ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/4682/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка": Супрун О. М.,
Офісу Генерального прокурора: Кудіни Т. А.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021
у складі колегії суддів: Гаврилюка О. М. - головуючого, Суліма В. В., Майданевича А. Г.
та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020
у складі судді Чебикіної С. О.
у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка"
до
1. Державної казначейської служби України,
2. Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області,
3. Харківської обласної прокуратури
про відшкодування 1 041 355,30 грн
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача
1. У квітні 2020 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" (далі - СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ, відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі - ГУ ДКСУ у Харківській області, відповідач 2) та Харківської обласної прокуратури (далі - прокуратура, відповідач 3) про стягнення 1 041 355,30 грн шкоди, з яких: 136 852,70 грн витрати по оранці зябу проведеної на 333 га землі, 234 360,00 грн вартість недоотриманого урожаю пшениці з площі 7 га, 648 137,88 грн недоотриманий прибуток у 2018 році з огляду на невикористання у господарській діяльності 333 га землі, 22 004,72 грн недоотриманий прибуток у І кварталі 2019 року з огляду на невикористання у господарській діяльності 333 га землі.
2. Позовні вимоги СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" мотивовані тим, що неправомірні дії голови Вовчанської РДА Мірошника В. М. з примушування позивача до сплати неправомірної вигоди та згодом прокуратури з апеляційного оскарження рішення суду, яким визнано право позивача на оренду земельними ділянками, зумовили неможливість використання СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" у період жовтня 2017 року - другого кварталу 2019 року орендованих земельних ділянок та здійснення ним господарської діяльності внаслідок чого йому заподіяно заявлену до стягнення шкоду.
3. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданого позову визначено, зокрема приписи статей 19, 41 Конституції України, статей 22, 321, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4. Відповідачі 1, 2, 3 щодо позову заперечили зазначаючи, що необхідною умовою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є необхідність наявності в їх діях складу елементів цивільного правопорушення, тоді як матеріали позову не містять жодного рішення про визнання дій відповідачів протиправними або неправомірними. Крім того, як зауважено прокуратурою, звернення прокурора до суду не свідчить про протиправність його дій та завдання цими діями шкоди позивачу. До того ж відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та завданою позивачу шкодою у заявленому ним розмірі.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
5. 06.09.2016 Господарським судом Харківської області прийнято рішення у справі № 922/2269/16 за позовом СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області) про визнання права оренди земельних ділянок, яким задоволено заявлений позов та визнано право оренди позивача на земельні ділянки за кадастровими номерами: 6321688800:01:002:0131, 6321688800:01:002:0132, 6321688800:01:001:0207, 6321688800:02:001:0033, 6321688800:02:003:0089, 6321688800:02:001:0032, 6321688800:01:001:0208 строком до 12.04.2020.
6. Зазначене рішення було оскаржено в апеляційному порядку Чугуївською місцевою прокуратурою Харківської області до Харківського апеляційного господарського суду.
7. Постановою від 31.10.2017 Харківський апеляційний господарський суд задовольнив апеляційну скаргу Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави; рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2016 у справі № 922/2269/16 скасував; прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову повністю.
8. СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" не погоджуючись з наведеною постановою суду апеляційної інстанції оскаржило її в касаційному порядку до Верховного Суду.
9. 06.12.2018 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 922/2269/16, якою постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
10. Ухвалою від 20.02.2019 Східний апеляційний господарський суд закрив апеляційне провадження у справі № 922/2269/16 за апеляційною скаргою Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 06.09.2016.
11. Постановою від 16.10.2019 Верховний Суд залишив касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області без задоволення, а ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 922/2269/16 без змін.
12. Наведені обставини, за твердженням позивача, підтверджують позбавлення його можливості у період з жовтня 2017 року по другий квартал 2019 року неправомірними діями прокуратури здійснювати господарську діяльність на орендованих земельних ділянках та отримувати прибуток.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
13. Господарський суд міста Києва рішенням від 28.10.2020 у задоволенні позову СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" до ДКСУ, ГУ ДКСУ у Харківській області та прокуратури про відшкодування 1 041 355,30 грн майнової шкоди відмовив повністю.
14. Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведенням позивачем наявності в діях прокуратури (відповідача 3) всіх елементів складу господарського правопорушення, зокрема протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між вказаними збитками та протиправною поведінкою, тому права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушені відповідачами, з урахуванням чого підстави для стягнення шкоди відсутні.
