Постанова
Іменем України
20 травня 2021 року
місто Київ
справа № 361/953/16-ц
провадження № 61-3847св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю, Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Приватне підприємство "Автотранс ЛЛС", Управління Держгеокадастру у Броварському районі Київської області, Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно Броварської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2018 року у складі судді Дутчака І. М., постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточнень просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року, серія та номер 21305057, видане Реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 03 га, кадастровий номер 3221286801:01:041:0121, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, Садівниче товариство "Волна" (далі - СТ "Волна").
Позивач зазначив, що він перебував у шлюбі із ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 Броварським міськрайонним судом Київської області 04 жовтня 2012 року під час розгляду справи № 1007/6815/2012 про поділ спільного сумісного майна подружжя затверджено укладену між ними мирову угоду, відповідно до умов якої за кожним із них визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 059 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, у порушення його прав як співвласника земельної ділянки, ОСОБА_2 без його згоди та заяви самочинно здійснила розподіл цієї земельної ділянки у натурі на дві окремі земельні ділянки, одну з них, площею 0, 0300 га, право власності на яку зареєстровано за нею, ОСОБА_2, та земельну ділянку, площею 0, 0299 га, право власності на яку ні за ким не зареєстровано.
Отже, ОСОБА_2 фактично позбавила його права на частку у праві на садовий будинок, самовільно збудований ними у період їхнього шлюбу, що знаходиться на спірній земельній ділянці. Крім того, 07 листопада 2012 року на підставі ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2012 року на зазначену земельну ділянку накладено арешт, який не скасований та діяв на момент поділу цієї земельної ділянки.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, просили відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року, серія та номер 21305057, видане реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 03 га, кадастровий номер 3221286801:01:041:0121, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, СТ "Волна".
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що на обґрунтування вимог ОСОБА_1 надав висновок експертного почеркознавчого дослідження від 29 вересня 2015 року № 2-29/09 Українського центру судових експертиз, у якому зазначено, що підпис у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 04 листопада 2013 року від імені ОСОБА_1 та рукописні записи " ОСОБА_1" виконані не позивачем, а іншою особою.
Відповідно до наданих Броварською районною державною адміністрацією Київської області документів державна реєстрація права власності на земельну ділянку, площею 0, 0300 га, з кадастровим номером 3221286801:01:041:0121 здійснена на підставі наданих ОСОБА_2 документів, серед яких є нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 31 жовтня 2013 року, у якій вона зазначає, що власником земельної ділянки, площею 0, 0599 га, з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061, для ведення садівництва є лише вона, та просить виготовити документацію із землеустрою щодо поділу зазначеної земельної ділянки на дві земельні ділянки, площею 0, 0300 га та площею 0, 0299 га.
Відповідно, поділ земельної ділянки, площею 0, 0599 га, з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності, на дві земельні ділянки, площею 0, 0300 га і площею 0, 0299 га, проведено без згоди позивача ОСОБА_1 як співвласника земельної ділянки, чим порушено його права. Суди відхилили посилання ОСОБА_2 на те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав, а у суду були відсутні правові підстави для визнання спірного свідоцтва недійсним, оскільки такі посилання є неприйнятними.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у лютому 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Так, суди не врахували те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, вимагаючи скасувати свідоцтво про право власності. Свідоцтво про право на спадщину є похідним від державної реєстрації прав, отже його дійсність залежить від законності рішення органу, яким вчинено державну реєстрацію. ОСОБА_2 не ухвалювала відповідного рішення щодо поділу спірної земельної ділянки, отже не є належним відповідачем у справі. Крім того, судами не взято до уваги, що позивач вже звертався до суду із аналогічними вимогами, отже наявні підстави для закриття провадження у справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20 січня 2009 року перебували у шлюбі.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2009 року шлюб між сторонами було розірвано.
За час шлюбу сторонами придбано земельну ділянку, площею 0, 0599 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 3221286801:01:041:0061.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2012 року в рамках розгляду справи № 1007/6815/2012 про поділ спільного сумісного майна подружжя визнано та затверджено укладену сторонами мирову угоду, за умовами якої визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2, за кожним, право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 0599 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2003 року № 1323 згідно із державним актом від 08 жовтня 2010 року, серії ЯЛ № 300554.
23 травня 2013 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки.
03 вересня 2013 року право власності на іншу 1/2 частку земельної ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 .
Надалі за ініціативою ОСОБА_2 спірна земельна ділянка розділена в натурі на дві окремі земельні ділянки, а саме: площею 0, 0300 га, кадастровий номер 3221286801:01:041:0121, право приватної власності на яку зареєстровано за відповідачем, та площею 0, 0299 га, із кадастровим номером 3221286801:01:041:0122.
Для виготовлення технічної документації для поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061 ОСОБА_2 звернулася до розробника технічної документації із землеустрою третьої особи Приватного підприємства "Автотранс ЛЛС" (далі - ПП "Автотранс ЛЛС").
На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 300554, і нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 31 жовтня 2013 року, зареєстрованої у реєстрі за № 3101, ПП "Автотранс ЛЛС" виготовило технічну документацію щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061.
06 травня 2014 року реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1, на земельну ділянку площею 0, 03 га, кадастровий номер 3221286801:01:041:0121, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, СТ "Волна".
Відповідно до листа Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області від 12 лютого 2015 року № 29-1008-0.3-186/2-15 поділ земельної ділянки на дві з кадастровими номерами 3221286801:01:041:0121, площею 0, 0300 га, власником якої є ОСОБА_2, та 3221286801:01:041:0122, площею 0, 0299 га, відомості про власника якої відсутні, здійснено на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки від 31 жовтня 2013 року.
Управлінням Держземагентства у Броварському районі Київської області до цього листа було додано копії документів, серед яких містяться: абриси двох земельних ділянок для ведення садівництва, акти визначення меж цих земельних ділянок в натурі, акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання та список межових знаків, переданих на зберігання, відповідачу ОСОБА_2 та позивачу ОСОБА_1 .
На обґрунтування вимог ОСОБА_1 надав висновок експертного почеркознавчого дослідження від 29 вересня 2015 року № 2-29/09 Українського центру судових експертиз, в якому констатовано, що підпис у зазначеному акті прийому-передачі межових знаків на зберігання від 04 листопада 2013 року від імені позивача ОСОБА_1 та рукописні записи " ОСОБА_1" виконані не позивачем, а іншою особою.
Відповідно до наданих Броварською районною державною адміністрацією Київської області документів державна реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0, 0300 га з кадастровим номером 3221286801:01:041:0121, здійснена на підставі наданих ОСОБА_2 документів, серед яких є нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 31 жовтня 2013 року, у якій вона зазначає, що власником земельної ділянки площею 0, 0599 га, з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061, для ведення садівництва є лише вона та просить виготовити документацію із землеустрою щодо поділу зазначеної земельної ділянки на дві земельні ділянки, площею 0, 0300 га та площею 0, 0299 га.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України