Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 278/2191/16-ц
провадження № 61-22459св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стопченко Катерина Олександрівна,
треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2018 року в складі судді Зубчук І. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стопченко К. О., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), ОСОБА_2, про зобов`язання скасувати реєстраційну дію.
Свої вимог позивач мотивував тим, що 12 лютого 2008 року між ним та ПАТ "Сведбанк" було укладено кредитний та іпотечний договори. 28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" уклало з ТОВ "ФК "Вектор Плюс" договір про відступлення прав за іпотечними договорами, на підставі якого 03 грудня 2012 року приватним нотаріусом Стопченко К. О. було накладено обтяження на належне йому майно. Вважає, що дії відповідача є протиправними у зв`язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права без вчинення нотаріальної дії з майном.
Із урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною реєстрацію приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко К. О. обтяження № 6578970, яке вчинено 03 грудня 2012 року на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс", та зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стопченко К. О. скасувати обтяження № 6578970.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що обтяження за іпотечним договором було зареєстровано 12 лютого 2008 року, а приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стопченко К. О. 03 грудня 2012 року лише вніс запис про відступлення права за вказаним вище договором, не реєструючи при цьому нового обтяження. При цьому судами було враховано, що договір факторингу, на підставі якого відповідач здійснила оспорювану реєстраційну дію, та запис про реєстрацію цього правочину у державному реєстрі на час розгляду справи є чинними. Разом із тим суд апеляційної інстанції констатував, що визнання незаконною оскарженої реєстраційної дії нотаріуса не є підставою для припинення основного зобов`язання та іпотеки, не впливає на обсяг відповідальності іпотекодавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що прийняте нотаріусом оскаржуване рішення про державну реєстрацію обтяження надало прав ТОВ "ФК "Вектор Плюс" незаконно заволодіти майном позивача у майбутньому, оскільки вказаний договір іпотеки містить застереження, яким передбачено набуття права власності на будинок, у якому останній проживає. ТОВ "ФК "Вектор Плюс" у незаконному порядку набув прав за спірними іпотечним та кредитним договорами. Реєстраційні дії відповідача є протиправними у зв`язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права без вчинення нотаріальної дії з майном. Нотаріус не перевірив факт виконання умов вказаного договору факторингу.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 грудня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 лютого 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з яким банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, з лімітом кредитування 150 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти до 09 лютого 2018 року.
З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 умов вказаного кредитного договору між ним та ВАТ "Сведбанк" 12 лютого 2008 року укладено іпотечний договір, за яким позичальник передав в іпотеку ВАТ "Сведбанк" житловий будинок АДРЕСА_1 (належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області 05 жовтня 2007 року на підставі розпорядження голови Житомирської райдержадміністрації від 25 вересня 2007 року за № 910) та земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована у цьому ж населеному пункті (належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЖТ 08-12 № 001023, виданого Зарічанською сільською радою народних депутатів Житомирського району Житомирської області 11 березня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 лютого 2001 року).
12 лютого 2008 року приватним нотаріусом Демецькою С. Л. на підставі договору іпотеки від 12 лютого 2008 року зареєстровано обтяження на належне ОСОБА_1 вищевказане майно (а.с. 5-7, т. 1).
28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" як правонаступником ВАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, у тому числі і за іпотечним договором, укладеним 12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк" (а.с. 9-25, т. 2).
Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів № 12196120 від 28 листопада 2012 року на підставі зазначеного договору про відступлення прав за іпотечними договорами цього ж числа приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. внесено реєстраційний запис про відступлення первісним іпотекодержателем новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами (а.с. 116, т. 2).
03 грудня 2012 року приватний нотаріус Стопченко К. О. на підставі вищевказаного договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року зареєструвала обтяження № 6578970, де тип обтяження - іпотека, об`єкт обтяження - вищевказане майно, що було предметом договору іпотеки від 12 лютого 2008 року, іпотекодержатель - ТОВ "ФК "Вектор Плюс", іпотекодавець - ОСОБА_1 (а.с. 58-59, т.1).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом частин першої, другої та четвертої статті 9 Закону у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Нотаріус здійснює функції державного реєстратора, зокрема приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.
Пунктом 2 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (далі - Порядок), реєстраторами є також приватні нотаріуси, які мають право у відповідності до пункту 6 вносити до Реєстру відомості про обтяження майна іпотекою, що здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду.
Згідно із пунктом 17 Порядку нотаріус як реєстратор також має право вносити зміни і додаткові відомості до запису, яке здійснюється на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи.
Відповідно до пункту 94 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, у разі наявності записів про обтяження речових прав на нерухоме майно у зазначених реєстрах державний реєстратор переносить відповідні записи до розділу Державного реєстру прав, відкритого на об`єкт нерухомого майна.
Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що внесення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко К. О. 03 грудня 2012 року запису до розділу Державного реєстру прав, відкритого на об`єкт нерухомого майна, про відступлення ПАТ "Сведбанк" на користь ТОВ "ФК "Вектор Плюс" права вимоги за іпотечним договором, укладеним 12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк", здійснено в межах його повноважень, на підставі та у відповідності до чинного на момент вчинення цієї реєстраційної дії законодавства, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
При цьому суди обґрунтовано вказали, що нотаріус не реєстрував нового обтяження, а лише на підставі повідомлення нового іпотекодержателя та зареєстрованого приватним нотаріусом Заєць І. О. правочину про відступлення прав за іпотечними договорами вніс зміни (додаткові відомості) до відповідного запису у Державному реєстрі.
Не ґрунтуються на матеріалах справи доводи касаційної скарги про те, що всупереч Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нотаріус під час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії не перевірив наявність факту виконання умов договору факторингу, оскільки надані фактором нотаріусу документи містять зокрема і витяг про реєстрацію 28 листопада 2012 року вказаного договору факторингу у Державному реєстрі правочинів (а.с. 116, т. 2).
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із договором відступлення ПАТ "Сведбанк" на користь ТОВ "ФК "Вектор Плюс" права вимоги за іпотечним договором, укладеним 12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк", який не предметом оскарження у цій справі та був чинним на момент ухвалення судами оскаржуваних судових рішень, а його презумпція правомірності не була спростована (стаття 204 ЦК України).
Разом із тим суд касаційної інстанції, розглядаючи справу в межах доводів касаційної скарги, в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.