Постанова
Іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 552/5763/17
провадження № 51-5782 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 12014170010000465 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Терешки Полтавського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2018 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 серпня 2014 року близько 22:10, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по дорозі від дворової території складських приміщень ТВК "Крайт" у напрямку проїжджої частини вул. М.Бірюзова, порушуючи вимоги п. 2.9а, 12.3 Правил дорожнього руху, на освітленій ділянці дороги навпроти будівлі № 49 перед виїздом на вул. М.Бірюзова здійснив наїзд на велосипед "Parther Winner" під керуванням ОСОБА_2, який рухався в попутному напрямку попереду автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційні скарги прокурора Махно А.В. та обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2018 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що місцевий та апеляційний суди у порушення норм матеріального та процесуального права надали неправильну оцінку обставинам справи, а зібрані під час досудового розслідування та судового розгляду докази свідчать про недоведеність його винуватості у вчиненні злочину. Зокрема, вважає, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стало порушення ОСОБА_2 . Правил дорожнього руху, який, рухаючись на велосипеді в темну пору доби, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, був одягнутий в одяг чорного кольору, здійснив різкий маневр праворуч перед його автомобілем, що унеможливило уникнути зіткнення. Зазначає, що місцевий суд поза увагою залишив те, що показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, надані ними під час слідчих експериментів 25 грудня 2014 року, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 16 від 19 січня 2015 року з технічної точки зору є неспроможними. При цьому вважає, що показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які ними надані під час слідчих експериментів 23 листопада 2016 року та 26 листопада 2016 року, не співпадають з тими показаннями, на які суд посилається у своєму вироку. До того ж внаслідок зміни зазначеними свідками своїх первинних показань у висновку судової-автотехнічної експертизи № 468 від 23 грудня 2016 року, експерт констатував, що водій ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду на велосипедиста ОСОБА_2 . Питання щодо підстав зміни показань свідками місцевим судом не з`ясовувалось, протиріч між такими показаннями в ході судового розгляду не усунуто. Крім того, засуджений зазначає, що в матеріалах кримінального провадження міститься ряд автотехнічних експертиз, висновки яких суперечать один одному: одні експертизи вказують про відсутність у нього можливості уникнути наїзду на велосипедиста, а інші навпаки - стверджують про невідповідність його дій вимогам Правил дорожнього руху. Наголошує, що вказані обставини залишились без належної оцінки місцевого суду, а також суду апеляційної інстанції, який у порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК України безпідставно проігнорував клопотання сторони захисту про призначення комісійної автотехнічної експертизи, а також відмовив у задоволенні клопотання про виклик для допиту експертів з метою усунення протиріч в експертних висновках. Крім того, стверджує, що суди обох інстанцій не звернули уваги на той факт, що експерт ОСОБА_5, який дійшов висновку про наявність у його діях невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, був звільнений з експертної установи у зв`язку із систематичним порушенням вимог чинного законодавства, а його ліцензія експерта анульована 22 березня 2018 року, про що, зокрема, він не повідомив суд під час його допиту. Вказані обставини обґрунтовано викликають сумнів в об`єктивності експертних досліджень згаданого експерта. Таким чином, вважає, що у порушення вимог статей 87, 94 КПК України судами було допущено однобічність оцінки висновків експертів та надано неправильну оцінку доказам у кримінальному провадженні. Також у касаційній скарзі засуджений вказує, що, призначаючи йому покарання, суди належним чином не врахували те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, має сім`ю, виховує неповнолітню доньку, 2003 року народження, є інвалідом другої групи.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_6 вказує про голослівність і надуманість викладених у ній доводів. Зазначає, що, обґрунтовуючи незаконність оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_1 вдається до перекручування фактів, що свідчить про бажання засудженого уникнути кримінальної відповідальності за смерть його сина. Просить врахувати подані ним заперечення та за наслідком касаційного розгляду вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Піх Ю.Г., вказуючи про необґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого, заперечувала щодо її задоволення, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто відповідно до вимог процесуального закону суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права.
У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, показань експерта ОСОБА_5 .
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 серпня 2014 року, протоколі додаткового огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 09 березня 2016 року, протоколах слідчих експериментів від 13 жовтня 2014 року за участю ОСОБА_1, від 23 листопада 2016 року за участю свідка ОСОБА_4, від 26 листопада 2016 року за участю свідка ОСОБА_3, акті обстеження дорожніх умов від 23 серпня 2018 року.
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновках судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_2 № 914 від 25 вересня 2014 року та № 914а від 28 вересня 2014 року, висновку медичного огляду щодо стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 від 22 серпня 2014 року, висновку експертизи технічного стану автомобіля № 359 від 17 жовтня 2014 року, висновку комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи № 217/218/50 від 04 серпня 2015 року, висновку судової автотехнічної експертизи № 468 від 23 грудня 2016 року, висновку додаткової комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 2941/4674 від 27 квітня 2017 року.
У касаційній скарзі засуджений стверджує, що поза увагою судів залишилися показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 16 від 19 січня 2015 року з технічної точки зору є неспроможними. У подальшому внаслідок зміни зазначеними свідками своїх первинних показань у висновку судової автотехнічної експертизи № 468 від 23 грудня 2016 року експерт констатував, що водій ОСОБА_8 мав технічну можливість запобігти наїзду на велосипедиста ОСОБА_2 . Питання щодо підстав зміни показань свідками місцевим судом не з`ясовувалось, протиріч між такими показаннями в ході судового розгляду не усунуто.
Однак колегія суддів не може погодитись з такими доводами касаційної скарги засудженого з огляду на наступне.
Як встановлено місцевим судом під час судового розгляду, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що бачили рух велосипедиста та автомобіля, який наздоганяв його. При цьому обидва свідки стверджували, що автомобіль закривав від них рух велосипедиста, але відразу після зіткнення, коли щось відлетіло у праву сторону від напрямку руху автомобіля, останній зупинився.
Перевіряючи вирок місцевого суду, апеляційний суд у своїй ухвалі вказав, що на підставі протоколу додаткового огляду місця події від 09 березня 2016 року, а також протоколів проведення слідчих експериментів від 23 листопада 2016 року та від 26 листопада 2016 року зі свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було уточнено вихідні дані щодо механізму зіткнення, чим фактично виправлено помилку у схемі дорожньо-транспортної пригоди. Після уточнення зазначених вихідних даних вказані обставини були предметом експертного дослідження, на підставі яких експерт дійшов висновку, що ОСОБА_1 об`єктивно мав змогу виявити перешкоду для його руху та уникнути зіткнення.
При цьому протиріч у показаннях свідків з висновками експертиз, на які посилається місцевий суд у своєму вироку як на доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, під час судового розгляду встановлено не було.
Як вбачається з вироку місцевого суду, аналізуючи зібрані під час судового розгляду докази, місцевий суд дійшов висновку, що такі докази у своєму взаємозв`язку є об`єктивними та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Обґрунтовуючи свої висновки, місцевий суд критично поставився до показань обвинуваченого ОСОБА_1 щодо механізму дорожньо-транспортної пригоди, оскільки такі показання не узгоджуються із сукупністю доказів у справі, зокрема, спростовуються висновками автотехнічних експертиз.
Перевіряючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду та зазначив, що у вказаній дорожній обстановці саме грубе порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 призвело до дорожньо-транспортної пригоди та, як наслідок, смерті велосипедиста ОСОБА_2 .
Таким чином, на думку колегії суддів безпідставними є доводи касаційної скарги засудженого про те, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стало порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, оскільки такі доводи були спростовані судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження.
Також голослівними є твердження засудженого про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп`яніння.
Як встановлено місцевим та апеляційним судами, відповідно до висновків судово-медичних експертиз № 914 від 25 вересня 2014 року та № 914а від 28 вересня 2014 року, під час судово-токсикологічного дослідження крові трупа ОСОБА_2 етилового спирту не виявлено. Крім того, відповідно до висновку комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи № 217/218/50 від 04 серпня 2015 року, згідно з результатами токсикологічного дослідження № 798 від 01 вересня 2014 року в крові ОСОБА_2 етанолу не виявлено, тобто на момент госпіталізації ОСОБА_2 був тверезий.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений наголошує, що без належної уваги судів залишилось те, що в матеріалах кримінального провадження міститься ряд автотехнічних експертиз, висновки яких суперечать один одному. При цьому зазначає, що одні експертизи вказують про відсутність у нього можливості уникнути наїзду на велосипедиста, а інші навпаки - стверджують про невідповідність його дій вимогам Правил дорожнього руху.
Вказані обставини були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції. За наслідком апеляційного розгляду кримінального провадження апеляційний суд дійшов висновку, що жодною з експертиз, проведених під час досудового розслідування, не встановлено, що в обвинуваченого, який рухався на технічно справному транспортному засобі, в умовах достатнього освітлення й допустимою в даних умовах швидкістю, були перешкоди для уникнення зіткнення з велосипедистом ОСОБА_2, який рухався в попутному напрямку попереду автомобіля, тобто в полі зору обвинуваченого.
Зокрема, у висновку комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи № 217/218/50 від 04 серпня 2015 року, експерт вказав, що дати відповідь на питання щодо можливості водієм автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 уникнути зіткнення з велосипедом "Parther Winner" під керуванням ОСОБА_2 експертним шляхом неможливо через сумнівність наданих вихідних даних.
Такі протиріччя були усунуті шляхом додаткового огляду місця події, уточнення розмірів проїжджої частини та проведенням слідчих експериментів з свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У висновку судової автотехнічної експертизи № 468 від 23 грудня 2016 року експерт зазначив, що в дорожній обстановці водій автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду на велосипед "Parther Winner" шляхом виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху. У заданій дорожній обстановці, у діях водія автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. При цьому у заданій дорожній обстановці в діях велосипедиста "Parther Winner" ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
У висновку додаткової комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 2941/4674 від 27 квітня 2017 року експерт вказав, що, враховуючи розташування автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, та велосипеда "Parther Winner" на стадії їх зближення, водій ОСОБА_1 своїми діями, спрямованими на випередження велосипедиста з виїздом на зустрічну смугу, створив небезпеку для руху. Водій автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 мав технічну можливість попередити наїзд на велосипед "Parther Winner" під керуванням ОСОБА_2, виконуючи вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху. Дії водія автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 не відповідають вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху та перебувають в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому апеляційний суд критично поставився до складеного експертом ОСОБА_9 висновку судової автотехнічної експертизи № 979-19 від 28 березня 2019 року, проведеної за заявою захисника Рохманова В.І., відповідно до якого у діях водія автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 не вбачається порушень вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху, тоді як у діях водія велосипеда "Parther Winner" ОСОБА_2 вбачається порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху.
Апеляційним судом встановлено, що як вбачається з мотивувальної частини зазначеного висновку, при проведенні розрахунків та складанні своїх висновків експерт виходив з того, що в заяві захисника про призначення експертизи вказано про те, що небезпека для водія автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, виникла саме з моменту зміни велосипедистом ОСОБА_2 напрямку руху, при цьому інших варіантів визначення небезпеки для руху водія адвокат не пропонував. Вказані обставини експерт ОСОБА_9 підтвердив у судовому засіданні апеляційного суду, повідомивши, що експертизу проводив виключно за вихідними даними, наданими адвокатом.
А тому апеляційний суд, враховуючи те, що велосипед "Parther Winner" рухався в межах габаритної ширини автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, зазначив, що момент виникнення небезпеки для руху водія ОСОБА_1 настав саме з моменту початку видимості велосипедиста ОСОБА_2 на проїжджій частині.
У своїй ухвалі апеляційний суд дійшов висновку, що за встановленої під час судового розгляду дорожньої обстановки видимість велосипедиста дозволяла водію ОСОБА_1 завчасно виявити перешкоду для руху і вжити заходів для уникнення дорожньо-транспортної пригоди. До того ж технічна можливість запобігання зіткнення не залежала від односторонніх дій велосипедиста ОСОБА_2, а цілком визначалася діями водія ОСОБА_1 .
З огляду на викладене апеляційний суд погодився з позицією місцевого суду, який в основу обвинувального вироку поклав саме висновок комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи № 217/218/50 від 04 серпня 2015 року, висновок судової автотехнічної експертизи № 468 від 23 грудня 2016 року, висновок додаткової комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 2941/4674 від 27 квітня 2017 року, які вказують про наявність у діях водія автомобіля "Опель Вектра", д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 порушень вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.
За таких обставин доводи касаційної скарги засудженого про те, що судами було допущено однобічність оцінки висновків експертів та надано неправильну оцінку доказам у кримінальному провадженні, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи засудженого про необ`єктивність висновку додаткової комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 2941/4674 від 27 квітня 2017 року, складеного експертом ОСОБА_5
На обґрунтування своєї позиції засуджений у касаційній скарзі звертає увагу на те, що експерт ОСОБА_5, який дійшов висновку про наявність у його діях невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, був звільнений з експертної установи у зв`язку із систематичним порушенням вимог чинного законодавства, а його ліцензія експерта анульована 22 березня 2018 року, про що, зокрема, він не повідомив суд під час його допиту.
Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, з метою спростування доводів касаційної скарги засудженого потерпілий ОСОБА_6 до заперечень на касаційну скаргу долучив копію витягу з наказу Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса № 55-о/с від 19 лютого 2018 року, з якого убачається, що експерт ОСОБА_5 був звільнений із займаної посади у зв`язку з ліквідацією структурного підрозділу "Лабораторія інженерно-транспортних досліджень" та відсутністю можливості переведення на іншу роботу.
До того ж, оскільки експерт під час складання експертизи повідомляється про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, той факт, що на момент його допиту в суді він не обіймав посаду експерта, жодним чином не може свідчити про недостовірність зробленого ним висновку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статей 85, 86, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.
Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, є правильною.
Порушень процесуального законодавства в процесі збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів колегією суддів не встановлено, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись з доводами касаційної скарги засудженого про те, що місцевий суд не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, що перешкодило встановити всі обставини дорожньо-транспортної пригоди, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
На цих же підставах колегія суддів вважає неспроможними твердження засудженого про те, що місцевий та апеляційний суди у порушення норм матеріального та процесуального права надали неправильну оцінку обставинам справи, а зібрані під час досудового розслідування та судового розгляду докази свідчать про недоведеність його винуватості у вчиненні злочину.
Крім того, на думку колегії суддів, необґрунтованими є доводи касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик для допиту експертів з метою усунення протиріч в експертних висновках.
Як передбачено положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просив вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити.
При цьому в порядку ст. 404 КПК України засуджений ОСОБА_1 ставив питання перед апеляційним судом про повторний допит експертів з метою усунення наявних протиріч у експертних висновках.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПКУкраїни за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. Разом з тим у ч. 2 ст. 23 КПКУкраїни зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов переконання, що всі докази у кримінальному провадженні, у тому числі висновки експертів, досліджено місцевим судом з дотриманням засад безпосередності, таким доказам надано відповідну правову оцінку, з якою погодився й суд апеляційної інстанції.
Таким чином, відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що такі висновки експертів були предметом дослідження суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, а стороною захисту в судовому засіданні належним чином не обґрунтовано необхідності допиту таких експертів.
Під час дослідження звукозапису судового засідання апеляційного суду колегією суддів не встановлено процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання. А тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення комісійної автотехнічної експертизи, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
При цьому положеннями ч. 2 ст. 332 КПК України передбачено, що суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: 1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; 2) під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу; 3) існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.
Враховуючи, що апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтується на доказах, досліджених і належно оцінених у судовому засіданні, а висновки експертів, які покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку, не дають підстав сумніватись у їх достовірності та узгоджуються із встановленими у вироку фактичними обставинами, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення комісійної автотехнічної експертизи.
На переконання колегії суддів, відмова в задоволенні клопотань, які, на думку суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише тому, що сторона захисту з такими висновками суду не погоджується.
Перевіряючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за його апеляційною скаргою, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Зокрема, апеляційний суд проаналізував встановлені фактичні обставини та кваліфікацію дій ОСОБА_1, тобто надав оцінку доводам засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому за результатом апеляційного розгляду апеляційний суд не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили місцевому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги обвинуваченого в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни колегія суддів не вбачає.
Крім того, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого ОСОБА_1, наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, а також з огляду на конкретні обставини кримінального провадження в їх сукупності місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що перевиховання засудженого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
На переконання колегії суддів, покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1, попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України, та з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Враховуючи викладене, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд