ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Верховного Суду Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 07 квітня 2021 року в адміністративній справі № 9901/23/21 (провадження № 11-64заі21) за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 02 лютого 2021 року № 43/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 43/2021).
1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції із позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ № 43/2021.
Прохання аргументував тим, що на підставі оскарженого Указу № 43/2021 застосовано обмежувальні заходи до громадянина ОСОБА_2 та заборонена трансляція телевізійних каналів «112 Україна», « NewsOne » та « ZIK » шляхом « табування » діяльності фірм, яким вони належать, хоча визначених для цього законом підстав немає. Стверджує, що внаслідок заборони трансляції вказаних телеканалів він позбавлений права на отримання різносторонньої інформації з різних джерел та засобів масової інформації.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) ухвалою від 09 лютого 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження у справі.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що оскаржений Указ № 43/2021 є актом індивідуальної дії, оскільки не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а (в поєднанні з рішенням Ради національної безпеки і оборони України, яке ним введено в дію) передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичної осіб; адресований цим особам; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин; не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує свою дію після завершення строку застосування.
Приписи оскарженого Указу не породжують жодних прав та обов`язків позивача, тому не може порушувати його прав. Натомість зміст його позовної заяви вказує на те, що її подано в інтересах та на захист прав інших осіб (визначених цим Указом та рішенням Ради національної безпеки і оборони України).
3. ОСОБА_1 не погодився із зазначеним рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу КАС ВС від 09 лютого 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вважає, що стаття 55 Основного Закону України гарантує право кожному оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Це право не містить жодних винятків щодо можливості звернутися до суду для захисту свого порушеного права.
Скаржник зазначив, що частина перша статті 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси та просити про їх захист, і закон пов`язує це право лише з фактом порушення права особи.
З погляду ОСОБА_1 , право на звернення виникає саме із суб`єктивного сприйняття особою того, що її право порушено, а те, чи воно дійсно порушене, встановлюється лише під час судового контролю. Встановлення обставини, що фактично права особи не порушені, може бути підставою для відмови у задоволенні позову, але аж ніяк не для відмови у відкритті провадження.
Певний акт індивідуальної дії щодо певної особи при реалізації може зачіпати або порушувати права інших осіб, і такі особи мають право на захист.
Скаржник вважає, що оскарженим Указом № 43/2021 було порушене його право на доступ до інформації, гарантоване основними міжнародними правовими актами.
Акцентує, що частина перша статті 170 КАС України містить вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті провадження, але суддя в оскарженому судовому рішенні не вказав, з яких конкретно підстав відмовив у відкритті провадження.
Для підтвердження слушності своєї позиції скаржник послався на судове рішення цього самого суду, але в іншій справі, який 11 лютого 2021 року за аналогічним позовом з підстав порушення права на отримання інформації відкрив провадження за позовом іншої особи (справа № 9901/26/21).
4. Велика Палата постановою від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, скасувала ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року і залишила без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним і скасування Указу № 43/2021.
З погляду Великої Палати, позивач подав до суду процесуальні документи, в яких:
- використовує кримінальний жаргон для позначення справ, в яких суди вважають, що оскаржений акт є актом індивідуальної дії та не стосується позивача (а. с. 6);
- багаторазово ображає та принизливо характеризує відповідача, називає його різними прізвиськами (а. с. 1, 4, 5, 35, 36);
- принизливо характеризує осіб, які не є учасниками справи, та їхні дії, зокрема позивача у справі № 9901/26/21 (а. с. 36), а також дії судді першої інстанції з відмови у відкритті провадження у справі № 9901/23/21 (с. 35);
- зазначає, що йому «глибоко наплювати» на людину, якої безпосередньо стосуються персональні обмежувальні заходи (санкції) (а. с. 36).
З цього Велика Палата виснувала, що позивач неодноразово використав у процесуальних документах (позовній заяві, апеляційній скарзі) принизливі, глумливі, образливі висловлювання щодо відповідача, а також стосовно судді, яка відмовила у відкритті провадження у справі. Такі дії є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб, не спрямовані на ефективний захист прав, свобод та інтересів позивача від імовірних порушень з боку відповідача, а тому суперечать завданню адміністративного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
Суд виходив з того, що в процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, їхніх представників, суду, осіб, які не беруть участь у судовому процесі. Суд не повинен толерувати використання нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів, зокрема для надання характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям). Такі слова та символи не можна використовувати ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників. Для підтвердження слушності наведених міркувань Велика Палата послалася на аналогічні висновки у постановах Великої Палати від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (пункт 22), від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 7 листопада 2019 р