Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 561/1030/19
провадження № 61-8403св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Північне міжрайонне управління водного господарства,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 19 травня 2020 року в складі колегії суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Північного міжрайонного управління водного господарства про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначав, що згідно із наказом відповідача № 118-к від 18 жовтня 2019 року його звільнено з посади машиніста насосних установок Дубровицької експлуатаційної дільниці у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вважає, що змін в організації виробництва і праці роботодавця не відбулося, а підстави для скорочення - відсутні.
Наказом Зарічненського управління водного господарства Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області Державного агентства водних ресурсів України (далі - Зарічненське управління водного господарства) № 68 від 21 червня 2019 року з 01 липня 2019 року введено новий штатний розпис, а вже 20 серпня того ж року його було попереджено про заплановане увільнення з огляду на скорочення чисельності та штату працівників. Після уведення в дію штатного розпису у новій редакції з 01 липня 2019 року відповідачем проведено відповідні зміни в організації виробництва і праці, проводилося звільнення та прийняття на роботу працівників, а тому підстав для його скорочення через три з половиною місяці після цього не було.
Помилковим вважає посилання роботодавця на вивільнення одночасно за двома підставами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України: скорочення чисельності працівників та штату працівників, що не відповідає вимогам закону. Натомість дійсного скорочення працівників у період з 01 квітня 2019 року по жовтень 2019 року не відбулося.
На його переконання, оспорюваний наказ не містить вказівки про наявність згоди профспілкового органу на розірвання трудового договору з позивачем, що вказує про необґрунтованість припинення трудових відносин.
Крім того, при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця останнім не дотримано вимог частини третьої статті 492 КЗпП України, зокрема не запропоновано усіх наявних вакантних посад на підприємстві, що існували на день вивільнення. При цьому в порушення статті 42 КЗпП України не враховано переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі, а саме те, що він має вищу продуктивність праці, аніж решта працівників, які залишилися на роботі.
З таких обставин позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення від 18 жовтня 2019 року № 118-к, поновити його на роботі на посаді машиніста насосних установок Дубровицької експлуатаційної дільниці Зарічненського управління водного господарства з 23 жовтня 2019 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 20 865 грн.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 04 березня 2020 року в складі судді Снітчук Р. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним і скасовано наказ Зарічненського управління водного господарства від 18 жовтня 2019 року № 118-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста насосних установок Дубровицької експлуатаційної дільниці Північного міжрайонного управління водного господарства з 04 березня 2020 року.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 18 320,48 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2019 року по 04 березня 2020 року з відрахуванням сум податків та обов`язкових платежів.
Рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із незаконності наказу про звільнення позивача із врахуванням відсутності доказів того, що позивач неякісно виконував свої посадові обов`язки та мав зауваження. ОСОБА_1 звільнено одночасно за двома самостійними підставами, скороченням чисельності та штату працівників, що суперечить пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Оскаржуваний наказ про звільнення не містить вказівки на наявність згоди профспілкогвого органу на звільнення ОСОБА_1, що свідчить про його необґрунтованість. Суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 погоджувався на переведення на іншу посаду.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 травня 2020 року скасовано рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 04 березня 2020 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1, виключивши з наказу Зарічненського управління водного господарства Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області Державного агентства водних ресурсів України від 18 жовтня 2019 року № 118-к посилання на скорочення чисельності працівників.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок про звільнення ОСОБА_1 було зроблено з урахуванням низької продуктивності праці позивача, неякісного виконання покладених на нього обов`язків і наявність попереджень. Оскільки станом на день попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення з роботи йому разом з цим було доведено до відома про наявність одинадцяти вакансій в штаті відповідача, які він може зайняти, однак такого наміру ним виявлено не було, тому роботодавцем правильно взято до уваги і відсутність його бажання продовжувати працювати на цьому підприємстві на іншій посаді.Міжрайонним управлінням водного господарства при вирішенні питання щодо увільнення ОСОБА_1 із посади машиніста насосних установок було додержано вимоги закону з урахуванням правовідносин, що виникли між сторонами трудового договору. Тому вивільнення позивача є законним, а відтак його позов про оспорювання наказу та поновлення на роботі є необґрунтованим. Оскільки основні вимоги до задоволення не підлягають, тому не може бути задоволеною і похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування статті 42 КЗпП України та частини четвертої статті 263 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17, від 07 лютого 2018 року у справі № 818/410/16, від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження низької кваліфікації позивача та разом із тим не довів, що працівники, які залишились на займаних посадах після скорочення штату, мають вищу ніж у позивача кваліфікацію. Суд безпідставно узяв до уваги покази свідків про систематичне невиконання позивачем його трудових обовʼязків, оскільки дослідження цього питання не входить до предмету спору.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 травня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 жовтня 1992 року позивач був прийнятий на роботу машиністом насосних станцій Зарічненського управління меліоративних систем.
Державне агентство водних ресурсів України своїм наказом від 01 квітня 2019 № 207 з метою оптимізації структури організацій, що належать до сфери його управління, та задля ефективного використання бюджетних коштів затвердило Рекомендації з формування організаційної структури та штатних розписів водогосподарських організацій, Примірну організаційну структуру апарату басейнових управлінь водних ресурсів та регіональних (міжрегіональних) офісів водних ресурсів, Примірну організаційну структуру управлінь каналів, Примірну організаційну структуру управлінь водного господарства та управлінь захисних масивів дніпровських водосховищ. При цьому зобов`язано керівників організацій, що належать до сфери управління Держводагенства, у тримісячний строк з дати видання цього наказу привести штатні розписи і організаційні структури у відповідність до цього наказу.
На виконання зазначеного наказу регіональним офісом водних ресурсів у Рівненській області зобов`язано начальників структурних підрозділів - управлінь надати до 19 квітня 2019 року готові до затвердження штатні розписи і організаційні структури, про що видано відповідне доручення від 17 квітня 2019 року № 08/476.
Наказом Зарічненського управління водного господарства № 68 від 21 червня 2019 року з 01 липня 2019 року введено в дію штатний розпис Зарічненського управління водного господарства на липень-грудень 2019 року, створено комісію для вирішення питань щодо наявності серед працівників, посади яких скорочуються, осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення.
В зв`язку з цим Зарічненське управління водного господарства визначило організаційну структуру (яка вводилася з 01 липня 2019 року), було уведено в дію наказом від 21 липня 2019 року №68 штатний розпис на липень-грудень 2019 року по загальному фонду бюджету, 19 червня 2019 року повідомлено профспілковий комітет роботодавця про наступне скорочення чисельності і штату працівників та визначено перелік працівників, рекомендованих до звільнення.
20 серпня 2019 року позивача було повідомлено відповідачем про звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 22 жовтня 2019 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників, запропоновано перелік посад для переведення: головного економіста, інженера із застосування комп`ютерів, провідного інженера з організації експлуатації та ремонту, провідного інженера з організації експлуатації та ремонту Володимирецької експлуатаційної дільниці, провідного інженера з організації та нормування праці Дубровицької експлуатаційної дільниці, інженера з організації та нормування праці І категорії Володимирецької експлуатаційної дільниці, інженера-гідротехніка Володимирецької експлуатаційної дільниці, електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування, водія автотранспортного засобу ГАЗ-3110 і електрозварювальника.
З переліку працівників, рекомендованих до звільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, затвердженого начальником Зарічненського управління водного господарства, вбачається, що ОСОБА_1 рекомендовано до звільнення по причині неякісного виконання покладених обов`язків, усних попереджень.
З протоколу засідання профспілкового комітету профспілкової організації Зарічненського управління водного господарства від 15 жовтня 2019 року № 11 вбачається, що погоджено вивільнення ОСОБА_1 у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників.
Наказом Зарічненського управління водного господарства № 118-к від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 з 22 жовтня 2019 року звільнено з посади машиніста насосних установок Дубровицької експлуатаційної дільниці у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
22 жовтня 2019 року на адресу позивача відповідачем було направлено повідомлення про його звільнення та необхідність з`явитися для отримання трудової книжки.
З журналу реєстрації трудових книжок вбачається, що трудову книжку позивачу було видано на руки 22 жовтня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у статтях 80, 104, 111 ЦК України, статтях 62, 66, 79, 92 Господарського кодексу України. Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.
Згідно із статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 "Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця" 1982 року, ратифікованою Україною 04 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Установлено, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності та штату працівників, у тому числі і посади позивача.
20 серпня 2019 року, тобто більше ніж за два місяці до звільнення як того вимагає положення статті 49-2 КЗпП України, позивача було повідомлено відповідачем про звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 22 жовтня 2019 року та доведено до відома перелік вакантних посад станом на момент попередження.
Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
Наказом Зарічненського управління водного господарства № 68 від 21 червня 2019 року було введено в дію штатний розпис та створено комісію з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення. Цією комісією було здійснено порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці працівників, яка надала оцінку кожному працівнику, що підлягав звільненню, та працівнику, якого було вирішено залишити на роботі. При цьому висновок про звільнення ОСОБА_1 було зроблено з урахуванням низької продуктивності праці позивача, неякісного виконання покладених на нього обов`язків і наявності попереджень.
Крім того, судом було установлено, що позивач не відповідає кваліфікаціЇ відповідно до закону, посадової інструкції з урахуванням знань під час здачі екзаменів (обізнаний частково), медичного огляду не пройшов; продуктивність праці (робота насосних агрегатів за рік) становить 10452/345000. Така ж само інформація зафіксована і в особовій картці № 71.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що відповідач здійснив порівняння кваліфікації і продуктивності праці за критеріями, визначеними ним як роботодавцем, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, що він має переважне право перед іншими працівниками на залишення на роботі.
Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження низької кваліфікації позивача, зводяться до переоцінки вказаних доказів, що знаходиться поза межами компетенції касаційного суду відповідно до положень статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші аргументи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Безпідставними є також посилання заявника у касаційній скарзі на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17, від 07 лютого 2018 року у справі № 818/410/16, від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц.
Так, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року підставою для скасування оскарженого судового рішення була відсутність висновку суду щодо можливості позивача виконувати обовʼязки за запропонованими йому посадами. При цьому суд касаційної інстанції констатував відсутність у матеріалах справи документів щодо низької кваліфікації позивача, чого у справі, яка є предметом перегляду, не установлено.
У постанові від 30 травня 2018 року Верховний Суд, установивши, що в протоколі засідання атестаційної комісії не зазначені причини невідповідності робітника зайнятій посаді, дійшов висновку про необґрунтованість відповідних доводів роботодавця.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року встановлено, що підставою для скасування наказу відповідача про звільнення позивача із роботи було винесення спірного наказу в період тимчасової непрацездатності позивача.
За таких обставин, установлені у цих справах фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, що є предметом перегляду, а тому колегія суддів не бере до уваги відповідні аргументи касаційної скарги.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду від 19 травня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.