15. Північний апеляційний господарський суд постановою від 21.01.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/4682/20 залишив без змін.
16. Апеляційний господарський суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" вимог, зазначивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави (у цьому випадку відповідачів) та збитками, які він зазначає.
17. Крім того суд апеляційної інстанції відхилив, як безпідставні, твердження позивача про те, що незаконні дії посадових осіб прокуратури щодо позбавлення його можливості здійснювати господарську діяльність на орендованих земельних ділянках та отримувати прибуток підтверджуються судами, а отже і не потребують додаткового доказування, оскільки предметом розгляду у справі № 922/2269/16, судове рішення у якій надано позивачем, як доказ незаконних дій прокуратури, не було надано оцінку дій правомірності прокуратури та не встановлювався факт неправомірних дій останньої.
18. З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо не підтвердження матеріалами справи та не відповідності чинному законодавству вимог позивача про відшкодування шкоди завданої неправомірними діями прокуратури на підставі статей 22, 321, 1166, 1173, 1174, 1176 ЦК України.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
19. 01.03.2021 СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/4682/20, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги СТОВ "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка" задовольнити.
Рух касаційної скарги
20. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/4682/20 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.03.2021.
21. Ухвалою від 11.03.2021 Верховний Суд залишив касаційну скаргу СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" без руху та надав скаржнику строк для усунення недоліків скарги, а саме надання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, доказів на підтвердження дати отримання постанови суду апеляційної інстанції та обґрунтування підстав касаційного оскарження.
22. 16.04.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою поновив позивачу пропущений строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 910/4682/20 за касаційною скаргою позивача постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020; призначив розгляд скарги у відкритому судовому засіданні на 13.05.2021; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.04.2021.
23. У судове засідання 13.05.2021 з`явилися представники прокуратури (відповідача 3) та позивача (скаржника), які надали пояснення у справі.
24. Відповідачі 1, 2 своєї явки в судове засідання не забезпечили. Будь-яких заяв, клопотань від відповідачів щодо неможливості ними забезпечити участь в судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надходило.
25. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
26. Участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному на 13.05.2021 обов`язковою не визнавалась, про що безпосередньо доведено до відома учасників справи у пункті 7 резолютивної частини ухвали суду від 16.04.2021.
27. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів 1, 2.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
(СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка")
28. СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, зазначаючи, зокрема, таке:
- місцевий та апеляційний господарський суд проігнорував докази надані позивачем на підтвердження заявлених вимог, оскільки не взяв до уваги матеріали в районній газеті "Хлібороб" Вовчанської районної ради Харківської області, матеріали Інтернет ресурсу Depo. Харків, статтю в газеті "Голос України", копію заяви від 23.01.2020 № 150 до прокуратури Харківської області та ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2019, в якій зазначено, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Чугуївської прокуратури порушено безпідставно;
- апеляційний господарський суд залишив поза увагою доводи позивача щодо позбавлення його можливості здійснювати господарську діяльність на орендованих земельних ділянках та отримувати прибуток;
- апеляційний суд в оскаржуваній постанові формально послався на недоведення позивачем усіх елементів складу господарського правопорушення у діях відповідачів. Рішенням суду у справі № 922/2269/16 встановлено факт незаконності дій прокуратури;
- суд апеляційної інстанції із посиланням на приписи статті 129 ГПК України поклав витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на скаржника (позивача), в той час як останній звільнений від сплати судового збору.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
29. Від відповідачів 1, 2, 3 відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
30. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
32. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
33. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
34. Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення шкоди, зокрема на підставі статей 22, 321, 1166, 1173, 1174 ЦК України.
35. Аналіз доводів касаційної скарги позивача свідчить, що останні зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки ним наведено усі необхідні умови для відшкодування шкоди, а неправомірність дій прокуратури підтверджується рішенням суду у справі № 922/2269/16.
36. Отже, з огляду на зміст предмету судового розгляду, доводів скаржника та висновків судів попередніх інстанцій в ході касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень за встановлених судами обставин справи, необхідним є вирішення питання щодо стягнення шкоди та задоволення позову з наведених позивачем підстав заявлених вимог, з урахуванням чого суд зважає на таке.
37. Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.
38. Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
39. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
40. Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
41. У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
42. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, зазначеними нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
43. Отже підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
44. Дії (бездіяльність) органів державної влади, в цьому випадку прокуратури, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого статтею 11 ЦК України внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
45. Частиною першою, пунктом п`ятим частини другої статті 162 ГПК України визначено, у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
46. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
47. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
48. У справі, що переглядається, позовні вимоги СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" обґрунтовані заподіянням позивачеві шкоди неправомірними діями голови Вовчанської РДА Мірошника В. М. з примушування його до сплати неправомірної вигоди та згодом прокуратури з апеляційного оскарження рішення суду, яким визнано право оренди СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" земельним ділянками, що зумовило неможливість використання цих земельних ділянок у зв`язку з скасуванням зазначеного судового рішення за апеляційною скаргою прокуратури.
49. Тобто фактично підставою заявлених вимог визначено обставини неправомірності: 1) дій голови Вовчанської РДА Мірошника В. М. з примушування його до сплати неправомірної вигоди та 2) звернення прокуратури з апеляційною скаргою на рішення суду про визнання за позивачем права на земельні ділянки, апеляційне провадження за якою за наслідком судових процесів було закрите як безпідставно порушене.
50. Оскільки притягнення особи до відповідальності у вигляді деліктної шкоди неможливо без встановлення змісту такого правопорушення, для вирішення спору у цій справі необхідним є урахування суті делікту та поведінки, яка його зумовлює, в залежності від чого з`ясувати чи є наведені позивачем обставини підставою для стягнення шкоди з органів державної влади.
51. Під деліктом (з лат. "delictum" - провина, правопорушення") у праві розуміють правопорушення, тобто вчинення дії (дій), що суперечить(ать) закону і завдає(ють) шкоди особі, тоді як протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
52. Тобто умовою для відшкодування шкоди є протиправна поведінки особи (протиправне діяння), що зумовила (результатом якої є) порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинення їй шкоди.
53. Як уже зазначалося, позивач у поданому позові пов`язує заподіяння йому шкоди з неправомірними діями голови Вовчанської РДА Мірошника В. М. з примушування його до сплати неправомірної вигоди та діями прокуратури шляхом апеляційного оскарження рішення про визнання його права оренди на земельні ділянки.
54. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
55. Частинами першою, третьою статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
56. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).
57. Утім, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні статей 76 - 79 ГПК України, протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави (відповідачів) та шкодою на заподіянні якої наполягає позивач.
58. Позивач помилково ототожнює безпідставність відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокуратури із посиланням на ухвалу Східного апеляційного господарського від 20.02.2019 у справі № 922/2269/16 з протиправними діями, які, на його думку, є підставою для відшкодування шкоди органами державної влади, оскільки така безпідставність була пов`язана саме з реалізацією прокурором наданого йому законодавством права звернення до суду в інтересах інших осіб, в даному разі ГУ Держгеокадастру Харківської області, а негативним процесуальним наслідком, спричиненим недотриманням умов та вимог звернення, було закриття апеляційного провадження за цією скаргою.
59. Тобто закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення суду від 06.09.2016 у справі № 922/2269/16, яким визнано за позивачем право оренди на земельні ділянки, було зумовлено наявністю процесуальних недоліків, а не неправомірністю (безпідставністю) вимог апеляційної скарги, протиправністю дій прокуратури зі зверненням із апеляційною скаргою до суду.
60. Суд звертає увагу, що право на звернення до суду, в тому рахунку на перегляд справи та оскарження судового рішення, в установленому законом порядку гарантовано статтею 55 Конституції України, статтями 4, 17 ГПК України та може бути реалізоване, коли особа вважає, що її права порушені. Особа, зазвичай не є такою, що діє неправомірно і тоді, коли суд відмовляє їй в задоволенні позову (скарги) чи закриває провадження у справі, відкрите за її заявою (скаргою). Негативні наслідки для такої особи у цих випадках охоплюються покладенням на неї судових витрат відповідно до вимог статті 129 ГПК України.
61. Разом з тим суд враховує, що рішеннями судів у справі № 922/2269/16, в тому числі постановою Верховного Суду від 06.12.2019 та ухвалою Східного апеляційного господарського від 20.02.2019 у справі № 922/2269/16, не встановлено вчинення прокурором дій щодо зловживання своїм правом звернення до суду в інтересах ГУ Держгеокадастру Харківської області або дій з наміром заподіяння шкоди іншій особі (СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка").
