, серія А № 18, пункти 28-36).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі "Brulla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі (пункт 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб`єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.
Відповідно до частини першої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо учасників справи, то їх коло