Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 569/5644/19
провадження № 61-6116св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Житомирської області, Управління Служби безпеки України в Житомирській області, прокуратура Рівненської області, Головне управління Національної поліції в Рівненській області в особі територіального (відокремленого) підрозділу Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника прокурора Рівненської області, ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2019 року у складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Житомирської області, Управління Служби безпеки України в Житомирській області, Прокуратури Рівненської області, Головного управління Національної поліції в Рівненській області в особі територіального (відокремленого) підрозділу Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
Позовну заяву мотивовано тим, що 16 травня 2018 року його було затримано у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та доставлено до слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Житомирській області.
17 травня 2018 року йому повідомлено про підозру, відповідно до якої його підозрювали у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та помістили до Ізолятора тимчасового тримання № 1 м. Житомира.
Ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 18 травня 2018 року йому обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на два місяці, який фактично існував півроку, до 08 листопада 2018 року (час закриття кримінального провадження).
Постановою прокуратури Рівненської області від 08 листопада 2018 року кримінальне провадження від 12 квітня 2018 року № 42018060000000049 відносно нього закрито за відсутності у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Таким чином, у період з 16 травня 2018 року до 08 листопада 2018 року він перебував у статусі підозрюваного, час незаконного перебування його під слідством становить 5 місяців 23 дні.
Паспорт громадянина України, закордонний паспорт, мобільний телефон, посвідчення тощо йому були повернуті лише 08 січня 2019 року, тобто через два місяці після закриття кримінального провадження.
ОСОБА_1 зазначив, що, перебуваючи на посаді начальника державної установи "Катеринівська виправна колонія № 46", він роками здобував свій авторитет. За всі роки непростої праці він не дозволяв собі жодних вчинків, що могли б підірвати його репутацію державного службовця, керівника установи виконання покарань і людини в цілому.
Відповідачі незаконним затриманням, поміщенням його до ізолятора тимчасового тримання, притягненням його до кримінальної відповідальності за підозрою у скоєнні корупційного тяжкого злочину, відсторонення від посади та надання розголосу у засобах масової інформації в один момент знищили його репутацію, авторитет, повагу. У зв`язку з цим у нього погіршився стан здоров`я, він був змушений звертатися до лікарів та проходив відповідне лікування.
Після закриття кримінального провадження ні прокуратура Житомирської області, ні Управління Служби безпеки України в Житомирській області, ні будь-хто інший із відповідальних за це осіб не спростували своїх публікацій в засобах масової інформації щодо нього, що й надалі заподіює йому моральну шкоду та завдає душевних страждань.
ОСОБА_1 вважає, що такими діями, зокрема, незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, обмеженням прав та свобод, позбавленням його права на працю, приниженням його репутації, авторитету, честі та гідності були порушенні його конституційні права, чим йому заподіяно і продовжує заподіюватися моральна шкода.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн та витрати, понесені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги, у розмірі 3 000,00 грн, судові витрати віднести за рахунок держави.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з держави за рахунок коштів державного бюджету з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн, як відшкодування моральної шкоди.
У іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач тривалий час перебував під слідством та судом, що призвело до порушення його конституційних прав, нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на його можливість виконувати свої посадові обов`язки, відбулося погіршення його відносин з близькими людьми, у зв`язку з чим він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір відшкодування моральної шкоди визначений судами відповідно до статей 23, 1176 ЦК України, з врахуванням ступеня глибини та характеру душевних страждань позивача, істотності вимушених змін у його житті, з врахуванням принципів розумності та справедливості.
Виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державною казначейською службою України як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, заступник прокурора Рівненської області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в частині стягнення моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказав застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц (провадження № 61-35778св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано вимоги статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до спірних правовідносин та всупереч вимогам статей 263, 264 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), без врахування фактичних обставин справи, оскільки сума відшкодування моральної шкоди, призначена судом, у 6 разів більша ніж мінімальний розмір компенсації моральної шкоди, який є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи.
Позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому ніж передбачено законодавством.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказав застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що чинним законодавством України визначений мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому разі не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен дослідити усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, однак судами попередніх інстанцій не наведено належного обґрунтування стягнення на відшкодування моральної шкоди тільки 150 00,00 грн.
Крім того, судами попередніх інстанцій необґрунтовано стягнуто пропорційно до задоволених позовних вимог лише 10 000,00 грн судових витрат, оскільки на правову допомогу було витрачено 25 000,00 грн.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзивах на касаційні скарги заступника прокурора Рівненської області та ОСОБА_1 Управління Служби безпеки України в Житомирській області зазначило, що суди попередніх інстанцій не навели достатнього обґрунтування стягнутого розміру моральної шкоди, тому просило суд задовольнити касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області, а у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Рівненської області на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, відмовлено заступнику прокурора Рівненської області у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2019 року і витребувано із Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу № 569/5644/19.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.
У травні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга заступника прокурора Рівненської області підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
12 квітня 2018 року прокуратурою Житомирської області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42018060000000049 про вчинення працівниками однієї з установ виконання покарань України, які є службовими особами і займають відповідальне становище, кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
16 травня 2018 року ОСОБА_1 був затриманий у порядку статті 208 КПК України та доставлений до слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Житомирській області.
17 травня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та поміщено до ізолятора тимчасового тримання № 1 м. Житомира.
18 травня 2018 року ухвалами слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком два місяці, зобов`язано ОСОБА_1 здати слідчому паспорти громадянина України і для виїзду за кордон, а також відсторонено його від посади начальника Державної установи "Катеринівська виправна колонія № 46" строком на два місяці.
17 липня 2018 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 продовжено строк тримання під домашнім арештом до 17 серпня 2018 року.
30 липня 2018 року постановою прокурора Рівненської місцевої прокуратури визначено підслідність кримінального провадження від 12 квітня 2018 року № 42018060000000049 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, за прокуратурою Житомирської області.
15 серпня 2018 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 продовжено строк тримання під домашнім арештом до 17 вересня 2018 року.
14 вересня 2018 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 відмовлено. Обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання терміном до 17 листопада 2018 року.
Також 14 вересня 2018 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області клопотання прокурора про продовження строку відсторонення особи від посади відносно ОСОБА_1 задоволено. Продовжено строк відсторонення строком на два місяці, тобто до 14 листопада 2018 року.
Постановою прокуратури Рівненської області від 08 листопада 2018 року кримінальне провадження від 12 квітня 2018 року № 42018060000000049 відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито за відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають частково.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК Українита Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).
Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 17 травня 2018 року до 08 листопада 2018 року, тобто 5 місяців 23 дні, оскільки постановою прокуратури Рівненської області від 08 листопада 2018 року кримінальне провадження від 12 квітня 2018 року № 42018060000000049 відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2019 року мінімальну заробітну плату на рівні 4 173,00 грн.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 24 064,30 грн (24 064,30 грн х 5 місяців 23 дні).
Врахувавши ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн, вказаний розмір не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та не призводить до його збагачення. Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодився.
Указаний висновок судів відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, з`ясували доводи сторін щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та визначили конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційних скарг ОСОБА_1 та заступника прокурора Рівненської області в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (пункти 63, 64), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (пункт 71) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду.
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункт 44)).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Зважаючи на викладене, резолютивна частина оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України підлягає зміні в частині виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися - Державної казначейської служби України, та виду рахунку з якого має бути здійснено списання - єдиний казначейський рахунок.
Також колегія суддів не бере до уваги доводи касаційних скарг щодо незастосування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц (провадження № 61-35778св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18), оскільки вони стосуються інших фактичних обставин справи.