ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
справа № 755/1956/16-к
провадження № 51-1542км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А. М.,
суддів Маринича В.К., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Кузнєцова С.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Даниленка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12015100040016744, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Єнакієвого Донецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 186 КК,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 13 років;
за ч.2 ст.15, п. 9 ч. 2 ст.115 КК - на строк 10 років;
за ч. 1 ст. 186 КК - на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 13 років.
На підставі ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення в період з 5 листопада 2015 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Постановлено задовольнити цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_1 на її користь 7433,50 грн у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 100 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 3 листопада 2015 року близько 23:45 у приміщенні дачного будинку на ділянці АДРЕСА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на позбавлення життя, умисно завдав ОСОБА_3 удару ножем у грудну клітку, заподіявши останньому колото-різане поранення, від якого той помер на місці події. Після цього з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення умисного вбивства, намагаючись приховати раніше скоєний злочин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та реалізуючи свій злочинний намір спрямований на позбавлення життя, умисно заподіяв ОСОБА_4 ножове поранення шиї, однак через фізичний опір останнього, з причин, які не залежали від його волі, не зміг довести свій злочинний намір до кінця.
Окрім цього, 4 листопада 2015 року близько 00:30 ОСОБА_1 у приміщенні дачного будинку за зазначеною адресою з метою незаконного заволодіння чужим майном, користуючись безпорадним станом потерпілого ОСОБА_4, відкрито зі столу викрав мобільний телефон останнього, чим заподіяв потерпілому матеріальної шкоди в розмірі 920 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника адвоката Даниленка О.В. задоволено частково: вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2018 року в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК скасовано, а кримінальне провадження у цій частині закрито у зв`язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_1 у вчиненні цього злочину; у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК вирок змінено: перекваліфіковано його дії з ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК та призначено за цим законом покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
За злочин, передбачений ч.1 ст. 186 КК, покарання ОСОБА_1 залишено у виді та в розмірі, визначених судом першої інстанції, а саме у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону від 26 листопада 2015 року зараховано у строк відбутого покарання ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення з 5 листопада 2015 року по 10 жовтня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування своїх доводів посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
- скасовуючи вирок суду першої інстанції та закриваючи провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК, всупереч вимогам ст. 94, п. 2 ч. 1 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не зазначив мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, а також, перерахувавши письмові докази, що містяться в матеріалах провадження, формально вказав на те, що вони також не підтверджують версії пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення;
- дійшов хибного висновку про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК, при цьому не дав оцінки показанням потерпілого ОСОБА_4 про обставини події, зокрема про те, що, коли він (потерпілий) зайшов до кухні та побачив ОСОБА_3 без ознак життя, ОСОБА_1 сказав йому: " ОСОБА_5 труп, і ти зараз теж будеш" і заподіяв йому ножове порання по горлу, а пізніше, коли він став втрачати свідомість, ОСОБА_1 забрав його мобільний телефон зі словами, що телефон йому вже не потрібен;
- не надав оцінки тому, що під час завдання удару ножем ОСОБА_4 ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння;
- допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, а саме статей 23, 94, 405 КПК, які перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення;
- на порушення вимог ч. 3 ст. 419 КПК не зазначив в ухвалі апеляційного суду, які статті закону порушено судом першої інстанції та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку суду;
- не застосував закону, який підлягав застосуванню, а саме ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційної скарги та просив їх задовольнити.
Засуджений та його захисник просили залишити судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання ОСОБА_1 винуватим за ч. 1 ст. 186 КК у касаційній скарзі не оскаржується.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК визначено, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Як убачається зі змісту статті 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК передбачено, що у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Згідно з ч. 3 ст. 419 КПК при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Разом із тим зазначені вимоги закону при розгляді апеляційним судом цього провадження залишилися не виконаними.
Так, суд апеляційної інстанції під час закриття провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК послався на те, що доказами, які суд першої інстанції поклав в основу вироку, не підтверджується вина останнього, а суд першої інстанції на порушення вимог ст. 94 КПК, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів. - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов до хибного висновку про те, що сторона обвинувачення довела винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, поза розумним сумнівомі можливості здобуття нових доказів вичерпані.
На обґрунтування свого рішення суд апеляційної інстанції в ухвалі, зокрема, вказав, що в ході кримінального провадження не здобуто достовірних доказів, які би вказували на те, що тілесне ушкодження потерпілому завдав саме ОСОБА_1, не встановлено способу завдання потерпілому тілесних ушкоджень, розташування обвинуваченого стосовно потерпілого, положення чи розташування потерпілого під час вчинення щодо нього злочину, послідовності дій ОСОБА_1 та інших істотних обставин вчинення злочину. На думку суду апеляційної інстанції, висновки суду про те, що бійку між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розпочав саме ОСОБА_1 та що останній взяв у руки ніж, яким завдав потерпілому тілесні ушкодження, за своєю суттю є припущеннями, судом не конкретизовано, у ліву чи праву руку ОСОБА_1 взяв ніж, однією чи обома руками завдавав удару та інших важливих обставин, що позбавляє також можливості кваліфікувати дії ОСОБА_1 за іншими статтями КК, які передбачають відповідальність за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, вбивство у стані сильного душевного хвилювання чи вбивство через необережність. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що підстави для висновку про можливу наявність у діях ОСОБА_1 будь-якого із зазначених складів злочину є, оскільки під час провадження у цій справі було встановлено, що безпосередньо перед вбивством ОСОБА_3 між ним та ОСОБА_1 відбулася бійка, а відсутність даних щодо фактичних дій обох учасників конфлікту позбавляє можливості надати будь-яку правову кваліфікацію діям обвинуваченого.
Доводи в касаційній скарзі прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, є такими, що заслуговують на увагу.
Зокрема, суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих мотивів неврахування показань потерпілого ОСОБА_4, який давав послідовні, незмінні показання як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції про обставини вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому злочинів.
Суд апеляційної інстанції послався також на показання свідка ОСОБА_6 у суді апеляційної інстанції про те, що він про обставини вбивства дізнався від слідчого в управлінні поліції. Будь-якої інформації з приводу смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_1 йому не розповідав.
Між тим у суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 показав, що в один із днів у вечірній час ОСОБА_1 приїхав у смт Димерка в нетверезому стані та сказав: " ОСОБА_7, я вбив двох чоловік". На його запитання: "як так?" ОСОБА_1 пояснив, що одному з потерпілих у печінку всунув ніж, що це сталось на об`єкті, що він з потерпілими випили і все сталось. При цьому свідок звернув увагу на те, що ОСОБА_1 перебував у нетверезому стані без слідів крові чи інших слідів.
Суд апеляційної інстанції не з`ясував причини зміни показань свідком у суді апеляційної інстанції і поклав їх в основу судового рішення без оцінки цього доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також у сукупності з іншими зібраними доказами, таким чином, всупереч положенням, передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, належним чином не мотивував свого рішення в цій частині.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що інші докази, які судом першої інстанції були покладені в основу вироку, серед яких протоколи огляду місця події від 4 листопада 2015 року та від 5 листопада 2015 року, протокол огляду трупа від 4 листопада 2015 року, протокол слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_4 від 15 січня 2016 року, висновки судово-медичних експертиз щодо тілесних ушкоджень і причин смерті потерпілого ОСОБА_3 та тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_4, висновки цитологічних експертиз щодо приналежності слідів крові на вилучених під час огляду місця події об`єктах, і які були досліджені під час апеляційного розгляду, також не підтверджують версії пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення в умисному протиправному заподіянні смерті потерпілому ОСОБА_3, при цьому, всупереч вищезазначеним положенням КПК також не навів мотивів такого висновку.
Отже, зважаючи на те, що судом не було надано належної оцінки щодо належності, допустимості та достовірності сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, Суд дійшов висновку, що скасування вироку та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю його винуватості на підставах, зазначених в ухвалі, не ґрунтується на положеннях КПК та є немотивованим.
Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої висновки про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК, послався на те, що з показань свідка ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_4 вбачається, що після заподіяння тілесних ушкоджень у вигляді колото-різаної рани передньої поверхні шиї потерпілому, останній перебував у свідомості, виходив з будинку та перебував у безпосередній близькості до обвинуваченого, що свідчить про наявність реальної можливості в останнього довести свій злочин до кінця, проте він цього не зробив.
Доводи в касаційній скарзі прокурора про те, що суд апеляційної інстанції при перекваліфікації дій ОСОБА_1 не надав жодної оцінки тому факту, що під час вчиненого останній перебував у стані алкогольного сп`яніння, є безпідставними, оскільки не відповідають змісту оскаржуваного судового рішення.
Водночас, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції взагалі не навів мотивів, з яких він не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_4, котрий зазначив про те, що почув сварку, яка відбувалася між потерпілим ОСОБА_3 та обвинуваченим, і попрямував до них, щоб їх заспокоїти, проте, коли зайшов до кухні, побачив потерпілого ОСОБА_3, який лежав на підлозі, спираючись головою і плечами на тумбочку, поряд стояв ОСОБА_1, який йому сказав: " ОСОБА_5 труп, і ти зараз теж будеш" та завдав удару ножем по горлу. Після чого потерпілий почав боротьбу з обвинуваченим, під час якої ОСОБА_1 завдав останньому не менш як двох ударів сковорідкою по голові. У подальшому в потерпілого значно погіршилося самопочуття, через що чого останній сів біля телевізора та почав втрачати свідомість. У цей час обвинувачений ОСОБА_1 збирав свої речі в цій кімнаті, бачив потерпілого і його стан, забрав його мобільний телефон, нецензурно висловився і сказав, що телефон більше потерпілому не потрібен.
Крім того, суд апеляційної інстанції при перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК також не навів мотивів, з яких він не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_9, лікаря швидкої допомоги, про те, що 4 листопада 2015 року вона приїздила на виклик на масив Русанівські сади, де перебували двоє осіб, один з яких був з ножовим пораненням горла, а інший вже помер. Чоловік з пораненням шиї мав небезпеку для життя, оскільки різана рана шиї була глибока і мала місце кровотеча.
Вказане свідчить про допущення судом апеляційної порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме що апеляційний суд усупереч вимогам п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК не зазначив обґрунтованих мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 94, ст. 419 КПК, тобто допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення та, як наслідок, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зазначені обставини відповідно до ч. 1 ст. 412, ст. 413, п. 2 ч. 1 ст. 436, пунктів 1 і 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставами для скасування судового рішення та призначення нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК, надати оцінку всім доводам апеляційних скарг та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Оскільки вищевстановленні обставини у частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК тісно пов`язані з обставинами в частині засудження його за ч. 1 ст. 186 КК, то ухвала суду апеляційної інстанції у цій частині також підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 369, 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд