ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 380/3007/20
адміністративне провадження № К/9901/26773/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №380/3007/20
за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Курильця А.Р., суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача у частині невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
1.2. стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03 березня 2019 року по 13 березня 2020 року у сумі 148452,32 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що станом на момент звільнення відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив повного розрахунку з позивачем.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 у період з 08 серпня 2003 року по 02 березня 2019 році проходив військову службу за контрактом у військовій частині 2144.
3.1. На момент звільнення позивач займав посаду інспектора прикордонної служби 1-категорії - фельдшера групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби "Пархоменкове" (тип Б) відділу прикордонної служби "Амбуків" 1 категорії (тип Б). Також, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
3.2. Згідно із витягом з наказу "По особовому складу" № 14-ос від 17 січня 2019 року, виданим тво начальника 7 прикордонного загону (1 категорії) підполковником І.Римарчуком старшого прапорщика ОСОБА_1, інспектора прикордонної служби 1-категорії - фельдшера групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби "Пархоменкове" (тип Б) відділу прикордонної служби "Амбуків" 1 категорії (тип Б) звільнено у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та направлено для зарахування на військовий облік до Володимир-Волинського ОРВК Волинської області.
3.3. Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993.
3.4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 380/422/20 визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144) в частині невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 липня 2015 року по 02 березня 2019 року та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 березня 2019 року; зобов`язано Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 липня 2015 року по 02 березня 2019 року; зобов`язано Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 березня 2019 року.
3.5. Нараховану індексацію грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки в розмірі 48543,92 грн. відповідачем здійснено лише 13 березня 2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 380/422/20.
3.6. Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме відповідач протиправно не виплатив індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993, останній звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позов задоволено.
4.1. Визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
4.2. Стягнуто з Львівського прикордонного загону (військової частини 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03 березня 2019 року по 12 березня 2020 року у сумі 154645 (сто п`ятдесят чотири тисячі шістсот сорок п`ять) гривень 04 копійки.
4.3. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, оскільки на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 380/422/20 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 02 березня 2019 року включно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 13 березня 2020 року.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року змінено рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, викладено абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (71010, м. Львів, вул. Личаківська, 74, код ЄДРПОУ 14321653) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.03.2019 року по 13.03.2020 року в сумі 8218 (вісім тисяч двісті вісімнадцять) гривень 48 (сорок вісім) копійок".
5.1. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін
5.2. Змінюючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючи на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
IV. Касаційне оскарження
6. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
6.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач вказує, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції застосував норму права, а саме статті 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17 та від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19.
6.2. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно вдався до аналізу співмірності виплаченої позивачеві із затримкою індексації та компенсації за відпустку (48543,92 грн.) із розміром нарахованого судом першої інстанції грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби (понад 100 тис. грн.).
6.3. Скаржник наголошує на тому, що суд не повинен оцінювати абсолютну величину нарахованого йому грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а визначити лише співмірність недоплати при звільненні з середнім розміром його місячного заробітку. Сама лише абсолютна величина нарахованого грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (понад 100 тис. грн.) не є підставою для її зменшення судом, оскільки ця величина є розрахунковою і залежить від розміру заробітної плати звільненого працівника за останні два місяці роботи.
6.4. У зв`язку із наведеним позивач просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
7. У відзиві на касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
10. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи
11. Згідно з частинами першою та другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
11.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
12. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
13. За приписами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
13.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
14. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
15. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
16. Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
17. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
VI. Позиція Верховного Суду
18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
20. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
21. Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
22. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
23. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
24. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
25. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
26. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
27. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
28. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
29. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
30. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
31. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
32. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
33. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
34. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
35. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
36. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 380/422/20 відповідачем 13 березня 2020 року здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки в розмірі 48543,92 грн.
37. В свою чергу, позивач звернувшись до суду з даним позовом просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03 березня 2019 року по 13 березня 2020 року у сумі 148452,32 грн., яка значно перевищує суму вказаної вище індексації грошового забезпечення та грошової компенсації.
38. За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби із застосуванням принципу співмірності.
39. Разом з цим, формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
40. Враховуючи, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судом не з`ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
41. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а.
42. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
43. Частиною четвертою статті 328 КАС України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
44. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
45. Верховний Суд вважає висновки суду апеляційної інстанцій у цій справі передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак судове рішення не є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
46. Суд визнає, що судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи.
47. Отже, колегія суддів погоджується з доводами скаржника з посиланням на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України щодо незастосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду викладених у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17 та від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19.
48. Встановлені порушення допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, що унеможливило встановлення обставин, які необхідні для вирішення справи судом касаційної інстанції.
49. Таким чином, незважаючи на те, що скаржник оскаржує лише рішення суду апеляційної інстанції, означені порушення відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України дають підстави для скасування не лише оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, а й рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до цього суду.