ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2021 року
м. Київ
справа № 821/2146/16
адміністративне провадження № К/9901/40214/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №821/2146/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (Високопільське відділення) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкових вимог, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07.03.2017 (суддя Попов В.Ф.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 (головуючий суддя Косцова І.П., Стас Л.В., Турецька І.О.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі також ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень по транспортному податку з фізичних осіб за 2015 рік №19-17 від 18.06.2015 та №93272-21 від 17.10.2016, податкових вимог №158047-21 від 18.06.2015 та №158047-21 від 25.08.2016.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07.03.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОДПІ звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07.03.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.09.2017 відкрито касаційне провадження у справі №821/2146/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №802/2281/16-а згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2021 справу №821/2146/16 прийнято до провадження, розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 18.05.2021.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що позивач є платником транспортного податку. У свою чергу, з 1 січня 2015 року об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. Крім того, позивач є платником транспортного податку у 2016 році, оскільки його автомобіль є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Відтак спірні рішення вважає прийнятими на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення, 18.06.2016 №19-17, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік та 17.10.2016 №93272-21 за 2016 рік, а також податкові вимоги від 18.06.2015 №158047-21, від 25.08.2016 №158047-21. Підставою для нарахування зазначеного зобов`язання стала отримана податковим органом інформація про реєстрацію 19.10.2013 за ОСОБА_1 автомобіля марки TOYOTA HIGLANDER, державний номер НОМЕР_1, 2013 року випуску, з об`ємом двигуна 3456 куб.см., вартість якого перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення, вимоги протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, посилався на те, що оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а отже нараховане позивачу податковим повідомленням-рішення податкове зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік є неправомірним. Крім того, податковий орган не надав інформації для розрахунку вартості автомобіля на підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення з транспортного податку за 2016 рік. Таким чином, відповідачем не надано суду доказів обґрунтованості та правомірності прийнятого ним рішення.
Переглядаючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з транспортного податку, податку на майно, відмінного від земельної ділянки та плати за землю.
Так, згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
При цьому, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте, про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.
Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов`язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.
Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов`язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням пункту 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.
Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Транспортний податок був встановлений Законом №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, прийняте органом місцевого самоврядування рішення про транспортний податок, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.
Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
У випадку прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, зокрема транспортного, оприлюднення такого рішення є передумовою застосування відповідного податку до громадян, оскільки наведені вище положення ПК України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За таких обставин, висновок суду апеляційної про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
У справі, що розглядається, рішеннями судів попередніх інстанцій скасовано податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов`язання зі сплати транспортно податку за 2016 рік та податкової вимоги.
Слід враховувати, що 24.12.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01.01.2016 (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об`єкту оподаткування транспорн6им податком.
Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 №909-VIII) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378грн. (стаття 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік"). Відтак, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1ʼ033ʼ 500грн.
Таким чином, об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1ʼ 033ʼ500грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. N 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку N403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку N 403).
Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна;
тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.
Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (п. 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
Судами з`ясовано, що відповідно до розрахунку, здійсненого позивачем на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, вартість автомобіля Toyota Highlander становить 774413,91грн., що не відповідає вимогам статті 267.2.1 ПК України.
Як зауважено судами, з матеріалів справи та пояснень відповідача слідує, що податковий орган не розпоряджається достатніми даними для розрахунку вартості автомобіля. Відповідач не надав суду розрахунок вартості автомобіля на підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення. Таким чином, відповідачем не надано суду доказів обґрунтованості та правомірності прийнятого ним рішення щодо вартості автомобіля, що потягло за собою прийняття неправомірного податкового повідомлення-рішення.
Суди констатували, що оскільки середньоринкова вартість автомобіля позивача не перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, то транспортний засіб, який зареєстрований за позивачем, не є об`єктом оподаткування транспортним податком, в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України.
Також, судами відзначено, що податковим органом не надано жодних доказів того, що належний позивачу автомобіль станом на 01 січня 2016 року мав більшу вартість, ніж вона розрахована, згідно Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримання від Мінекономрозвитку інформації про автомобіль. Такої інформації податковий орган не надав, чим не підтвердив наявність підстав у відповідача для прийняття податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) встановлено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконаний свій обов`язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов`язання.
Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції, що визначення позивачу суми податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб є протиправним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, з огляду на недоведення відповідачем, що автомобіль позивача є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.
Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 07.03.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 у справі №821/2146/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------