62. До того ж із матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено неможливості укладення договорів оренди земельних ділянок (кадастрові номери: 6321688800:01:002:0131, 6321688800:01:002:0132, 6321688800:01:001:0207, 6321688800:02:001:0033, 6321688800:02:003:0089, 6321688800:02:001:0032, 6321688800:01:001:0208) в загальному порядку після задоволення апеляційної скарги прокуратури та прийняття Харківським апеляційним господарським судом постанови від 31.10.2017 у справі № 922/2269/16.
63. Також матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт відновлення права оренди позивача на земельні ділянки (кадастрові номери: 6321688800:01:002:0131, 6321688800:01:002:0132, 6321688800:01:001:0207, 6321688800:02:001:0033, 6321688800:02:003:0089, 6321688800:02:001:0032, 6321688800:01:001:0208) після скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у справі № 922/2269/16, що принаймні могло б підтверджувати наявність причинного зв`язку між діями прокуратури із подання апеляційної скарги на судове рішення та неможливістю використання в господарській діяльності земельних ділянок право на оренди на які визнано за позивачем оскаржуваним судовим рішенням.
64. З огляду на вказане суд вважає безпідставним доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій ухвали Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 922/2269/16, якою, на його думку, встановлено неправомірність дій прокуратури внаслідок яких позивача позбавлено права здійснювати господарську діяльність на орендованих земельних ділянках та отримувати прибуток.
65. Ураховуючи наведене, позивачем не доведена наявність в діях прокуратури протиправного діяння, як однієї із складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення.
66. Крім того викладені вище обставини свідчать, що між діями прокуратури з апеляційного оскарження рішення суду від 06.09.2016 у справі № 922/2269/16 та шкодою зумовленою, як стверджує позивач, неможливістю ним користування земельними ділянками та здійснення господарської діяльності відсутній причинно-наслідковий зв`язок ознакою наявності якого є те, що протиправні дії заподіювача є причиною, а шкода є наслідком такої протиправної поведінки чого в цьому випадку не вбачається, позаяк позивачем недоведено, що такі дії прокуратури спричинили зазначені ним негативні наслідки у вигляді шкоди.
67. Також необґрунтованими є аргументи СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" щодо залишення судами попередніх інстанцій поза увагою матеріалів в районній газеті "Хлібороб" Вовчанської районної ради Харківської області, матеріалів Інтернет ресурсу Depo. Харків та статті в газеті "Голос України" долучені ним в якості підстав неправомірності дій прокуратури, оскільки матеріали відповідних ресурсів висвітлюють обставини тотожні тим, що наведені позивачем в позові в якості підстав заявлених вимог.
68. Тож як і попередні, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході перегляду оскаржуваних рішень в касаційному порядку.
69. Аналогічно не заслуговують на увагу аргументи СТОВ "Агрофірма ім. Т. Г. Шевченка" щодо неправомірності дій голови Вовчанської РДА Мірошника В. М. та спричинення ним шкоди позивачу, оскільки скаржником не надано жодних доказів на підтвердження протиправності дій цієї особи та заподіяння нею заявленої до стягнення шкоди, а відповідна особа не визначена позивачем в якості відповідача за поданим ним позовом, хоча визначення та формування суб`єктного складу сторін спору належить до прерогативи позивача.
70. Оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявність усіх складових для застосування деліктної відповідальності відповідачів, а саме, не доведено вчинення саме відповідачем 3 протиправного діяння, а також причинно-наслідкового зв`язку між таким діянням та шкодою завданою позивачеві, підстави для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді шкоди відсутні.
71. За наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого та правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди.
72. Щодо доводів скаржника про помилкове покладення на нього судом апеляційної інстанції витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги від сплати яких він звільнений згідно закону суд зазначає, що таке порушення, як свідчить резолютивна частина оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду від 21.01.2021, не мало наслідком стягнення з позивача витрат зі сплати судового збору, відтак не призвело до прийняття незаконного судового рішення у цій справі, а тому не може бути підставою для його скасування (частина друга статті 311 ГПК України). До того ж матеріалами справи підтверджується факт прийняття та розглядя апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 без сплати судового збору.
73. Решта аргументів скаржника наведених в якості підстав скасування оскаржуваних рішень судом відхиляються як такі, що не узгоджуються із встановленим обставинами справи та спростовуються наведеними вище у цій постанові висновками суду касаційної інстанції. До того ж доводи щодо наявності підстав для задоволення позову ґрунтуються на помилковому розумінні умов застосування деліктної відповідальності.
74. Відхиляючи доводи скаржника суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
75. Частиною другою статті 309 ГПК України визначено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
76. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").