Постанова суду № 820/2442/17 від 18.05.2021 про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року

м. Київ

справа № 820/2442/17

адміністративне провадження № К/9901/47985/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №820/2442/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, Східної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 (головуючий суддя Шевцова Н.В., судді: Макаренко Я.М., Мінаєва О.М.),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, Східної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі №820/2442/17.

Ухвалою суду від 17.05.2021 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 18.05.2021.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального і матеріального права. Як зазначає відповідач, у спірних правовідносинах обов`язок зі сплати транспортного податку був встановлений положеннями Закону України від 28.12.2014 №71-VIII. Крім того, норми Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, Закону України від 24.12.2015 №909-VIII, Закону України від 21.12.2016 №1797-VIII та приписи статті 267 Податкового кодексу України неконституційними не визнані, не скасовані, дії не втратили, а відтак є чинними. Також, відповідач звертає увагу на незмінність розміру податкового обов`язку у спірних правовідносинах, який згідно з Законами України від 28.12.2014 №71-VIII, від 24.12.2015 №909-VIII, від 21.12.2016 №1797-VIII дорівнював 25000грн. Відповідач звертає увагу, що обчислення транспортного податку по легковому автомобілю, який знаходиться у власності позивача було здійснено згідно підпунктом 267.6.2 пункту 267.7 статті 267 Податкового Кодексу України. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі №820/2442/17, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 залишити в силі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є власником автомобіля, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, а саме автомобіля марки MERCEDES-BENZ, модель S 500 4 MATIC L, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1, повна маса 2750, маса без навантаження 2170, об`єм двигуна 4663, 2014 року випуску, дата первинної реєстрації 21.03.2014, державний номером НОМЕР_2 .

Індустріальною ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 07.05.2015 №00015/1704, яким позивачу визначено загальну суму грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00грн. Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 14.03.2017 №2038-97/1303, яким позивачу визначено загальну суму грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявний обов`язок щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб за 2015, 2017 рік, оскільки належний йому на праві власності автомобіль підпадає під об`єкт оподаткування, визначений підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України.

Апеляційний суд постанову суду першої інстанції скасував. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.05.2015 №00015/1704, від 14.03.2017 №2038-97/1303. Суд апеляційної інстанції посилався на те, що висновки податкового органу про те, що у позивача у 2015 році виник обов`язок зі сплати транспортного податку, оскільки із набранням чинності положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 власники транспортних засобів віком до 5 років та об`ємом більше 3000 куб.см є платниками транспортного податку є помилковими, оскільки виходячи з приписів статтей 8, 10 Податкового кодексу України ставка транспортного податку лише визначається Податковим кодексом, а повноваження щодо її встановлення на території певних громад належать до відповідних сільських, селищних, міських рад.

Крім того, апеляційний суд вважав, що принцип стабільності закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу. Згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону України №1791-VІІІ від 21.12.2016) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, не може мати місце у 2017 році.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з транспортного податку, податку на майно, відмінного від земельної ділянки та плати за землю.

Так, згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

При цьому, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте, про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.

Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов`язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.

Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов`язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням пункту 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, прийняте Харківською міською радою рішення від 21.01.2015 №1793/15, яким затверджено Положення про транспортний податок, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

У випадку прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, зокрема транспортного, оприлюднення такого рішення є передумовою застосування відповідного податку до громадян, оскільки наведені вище положення ПК України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За таких обставин, висновок суду апеляційної про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відтак, доводи касаційної скарги в частині встановлення судом неправомірності податкового повідомлення-рішення від 07.05.2015 №00015/1704, яким позивачу визначено загальну суму грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00грн. не підтверджують обставин неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки у цій частині є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

У справі, що розглядається, Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 14.03.2017 №2038-97/1303, яким позивачу визначено загальну суму грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 25000,00грн.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.

Згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, внесено зміни до Податкового кодексу України, у зв`язку з чим підпункт 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України викладено в новій редакції.

Підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального.

Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України, є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з положеннями пункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст.267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Щодо об`єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об`єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що з набранням чинності вказаними положеннями ПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України №1791-VІІІ від 21.12.2016 щодо об`єкта оподаткування), власники транспортних засобів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, є платниками транспортного податку.

Постановою Кабінету Міністрів України за №66 від 18.02.2016 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, яка встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об`єктів оподаткування транспортним податком (далі - Методика).

Згідно з пунктом 2 Методики, середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Джерелом інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) (пункт 3 Методики).

За пунктом 4 Методики, інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством "Держзовнішінформ" до Мінекономрозвитку.

В силу пункт 11 Методики, коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від строку експлуатації визначається як середнє значення співвідношення ціни автомобілів, що були у використанні, до ціни аналогічних нових автомобілів.

Згідно з пунктом 12 Методики, коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів. У разі, коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункти 13, 14 Методики).

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.01.2017 становить 3200 гривень.

Таким чином, враховуючи норми Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", середньоринкова вартість автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) станом на 1 січня податкового (звітного) року, на 2017 рік, повинна становити 1ʼ 200ʼ 000 гривень.

Враховуючи викладене, з урахуванням приписів статті 267 ПК України, такий транспортний засіб є об`єктом оподаткування транспортним податком.

Як вважав позивач та погодився суд апеляційної інстанції, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (в редакції Закону України №1791-VІІІ від 21.12.2016 року) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, не може мати місце у 2017 році.

Верховний Суд вбачає підстави вважати такі висновки апеляційного суду помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу.

Згідно пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" № 1791-VІІІ від 20.12.2016 року встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 123, підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 та пунктом 12.5 статті 12 ПК України вимоги щодо оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), не поширюються на прийняті органом місцевого самоврядування на виконання закону України №1791-VІІІ від 20.12.2016 рішення про встановлення місцевих податків на 2017 рік.

Беручи до уваги вищевикладене, касаційний суд дійшов висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для визначення податкового зобов`язання з транспортного податку у 2017 році з урахуванням змін, внесених до об`єкта оподаткування, та про обов`язок платників податку щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.

Апеляційний суд посилався на дотримання принципу стабільності, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України та зазначив, що транспортний податок не може бути визнаний обов`язковим до сплати у 2017 році, адже місцева рада прийняла і офіційно оприлюднила рішення після 15.06.2017.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

Слід враховувати, що цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що відповідач при розрахунку податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб повинен встановити вартість автомобіля з урахуванням приписів ст. 267.2.1 п. 267.2 статті 267 Податкового Кодексу України (в редакції на момент спірних відносин ).

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримання від Мінекономрозвитку інформації про автомобіль.

Судом першої інстанції при вирішенні справи залишено поза увагою надані податковим органом докази щодо визначення середньоринкової вартості автомобіля позивача. У свою чергу, судом апеляційної інстанції не надано правову оцінку доводам відповідача про наявність підстав для накладення податкового зобов`язання зі сплати транспортного податку за 2017 рік, з урахуванням норм права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно з частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Частиною четвертою статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не здійснили комплексне дослідження доказів, неправильно застосували норми права у їх системному тлумаченні, передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, не надано оцінку доводам сторін з урахуванням принципу рівності та змагальності, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи. З оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами здійснено належну оцінку як поданих позивачем доказів на підтвердження своєї правової позиції, так доводам і документам відповідача, якими останній підтверджував мотиви прийняття рішення та його законність.

Відповідно до статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

З урахуванням викладеного, судові рішення в частині позовних вимог про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу транспортний податок за 2017 рік підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі №820/2442/17 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2017 №2038-97/1303 скасувати, у цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 у справі №820/2442/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.....................

....................

.....................

................

Перейти до повного тексту