Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 199/381/17-ц
провадження № 61-558св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Колективне підприємство "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич",
третя особа - Комунальне підприємство "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі судді Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Колективного підприємства "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" (далі - КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич"), третя особа - Комунальне підприємство "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради (далі - КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради), про визнання ордера недійсним та визнання права користування житловим приміщенням.
Позовну заяву мотивовано тим, що 23 лютого 1998 року Дочірнім підприємством "Побут" (далі - ДП "Побут") КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" йому видано ордер № 35 на право зайняття кімнати в гуртожитку на АДРЕСА_1 . Цей ордер видавався на підставі листа-прохання Інституту технічної механіки Національної академії наук України і Державного космічного агентства України, де він з 1985 року працював на посаді провідного інженера на постійній основі. Також з 1992 року він працював за сумісництвом на посаді теслі, а потім посаді електрика у КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич", також з 1997 року - в ДП "Побут" КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич", яке було балансоутримувачем гуртожитку на АДРЕСА_1 .
Зазначені трудові відносини були припинені у зв`язку з передачею гуртожитку на баланс від КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" до КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради.
З 23 лютого 1998 року він був зареєстрований та проживав у кімнаті № НОМЕР_1 у гуртожитку на АДРЕСА_1, за яку регулярно сплачував грошові кошти.
У жовтні 2016 року йому стало відомо, що КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" видало ОСОБА_2 ордер на зайняття кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку на АДРЕСА_1, помилково зазначивши, що ця кімната є вільною.
Також ОСОБА_1 зазначив, що він протягом тривалого часу займає спірну кімнату в гуртожитку, і ця кімната є його єдиним житлом.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним ордер від 19 травня 2016 року серії А № 135, виданий КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" Авчіннікову М. В. на вселення в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку на АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у кімнаті № НОМЕР_1 гуртожитку на АДРЕСА_1 ; визнати за ним право користування житловим приміщенням, зокрема кімнатою № НОМЕР_1 у гуртожитку на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним ордер від 19 травня 2016 року серії А № 135, виданий КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" Авчиннікову М. В. на право зайняття жилої площі в гуртожитку на АДРЕСА_1, кімната № НОМЕР_1, площею 21 кв. м, у відособлене користування.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд виходив із того, що оскаржуваний ордер від 19 травня 2016 року, виданий на право зайняття жилої площі в гуртожитку у відособлене користування, є недійсним, оскільки виданий на нежитлове приміщення, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права користування житловим приміщенням - кімнатою № НОМЕР_1 в гуртожитку на АДРЕСА_1 - не підлягають задоволенню, тому що спірна кімната в гуртожитку не є житловим приміщенням і ставити питання про постійне проживання позивача у цій кімнаті є недоцільним.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року в частині визнання недійсним ордера від 19 травня 2016 року серії А № 135, виданого Колективним підприємством "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" Авчиннікову М. В. на право зайняття жилої площі в гуртожитку на АДРЕСА_1, кімната № НОМЕР_1, площею 21 кв. м, у відособлене користування скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.
Суд постановив, що позивачем не надано до суду належних та обґрунтованих доказів на підтвердження того, що ордер на вселення в гуртожиток на АДРЕСА_1 видавався саме на кімнату № НОМЕР_1, тому при видачі ордера ОСОБА_2 на зайняття кімнати № НОМЕР_1 у зазначеному гуртожитку права позивача не порушувалися. Отже, у позивача відсутнє право вимоги про визнання такого ордера недійсним та визнання даним права користування цим житловим приміщенням.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху для надання доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із пропуском строку на апеляційне оскарження. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не було виконано вимоги ухвали суду про залишення його апеляційної скарги без руху.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили матеріали справи, не надали їм належної правової оцінки, оскільки не звернули увагу на квитанції про сплату за проживання, показання свідків про те, що ОСОБА_1 ночує в спірній кімнаті гуртожитку та користується розташованими поруч з цією кімнатою санітарними приміщеннями.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, оскільки ОСОБА_2, подаючи 02 грудня 2019 року апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року, додав до неї заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. Однак ухвалою апеляційного суду від 04 грудня 2019 року його апеляційну скаргу залишено без руху для надання до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. Про цю ухвалу ОСОБА_2 стало відомо лише в лютому 2020 року, оскільки апеляційний суд йому її не надсилав.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року і витребувано із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 199/381/17-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року і відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 07квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити.
