ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2021 року
м. Київ
справа №2а-11461/11/2070
адміністративне провадження №К/9901/19707/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Основ`янської об`єднаної державної податкової інстанції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мельнікової Л.В., суддів Бартош Н.С., Філатова Ю.М. від 15 березня 2016 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Основ`янської об`єднаної державної податкової інстанції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (правонаступник - Основ`янська об`єднана державна податкова інстанція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області; далі - відповідач, Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення від 12 травня 2011 року №0000751702.
Суди встановили, що на підставі наказу від 06 квітня 2011 року №633 та повідомлення від 06 квітня 2011 року №6475/10/17-222 Інспекцією у період з 12 по 19 квітня 2011 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП з питань правильності відображення даних декларацій з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за період з липня 2008 року по травень 2010 року, за результатами якої складено акт від 26 квітня 2011 року №1721/172/ НОМЕР_1, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (положення якого були чинними на момент спірних відносин; далі - Закон №168/97-ВР), статті 187, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податкові зобов`язання з ПДВ в сумі 374925,18 грн. та завищено податковий кредит у сумі 827698,71 грн.
У акті перевірки Інспекція дійшла висновків про формування ФОП податкового кредиту по взаємовідносинам із контрагентами-постачальникам без дотримання відповідних законодавчих підстав, посилаючись на те, що платником податку під час перевірки не були надані документи на підтвердження показників, відображених у податковій звітності за наслідками таких операцій, а контрагентами не задекларовано своїх зобов`язань зі сплати податку, суму якої позивач включив до податкового кредиту.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 травня 2011 року №0000751702, яким ФОП збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 1503279,86 грн, у тому числі 1202626,89 грн за основним платежем та 300655,97 грн за штрафними санкціями.
Незгода з таким рішенням стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Востаннє постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час перевірки та розгляду справи не було подано всіх документів первинного бухгалтерського обліку, які повинні супроводжувати фактичне виконання операцій між позивачем та його контрагентами, внаслідок чого погодився із твердженням відповідача про заниження ФОП зобов`язань з ПДВ та завищення податкового кредиту у перевіряємому періоді. Відтак, за висновком суду, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законними.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 березня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов задовольнив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в порушення вимог пунктів 79.2 та 79.3 статті 79 ПК України наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП отримано лише після початку здійснення заходу податкового контролю, чим було порушено право позивача на належну підготовку до нього та надання повного обсягу документів й пояснень для проведення перевірки, тому, як наслідок, прийняте за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення визнав протиправними.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків апеляційного суду та прийняття ним рішення за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням процесуальних норм, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки ФОП. Також посилається на те, що встановлені у ході проведеної перевірки порушення пов`язані саме із недодержанням платником податку приписів податкового законодавства при відображенні показників податкової звітності, а тому обставини неможливості подання відповідних пояснень й документів до початку здійснення заходу податкового контролю не мають фундаментального значення при розгляді даної справи; до того ж станом на момент проведення перевірки ФОП не було однозначної практики Верховного Суду України стосовно правильного застосування статті 79 ПК України.
ФОП у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, відповідно до статті 62 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки) одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.
Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.
Зокрема, пунктом 79.1 статті 79 ПК України установлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Отже виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.
Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє орган державної податкової служби можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.
Відтак з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.
Таке тлумачення норм відповідає меті перевірки, змісту прав платника податків та виконанню ним обов`язку по наданню посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби (контролюючого органу) у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки.
Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів належного повідомлення позивача про здійснення позапланового заходу податкового контролю й ці обставини визнав такими, що мають наслідком протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача, прийнятого за результатами перевірки.
При цьому апеляційним судом з`ясовано, що ненадання платником податків після початку перевірки всіх документів, які належать або пов`язані з предметом такої, на чому власне і ґрунтується викладена у акті позиція Інспекції про непідтвердження ФОП показників, відображених у податковій звітності з ПДВ за наслідками операцій із контрагентами-постачальниками, було зумовлено саме позбавленням його можливості реалізації свого права на ознайомлення із наказом про призначення перевірки до початку здійснення заходу податкового контролю та подання відповідних пояснень й документів.
За висновком апеляційної суду такий підхід контролюючого органу призвів до унеможливлення з`ясування у ході проведеної перевірки наявності чи відсутності у позивача первинних документів, які б підтверджували або ж безспірно спростували здійснення господарських операцій, за якими ФОП у період з липня 2008 року по травень 2010 року декларував податковий кредит, визначитися з причинами відсутності тих або інших документів тощо й, як наслідок, до необ`єктивності висновків, зроблених Інспекцією у акті, складеному за результатами такої перевірки.
Доводи ж касаційної скарги не свідчать про правомірність проведеної перевірки та зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду. Не є прийнятними й посилання відповідача на відсутність станом на момент проведення перевірки ФОП однозначної практики Верховного Суду України стосовно правильного застосування статті 79 ПК України, адже право платника податку на участь у процесі проведення позапланового невиїзного заходу податкового контролю, надання пояснень та документів з питань, що виникають під час такої перевірки, проголошено власне загальними положеннями ПК України та є однією із ключових засад податкового законодавства. Реалізація ж такого права пов`язується із отриманням платником податків наказу про перевірку та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої до її початку.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та задоволення вимог касаційної скарги.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд