Постанова
Іменем України
17 травня 2021 року
м. Київ
справа № 204/7501/17
провадження № 61-12434св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верба Віталій Миколайович, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банка "ПриватБанк" на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року у складі судді Токар Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби В. М. (далі - приватний нотаріус ДМНО Верба В. М.), Публічного акціонерного товариства комерційного банка "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, посилаючись на те, що 01 грудня 2016 року здійснена державна реєстрація набуття ПАТ "КБ "ПриватБанк" речових прав на належний йому на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 3275227 (реєстрація речових прав за ПАТ КБ "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1107473112101, адреса: АДРЕСА_1 ) прийнято 01 грудня 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Вербою В. М.
Позивач зазначав, що рішення про вчинення реєстраційної дії та сама реєстраційна дія, що полягала у здійсненні державної реєстрації переходу до ПАТ КБ "ПриватБанк" речових прав на об`єкт нерухомого майна, вчинена всупереч положень чинного законодавства України, якими визначено підстави та порядок здійснення державної реєстрації переходу прав власності на об`єкти нерухомого майна.
Вважав, що приватний нотаріус ДМНО Верба В. М. всупереч встановленого статтями 10, 12, 16, 18, 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, за відсутності оригіналів документального підтвердження факту: настання обставин, які визначені договором та законом, як підстава задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; направлення іпотекодержателем іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень; отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень; відсутності в державному реєстрі сканованих документів, що підтверджують вказані обставини, та, ігноруючи припис законодавства щодо невідкладного повідомлення власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву, вчинив реєстраційну дію, яка полягала у здійсненні державної реєстрації переходу до ПАТ КБ "ПриватБанк" речових прав на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та який на відповідній правовій підставі належав позивачу.
На підставі викладеного, позивач (з урахуванням уточнень) просив:
- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса ДМНО Верби В. М., індексний номер 3275227, від 06 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав за ПАТ КБ "ПриватБанк" на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1107473112101, адреса: АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно скасувати державну реєстрацію прав за ПАТ КБ "ПриватБанк" на вказаний об`єкт нерухомого майна, а також покласти на відповідачів судові витрати.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки цього суду від 28 вересня 2020 року) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення, індексний номер: 32752271, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме: будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого державним реєстратором - приватним нотаріусом ДМНО Вербою В. М. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис 1107473112101 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно, а саме: будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з приватного нотаріуса ДМНО Верби В. М., ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640,00 грн, з кожного.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що банк, у порушення вимог закону, зареєстрував за собою право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, та вказана квартира вибула із власності позивача ОСОБА_1 поза його волею.
Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову мотивовано тим, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також всупереч умовам укладеного між сторонами договору іпотеки від 02 квітня 2008 року та статей 35-37 Закону України "Про іпотеку", оскільки позивачу не було направлено вимогу про усунення порушень та повідомлення про реалізацією іпотекодержателем свого права звернення на предмет іпотеки.
Вимога позивача зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на думку суду першої інстанції, задоволенню не підлягає, оскільки приписами Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачено зобов`язань на вчинення певних дій.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що право власності на спірне майно ПАТ КБ "ПриватБанк" набуто всупереч установленій законом процедурі без будь-якого повідомлення про це його власника майна ОСОБА_1, враховуючи відсутність в порушення вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) належних та допустимих доказів з боку відповідачів на спростування зазначеного.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції, встановивши, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не надало доказів направлення позивачу повідомлення відповідно до вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в повному обсязі відмовити у задоволенні позову. Касаційна скарга також містила клопотання про зупинення дії рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:
- вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса ДМНО Верби В. М. є неналежним способом захисту, на що суди не звернули уваги;
- банк письмово звертався до позивача із вимогою щодо погашення заборгованості та з попередженням відносно звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначені докази наявні, містяться в реєстраційній справі та були перевірені банком перед прийняттям рішення, що оскаржується позивачем. Проте, за наявності заперечень щодо реалізації предмета іпотеки протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення та відсутності волевиявлення іпотекодавця щодо придбання будинку, вважається, що він надав мовчазну згоду. Висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності попередження позивача відносно звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтуються на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України, адже судом не перевірено матеріали реєстраційної справи приватного нотаріуса Верби В. М.;
- оскільки Законом України "Про іпотеку" та умовами іпотечного договору передбачено право банка задовольнити своїм вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та такі положення є дійсними, тому банк діяв в межах чинного законодавства і у нотаріуса не було підстав для відмови у реєстрації права власності та підстави для скасування такої реєстрації відсутні. Право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень договору іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржено іпотекодавцем у судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання. Оскільки основне зобов`язання не було виконано боржником, який намагається уникнути відповідальності, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню;
- державний реєстратор не має права на безпідставну відмову у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також на відмову у державній реєстрації. Кожне рішення повинно прийматись в межах та підставах, визначених законом, державним реєстратором не порушено норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, вчинено дії відповідно до повноважень, наданих законом;
- суд для встановлення всіх обставин справи мав витребувати у відповідача 2 документи, на підставі яких він здійснив державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
У жовтні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
Інших відзивів на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" станом на дату розгляду справи Верховним Судом не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2020 року касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" передана на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_2
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 204/7501/17 із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, відмовлено у задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення дії рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2020 року матеріали справи № 204/7501/17 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2020 року № 2796/0/226-20 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" та матеріали справи № 204/7501/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
З огляду на межі апеляційного перегляду справи, зміст та прохальну частину касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", перегляд справи Верховним Судом у касаційному порядку здійснюється лише в частині вирішення питання про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса та скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (тобто в частині задоволених позовних вимог).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення (в оскаржуваній частині) - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанційустановлено, що за договором дарування домоволодіння від 30 червня 1998 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 подарували ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1 000,00 кв. м.
Відповідно до договору іпотеки від 02 квітня 2008 року № МК/356-1 ОСОБА_1 передав Закритому акціонерному товариству комерційному банку "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") в іпотеку, в забезпечення виконання ним зобов`язань перед іпотекодержателем, майно, а саме: домоволодіння, розташоване на земельній ділянці площею 1 337 кв. м, із них в постійне користування 1 000 кв. м, в тимчасове користування 337,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Підпунктом 18.8.1 пункту 18.8 договору іпотеки визначено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання позичальником якого-небудь із зобов`язання, передбаченого кредитним договором, воно не буде виконано.
Згідно з пунктом 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки зареєстровано 01 грудня 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Вербою В. М. як державним реєстратором за ПАТ КБ "ПриватБанк".
Документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також копію реєстраційної справи, сформованої на об`єкт нерухомого майна, матеріали справи не містять.
Згідно з ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2018 року у справі № 204/4604/17 позовна заява ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення залишена без розгляду на підставі заяви представника позивача про залишення позову без розгляду.
Відповідно до відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 26 грудня 2018 року (на виконання ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року) документи реєстраційної справи № 1107473112101 приватного нотаріуса ДМНО Верби В. М. відносно об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, до відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не надходили.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року витребувано у приватного нотаріуса ДМНО Верби В. М. належним чином завірену копію реєстраційної справи щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1107473112101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, направлено її для виконання приватному нотаріусу, отримано останнім, однак копії матеріалів реєстраційної справи до суду не надано.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
За змістом статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, як правильно зазначено апеляційним судом, відповідно до вимог наведених положень закону, а також враховуючи умови договору іпотеки, кредитор набуває право у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання основного зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що зазначено у пункті 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви (частина перша статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Відповідно до пункту 3 частини першої статі 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до пункту 18 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії) (далі - Порядок № 1127), за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Згідно з пунктом 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Пунктом 61 Порядку № 1127 закріплено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).