Фактичні обставини справи
23 лютого 1998 року ДП "Побут" КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" виданий ОСОБА_1 ордер № 35 на право зайняття кімнати в гуртожитку на АДРЕСА_1 .
Цей ордер видавався на підставі листа-прохання Інституту технічної механіки Національної академії наук України і Державного космічного агентства України, де ОСОБА_1 працював з 1985 року на посаді провідного інженера на постійній основі, з 1992 року працював за сумісництвом на посаді теслі, також працював на посаді електрика в КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" та з 1997 року - в ДП "Побут" КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич", яке було балансоутримувачем гуртожитку на АДРЕСА_1 .
Зазначені трудові відносини були припинені у зв`язку з передачею гуртожитку на баланс від КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" до КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради.
З 23 лютого 1998 року ОСОБА_1 був зареєстрований у гуртожитку на АДРЕСА_1, що підтверджується відміткою у його паспорті.
На підставі рішення ДП "Побут" КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" від 31 серпня 2015 року та списків жильців, які готувалися та надавалися ДП "Побут" КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич", були видані ордери на житлові кімнати усім жильцям гуртожитку на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3, яка є цивільною дружиною ОСОБА_1, був виданий ордер на житлові кімнати № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 на АДРЕСА_1 без зазначення прізвища її цивільного чоловіка ОСОБА_1 . На засіданні адміністрації ДП "Побут" КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" 15 жовтня 2016 року, що відображено у протоколі № 6, ордер від 31 серпня 2015 року серії А № 007 було доповнено та зазначено у ньому членом сім`ї ОСОБА_1 .
Відповідно до списків, наданих ДП "Побут" КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич", кімната № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 є вільною. На даний час статусу житлової кімнати їй не надано та вона не введена до житлового фонду.
Спірна кімната № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 раніше була кімнатою загального користування, яка мала окремий вхід та скляну стіну, була відділена від інших житлових кімнат.
19 травня 2016 року КП "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" передала кімнату № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 для заселення ОСОБА_2 на підставі ордера серії А № 135. Рішення про надання цій кімнаті статусу житлового приміщення не приймалось.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, що оскаржуються ОСОБА_1, відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України, а ухвала суду апеляційної інстанції від 29 січня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження цим вимогам не відповідає.
Щодо вирішення справи по суті
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Статтею 31 ЖК Української РСР закріплено право громадян на одержання жилого приміщення та зазначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.
Відповідно до статті 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством Союзу СРСР.
Згідно зі статтею 61 ЖК Української РСР користування житловим приміщенням у будинках державного й громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Згідно правового висновку, який міститься в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-2556цс16, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення.
Ордер на житлове приміщення може бути визнаний недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень (стаття 59 ЖК Української РСР).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що ОСОБА_1 ордер на вселення в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку на АДРЕСА_1 не видавався.
ОСОБА_1 проживав однією сім`єю із ОСОБА_3, у 1992 році у них народився син ОСОБА_4, їх сім`я займає дві житлові кімнати № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 в гуртожитку на АДРЕСА_1, що підтверджується поясненнями самого позивача та показаннями свідків.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивачу не видавався ордер на вселення в кімнату № НОМЕР_1 гуртожитку на АДРЕСА_1, то в нього відповідно до частини першої статті 16 ЦК України відсутнє право вимоги про визнання виданого ОСОБА_2 ордера недійсним та визнання права за ним користування цим житловим приміщенням.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).