ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 року
м. Київ
справа № 200/5726/20-а
адміністративне провадження № К/9901/3033/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання протиправним та скасування наказу про неуспішне проходження атестації, поновлення на посаді, стягнення середнього розміру заробітної плати, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Донецької обласної прокуратури на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, постановлену у складі колегії суддів: Сіваченка І.В. (доповідач), Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.,
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Донецької обласної прокуратури, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Донецької області від 4 травня 2020 року № 404-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурору відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VІІ);
1.2. визнати протиправним та скасувати рішення від 2 квітня 2020 року Другої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
1.3. поновити в органах прокуратури з 14 травня 2020 року на посаді прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області або на рівнозначній посаді в органі прокуратури, який буде створено, зарахувавши час вимушеного прогулу в загальний строк служби в органах прокуратури;
1.4. стягнути з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 5 травня 2020 року і до моменту фактичного поновлення на посаді прокурора.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом від 8 квітня 2019 року № 284-к його призначено прокурором відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області. За результатами складання іспиту під час проведення атестації прокурорів позивач набрав 64 бали, що є меншим прохідного балу для успішного складання іспиту. Вказане відображено в рішенні другої кадрової комісії від 2 квітня 2020 року № 96, на підставі якого прийнято наказ про звільнення. При цьому, на думку позивача, наказ від 4 травня 2020 року № 404-к про звільнення не відповідає вимогам Закону № 1697-VІІ, оскільки у керівника обласної прокуратури відсутні повноваження щодо звільнення особи з посади прокурора регіональної прокуратури. Відсутність настання обставин, передбачених п.9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VІІ, зокрема ліквідації, реорганізації органу, також свідчить про протиправність наказу про звільнення. Посилався на чисельні порушення відповідачами норм КЗпП України. Вважав проходження атестації незаконним, а його результати такими, що не відповідають дійсності.
3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року позов задоволено частково.
3.1. Скасовано рішення Другої кадрової комісії від 02 квітня 2020 року № 96 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора".
3.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Донецької області від 04 травня 2020 року №404-к.
3.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області з 14 травня 2020 року.
3.4. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 131351,75 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
3.5. У задоволенні вимоги щодо зарахування часу вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України відмовлено.
4. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач та відповідачі подали апеляційні скаргу.
5. В своїй апеляційній скарзі позивач просив змінити рішення місцевого суду в частині визначення посади, на якій позивач підлягає поновленню та у цій частині прийняте нове рішення, яким поновити його з 14.05.2020 на посаді прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Донецької області, а з 11.09.2020 на посаду прокурора відділу кадрової роботи та державної служби Донецької обласної прокуратури.
5.1. Відповідачі просили скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
6. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року апеляційне провадження у справі № 200/5726/20-а зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
7. Рішення суду мотивовано тим, що при винесенні спірних рішень відповідачі керувалися нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, конституційність якого наразі є предметом розгляду Великої палати Конституційного Суду України, існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи № 3/116(20), тому провадження у справі № 200/5726/20-а необхідно зупинити.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
8. Донецька обласна прокуратура уважаючи ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження у справі постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу.
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Однак, у даному випадку такої неможливості не має. Судом встановлено всі обставини справи, які мають значення для предмета спору, та досліджено докази, що їх підтверджують. Об`єктивних перешкод у наданні оцінки законності прийнятого рішення суду першої інстанції не має. У даному випадку справа, до якої зупинено провадження у справі не пов`язана з встановленням фактичних обставин.
9.1. Крім того, скаржник наголошує, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи (мають зворотну силу). В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
9.2. В касаційній скарзі скаржник зауважив, що зупинення провадження у справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності. Орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби та потреби у працевлаштуванні. У зв`язку з цим, для даної категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного та оперативного розгляду. Таким чином, невиправдане зупинення провадження у справах даної категорії для того, щоб дізнатися правову оцінку іншого органу, є майже неприпустимим та не відповідає завданням адміністративного судочинства. Крім того, трудові спори пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу.
10. Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ІІІ. Нормативне врегулювання
11. За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
12. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
13. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.