Постанова
Іменем України
14 травня 2021 року
м. Київ
справа № 548/2434/19
провадження № 61-2090 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Фокій Богдан Васильович,
відповідач - Управління Державної міграційної служби України
в Полтавській області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - Управління ДМС України в Полтавській області), третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій протиправними.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 15 вересня 2007 року
по 03 лютого 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_2, у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син -
ОСОБА_3 .
Вказував, що адреси реєстрації місця проживання у кожного з подружжя були різними. Він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 - за адресою: АДРЕСА_2 . За адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (матері) був зареєстрований ОСОБА_3 (син), який до розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 фактично проживав за адресою його місця реєстрації.
Згодом, без його відома, відбулося зняття з реєстрації місця проживання сина, якого було зареєстровано за місцем проживання батьків матері
за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому він не надавав згоди на вчинення будь-яких дій, пов`язаних зі зміною реєстрації місця проживання дитини.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними дії посадових осіб Хорольського районного сектору Управління ДМС України в Полтавській області щодо зняття з реєстрації місця проживання
його малолітнього сина - ОСОБА_3, за адресею: АДРЕСА_2,
та послідуючої реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії посадових осіб Хорольского районного сектору управління ДМС України в Полтавській області щодо зняття з реєстрації місця проживання за адресою:
АДРЕСА_2,
та послідуючої реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3, малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, протиправними.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем (батьком дитини) не надавалося письмової згоди на зняття неповнолітньої дитини з реєстрації місця проживання та реєстрацію її нового місця проживання. Вказані дії здійснено з порушенням Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077 (далі - Порядок № 1077), оскільки на здійснення відповідних реєстраційних дій потрібна згода батька.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року,
з урахуванням ухвали цього ж суду від 04 січня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу Управління ДМС України в Полтавській області задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2020 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що хоча зміну реєстрації місця проживання дитини здійснено без згоди батька, проте це не порушує ні прав дитини, ні прав самого позивача. При цьому апеляційний суд врахував положення Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), за якою в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3 Конвенції). У спірних правовідносинах наслідком зняття дитини з реєстрації місця проживання стала реєстрація місця проживання дитини за новим місцем проживання матері та її батьків.
Крім того, однією з підстав заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав невиконання судового рішення, яким було встановлено порядок його спілкування з дитиною (справа № 548/205/16-ц) з причин зміни реєстрації сина за іншою адресою без згоди батька. Однак, вказаним судовим рішенням встановлено спілкування позивача з сином саме
за місцем реєстрації батька.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, з урахуванням її уточнень, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім цього, судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року залишено без руху, запропоновано уточнити касаційну скаргу із посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник усунув недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 15 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 548/2434/19
із Октябрського районного суду м. Полтави. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що зняття дитини з реєстрації місця проживання та її реєстрація за новим місцем проживання, що відбулися із порушенням Порядку № 1077,
не призвели до порушення його прав та прав малолітньої дитини,
не узгоджуються зі статтями 6, 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання особи", а також Порядком № 1077, якими передбачено певну процедуру реєстрації місця проживання та зняття з місяця проживання фізичних осіб, яка має бути дотримана задля надання законності самому факту реєстрації (зняття з реєстрації) особи у певному житлі. Така зміна реєстрації місця проживання сина погіршує права дитини на влаштування до навчальних закладів, впливає на доступ до медичних послуг.
Вказує, що по даному факту за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 146 КК України, правоохоронними органами відкрито кримінальне провадження № 12017170330000528.
При цьому між ним та ОСОБА_2 існує спір про передачу дитини, відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання (справа № 548/228/19). Питання про визначення місця проживання дитини вирішується у справі № 548/168/19.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи законне рішення суду першої інстанції, вийшов за межі апеляційної скарги, а зміна реєстрації місця проживання сина взагалі не є предметом його позову, оскільки ним оскаржуються лише протиправні дії відповідача - Управління ДМС України в Полтавській області.
Цим самим суд апеляційної інстанції фактично порушив його право
на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та позбавив можливості оскаржити дії посадової особи органу державної влади, хоча фактично погодився з тим, що такі дії є неправомірними та суперечать
Порядку № 1077. Крім того,порушені права, гарантовані статтею 8 Конвенції, в аспекті права на повагу до приватного та сімейного життя.
Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу
У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Управління ДМС України
в Полтавській області, в якому вказується, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін,
а касаційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відзив ОСОБА_2
на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто заявникові, оскільки він не підписаний особою, яка його подала, а саме ОСОБА_2 (частини друга, четверта статті 183 ЦПК України).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16
ЦК України: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншщим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції
та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, виходив із того, що позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання незаконними дій органу державної влади, обґрунтовував свої вимоги недотриманням територіальними органами державної міграційної служби Порядку № 1077 щодо зняття/реєстрації місця проживання малолітньої дитини
за відсутності письмової згоди другого з батьків (його дозволу)
на перереєстрацію місця проживання дитини. Конкретного порушення його майнових чи немайнових прав та прав дитини, крім порушення органами державної міграційної служби процедурних норм, передбачених Порядком № 1077, позивач не навів.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько,
які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків
до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття
до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям
з попереднього місця проживання.
У разі подання заяви представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
Відповідно до пункту 2.3. Порядку № 1077 при проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого
з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.
У разі проживання батьків за однією адресою при знятті з реєстрації одного з батьків разом з дитиною/дітьми до 14 років другий з батьків надає письмову згоду на зняття дитини/дітей з реєстрації місця проживання (пункт 3.3. Порядку № 1077).
Встановивши, що наслідком зняття малолітнього ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання стала реєстрація його місця проживання за місцем проживання батьків матері, де також зареєстрована ОСОБА_2, з якою дитина залишилася постійно проживати після розірвання шлюбу батьками, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у контексті спірних правовідносин факт відсутності згоди батька на перереєстрацію місця проживання сина за місцем проживання матері дитини не призвів
до порушення прав ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитинив усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист
і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права
й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї
за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих
і адміністративних заходів.
Закон України "Про охорону дитинства" визначає охорону дитинства
в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що грунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 цього Закону Держава забезпечує право дитини
на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини,
що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції, пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи позивача щодо порушення його прав та інтересів дитини при здійсненні перереєстрації її місця проживання, правильно врахував положення Конвенції про права дитини, норми національного законодавства та обґрунтовано виходив із того, що перереєстрація місця проживання дитини за місцем реєстрації матері не порушує її прав та прав позивача.
У справі, яка переглядається, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції і про те, що перереєстрація місця проживання дитини без згоди батька не вплине на порядок спілкування ОСОБА_1
із сином, який встановлений судовим рішенням у справі № 548/205/16-ц
і повинен здійснюватися за місцем реєстрації батька.
Зазначене підтверджується й доводами касаційної скарги про те, що між сторонами існує судовий спір щодо визначення місця проживання дитини.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано врахував і висновки, зроблені судами у справі № 548/750/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування
в особі виконавчого комітету Хорольської міської ради Полтавської області, приватний нотаріус Хорольського нотаріального округу Полтавської області Горбань В. В., про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, за результатам розгляду якої у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Таким чином, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд апеляційної інстанції під час розгляду справи
не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Посилання ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції фактично порушив його права, гарантовані статтями 6, 8 Конвенції є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться до незгоди із ухваленим судовим рішенням і стосуються переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,
і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому висновки, зроблені апеляційним судом, узгоджуються із правовою позицієюВерховного Суду, викладеною у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 725/3171/19, провадження № 61-21338св19
(частина четверта статті 263 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними. Підстав для відступлення від цієї правової позиції колегія суддів не вбачає.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,
а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду