ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2021 року
м. Київ
справа № 816/3304/15
адміністративне провадження № К/9901/26368/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Гадяцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Данилишина В.М. від 22 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Парінова А.Б., суддів Грибан І.О., Губської О.А. від 01 грудня 2016 року у справі за позовом Гадяцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення податкового боргу,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2015 року Лохвицька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник - Гадяцька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області; далі - позивач, контролюючий орган) звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" публічного акціонерного товариства "Укрнафта", відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97 від 24 грудня 1997 року "Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану зі створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ" (далі - відповідач, Товариство), в якому просила стягнути на користь держави з рахунків відповідача суму податкового боргу за І квартал 2015 року, а саме: по рентній платі за користування надрами для видобування природного газу у розмірі 443322154,02 грн. (в тому числі пеня 14793059,16 грн.); по рентній платі за користування надрами для видобування газового конденсату у розмірі 22454203,51 грн. (в тому числі пеня 749266,32 грн.).
Суди встановили, що у зв`язку з неповною та несвоєчасною сплатою відповідачем самостійно задекларованих грошових зобов`язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за квітень-липень 2015 року (яка була розмежована за кодами бюджетної класифікації на плату за користування надрами для видобування природного газу та плату за користування надрами для видобування газового конденсату) станом на 05 серпня 2015 року у Товариства утворився податковий борг на загальну суму 465776357,53 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Своє рішення суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтував відсутністю підстав для стягнення податкового боргу з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за квітень-липень 2015 року у розмірі 465776357,53 грн. (з урахуванням пені), сума якого є предметом спору, з огляду на її погашення станом на момент розгляду справи у порядку, встановленому приписами пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України), за рахунок зарахування сплачених платником податків коштів на погашення податкового боргу наступних періодів, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та визнається сторонами.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, вказуючи на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, обмежився лише цитуванням норм ПК України, що регламентують порядок й строки подання податкової звітності, сплати грошових зобов`язань, дають визначення податковому боргу та установлюють порядок його стягнення контролюючим органом
Товариство у поданих до суду запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Нафтогазовидобувне управління "Полтаванафтогаз" публічного акціонерного товариства "Укрнафта" відповідальне за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97 від 24 грудня 1997 року "Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану зі створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ", перебуває на обліку як платник податків в контролюючому органі.
Внаслідок несплати Товариством податкового боргу контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 29 травня 2015 року №479-25 на суму 300156021,37 грн. та надіслано її на адресу відповідача, яку останній отримав 15 червня 2015 року, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
На момент звернення податкового органу до суду за відповідачем обліковувалася заборгованість з плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 465776357,53 грн., яка складалася з плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 443322154,02 грн. (в тому числі пеня 14793059,16 грн.), плати за користування надрами для видобування газового конденсату у розмірі 22454203,51 грн. (в тому числі пеня 749266,32 грн.) та виникла внаслідок несплати у встановлений законом строк самостійно задекларованих грошових зобов`язань за квітень-липень 2015 року.
За наведених підстав позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення суми грошових зобов`язань у розмірі 465776357,53 грн. в судовому порядку.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
У відповідності з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПК України).
Строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.1 якої передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).
Отже факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.
Право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.
У справі, яка розглядається, суди виходили з того, що матеріалами справи, а саме платіжними дорученнями на загальну суму 1099276457,39 грн. (т.1 а.с. 208-221), підтверджується та визнається контролюючим органом факт погашення відповідачем податкового боргу з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за квітень-липень 2015 року у розмірі 465776357,53 грн. (з урахуванням пені) у порядку, встановленому приписами пункту 87.9 статті 87 ПК України, у відповідності до яких у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
З урахуванням того, що доказами, які містяться в матеріалах справи, спростовується наявність у відповідача станом на час вирішення спору спірної суми податкового боргу, касаційний суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність умов, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку, та законних підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Контролюючий орган же на обґрунтування вимог касаційної скарги не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не викликають розумних сумнівів щодо правильного застосування чи тлумачення норм матеріального права при наданні правової оцінки згаданим вище відносинам.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд