Постанова
Іменем України
11 травня 2021 року
м. Київ
справа № 1424/2649/2012
провадження № 61-15180св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 квітня 2019 року у складі судді Франчук О. Д. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк" та/або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -
ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № NКUCGА00000133 згідно з яким ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 40 000 дол. США, зі сплатою 11.04 % за користування кредитними коштами, зі строком повернення 08 серпня 2017 року.
На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 19 січня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки № NКUCGА00000133, згідно з яким він передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності на підставі договору міни.
ОСОБА_4 зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість перед банком, яка станом на 08 жовтня 2012 року становить 93 727,47 дол. США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 08 жовтня 2012 року за курсом 7,99 грн, складає 748 882,50 грн.
У зв`язку з цим просив визнати дійсним договір іпотеки та в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом її продажу, виселити відповідача та стягнути
з нього понесені позивачем судові витрати.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 червня 2013 року в зв`язку зі смертю ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, проведена заміна відповідача на його правонаступників - ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 грудня 2013 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
18 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення суду скасовано та справу призначено до судового розгляду.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 квітня 2019 року в задоволенні позову банка відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на виконанні перебуває рішення іншого суду про стягнення з третьої особи як позичальника кредитної заборгованості, одночасне виконання рішень різних судів про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до подвійного стягнення суми заборгованості. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, то не підлягає також задоволенню вимога про виселення. Вимога про визнання дійсним договору іпотеки між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 також не підлягає задоволенню, оскільки вказаний договір не оспорюється сторонами.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено
з інших підстав.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що підстави для продовження нарахування відсотків та інших сум за кредитним договором і як наслідок для звернення стягнення
в межах нарахованих сум після судового рішення про дострокове стягнення заборгованості відсутні. Право позивача нараховувати відсотки та інші суми за кредитним договором припинилося з моменту зміни строку виконання кредитних зобов`язань, а тіло по кредиту вже стягнуто рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 листопада
2009 року. Банк звертався до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах спору про стягнення заборгованості за кредитним договором достроково - 14 березня 2009 року, тому повторно позов від
28 листопада 2012 року банк пред`явив за межами позовної давності, про застосування якої просила відповідач.
Тому у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" слід відмовити в частині звернення стягнення в межах заборгованості, яка стягнута за рішенням суду, за пропуском позовної давності, а в частині звернення стягнення в межах заборгованості, яка нарахована після судового рішення, за необґрунтованістю.
Аргументи учасників справи
У серпні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки кошти за кредитним договором
в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача в межах позовної давності.
Крім того, наявність рішення суду про стягнення заборгованості не може бути перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку, позивач не позбавлений права звернути стягнення на предмет іпотеки для погашення суми заборгованості по кредиту, звернувшись з відповідним позовом до іпотекодавця.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вказані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
У вересні 2020 року справа передана судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що згідно з договором № NКUCGА00000133 від 09 серпня
2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 уклали кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 40 000 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення 08 серпня
2017 року.
На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором 19 січня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки № NКUCGА00000133, згідно з яким ОСОБА_5 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності на підставі договору міни. Відповідно до пункту 34.4. іпотечного договору предмет іпотеки сторони оцінюють у 252 500 грн.
28 листопада 2007 року іпотекодатель ОСОБА_5 помер, спадщину якого прийняли ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, отримавши свідоцтва на право власності на 2/3 частки квартири № 196, відповідно по 1/6 частині кожний.
Апеляційний суд встановив, що з січня 2008 року ОСОБА_4 належно не виконував умови кредитного договору, у зв`язку з цим позивач 14 березня
2009 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та іпотекодавця ОСОБА_5 про дострокове стягнення суми кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на іпотечне майно - квартиру та виселення, посилаючись на його право як кредитора вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань за договором із погашенням заборгованості за тілом кредиту, процентами та штрафними санкціями на підставі частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 ЦК України,
В процесі розгляду справи судом у зв`язку зі смертю іпотекодавця, позивач свої вимоги змінив на вимогу про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_4 у розмірі 38 092,15 дол. США, з яких: 37 122, 67 дол. США - заборгованість за тілом кредиту (поточна та прострочена), 873,54 дол. США - відсотки (поточні та прострочені), 80 дол. США - комісія (поточна та прострочена) та 15,94 дол. США - пеня.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від
17 листопада 2009 року з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто борг
в розмірі 38 902,15 дол. США, що еквівалентно 293 309, 56 грн.
Вказане рішення суду від 17 листопада 2009 року набрало законної сили та перебуває на виконанні.
У цій справі позивач звернувся до суду у листопаді 2012 року та просив звернути стягнення у межах заборгованості за тілом кредитом в сумі 37 998,71 дол. США (яка складається із суми тіла кредиту та відсотків, що стягнуті за рішенням суду від 17 листопада 2009 року), нарахованих відсотків після рішення суду на суму 23 116,50 дол. США, комісії в розмірі 3 401,85 дол. США, пені
в розмірі 24 717,40 дол. США та штрафів на суми 31,29 та 4 461,72 дол. США,
а всього на суму 93 727,47 дол. США, що еквівалентно 748 882, 50 грн.
ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності до пред`явлених вимог банку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження
№ 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору
в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".
Згідно зі статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями
з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.
У частині першій статті 266 ЦК Українипередбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови
у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності
є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,
§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,
§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Апеляційний суд встановив, що банк 14 березня 2009 року звертався до суду
з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого наступив строк виконання основного зобов`язання та перервалася позовна давність,
в подальшому вимоги змінив на вимогу про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка стягнута рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 листопада 2009 року.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову
в задоволенні позову, поданого 28 листопада 2012 року, в частині вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах заборгованості, яка стягнута за іншим рішенням суду ? за спливом позовної давності, а в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в межах заборгованості, яка нарахована після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ? за необґрунтованістю.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції колегія суддів відхиляє, оскільки це рішення скасовано апеляційним судом.