Постанова
іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 299/498/18
провадження № 51-2435км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Сингаївської А.О.,
захисника (у режимі відеоконференції) Дидинської Б.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Дидинської Б.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 8 червня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018070080000003, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області від 8 червня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, строк якого ухвалено обчислювати з 2 січня 2018 року.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 2 січня 2018 року приблизно о 01 годині, перебуваючи на подвір`ї дворогосподарства № 33, що належить ОСОБА_2, на АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки з ОСОБА_3, діючи умисно, з метою позбавлення життя останнього, наніс потерпілому один удар розкладним ножем в напрямку спереду назад, справа на ліво та дещо знизу вверх у ділянку передньої поверхні грудної клітки, а саме у життєво-важливий орган - серце, чим заподіяв ОСОБА_3 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 5 лютого 2018 року № 2 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент його заподіяння, яке знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із смертю потерпілого. В результаті отриманого проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з ушкодженням серця ОСОБА_3 помер на території дворогосподарства на АДРЕСА_2 .
Львівський апеляційний суд ухвалою від 12 жовтня 2020 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційних скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну вироку місцевого суду і ухвали апеляційного суду, просить перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 119 КК та призначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, внаслідок чого був неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судами попередніх інстанцій в даному кримінальному провадженні. На думку захисника, суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки вважає, що в діях останнього був відсутній умисел на позбавлення життя потерпілого, який сам спровокував конфлікт, а тому дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ст. 119 КК.
Зазначає про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, яке, на думку захисника, є надмірним та непропорційним, а також про неврахування судами обох інстанцій даних, що характеризують особу засудженого, зокрема його позитивні характеристики за місцем проживання, те, що він щиро розкаявся, але був не згодний із кваліфікацією його дій, оскільки вчинив вбивство з необережності, одружений, має на утриманні дружину та малолітню дитину, займається тваринництвом, доглядає коней, раніше не був судимий.
Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи подану апеляційну скаргу без задоволення, не перевірив викладених у них доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скарзі, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала подану касаційну скаргу та просила їх задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення вказаної касаційної скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.
Обставини щодо невідповідності висновків судів попередніх інстанцій, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.
Що стосується доводів у касаційної скарги захисника про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК та про необхідність кваліфікації її дій за ст. 119 КК, то вони є необґрунтованими.
Так, диспозицією ст. 115 КК передбачено кримінальну відповідальність за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі непрямого умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
На відміну від згаданого злочину вбивство через необережність (ст. 119 КК) за суб`єктивною стороною, проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (ст. 25 КК). Зокрема, необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Отже, розмежування умисного вбивства (ст. 115 КК) і вбивства, вчиненого через необережність (ч. 1 ст. 119 КК), здійснюється за суб`єктивною стороною цього злочину, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, а також усвідомлення особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбачення його негативних наслідків та ставлення до них.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, з додержанням вимог ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК України.
Свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були. Так, зокрема, свідок ОСОБА_5 розповів суду про обставини конфлікту і бійки між його братом - ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3, а також підтвердив той факт, що у обвинуваченого завжди при собі був складний ніж, і що коли після бійки вони повернулися до дому ОСОБА_1 повідомив йому, що пробив потерпілому ножем куртку. При цьому ніж був у крові. Свідок ОСОБА_6 (дружина обвинуваченого) у місцевому суді пояснила, що у вечір події її чоловік був вдома, хлопці (брати обвинуваченого, ОСОБА_8 та ще один хлопець) покликали ОСОБА_1 із собою, на що останній погодився і пішов з ними. Їх не було близько 20 хв. Повернувшись до дому, ОСОБА_1 вийняв ніж і побачив, що його кінчик був у крові. Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснював про обставини бійки, очевидцем якої він був та вказав про те, що під час бійки бита спочатку була у ОСОБА_3, а потім у ОСОБА_1 . Надалі обвинувачений передав биту ОСОБА_5 і в цей час потерпілий зігнувся і почав тікати в сторону городу. При цьому напроти нього на відстані руки стояв обвинувачений. Свідок ОСОБА_2 надав аналогічні пояснення з приводу обставин конфлікту та послідуючої на ним бійки, а також додатково розповів суду про те, що після бійки коли від нього йшли брати ОСОБА_1, обвинувачений ОСОБА_1 сказав своєму брату, що вдарив ОСОБА_3 ножем. Вказані показання є послідовними, підтверджені іншими доказами по справі, зокрема даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами, які детально відтворено у вирокумісцевого суду і піддавати їх сумніву в суду підстав немає.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та правильність кваліфікації його дій.
Доводи касаційної скарги про те, що наміру на позбавлення життя потерпілого у ОСОБА_1 не було, а тому його дії неправильно кваліфіковані, ретельно перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій і свого об`єктивного підтвердження не знайшли.
Так, умисне вбивство може бути вчинене з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільне небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом - коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин, суди, з чим погоджується і колегія суддів, дійшли правильного висновку, що вина ОСОБА_1 виражена у формі непрямого умислу, оскільки завдаючи удар ножем у ділянку передньої поверхні грудної клітки, а саме у життєво-важливий орган - серце з достатньою силою для його пошкодження (довжина ранового каналу 3,4 см), у наслідок якого було ушкоджено серцеву сорочку і правий шлуночок серця, вказує на те, що ОСОБА_1, хоча і не бажав, але свідомо допускав настання смерті потерпілого.
Крім того, враховано поведінку ОСОБА_1, яка передувала події (останній йшов разом з братами розібратися з потерпілим та ОСОБА_8 ), знаряддя злочину (ніж), вищевказані дані про локалізацію і характер спричиненого потерпілому поранення ножем у серце; посткримінальну поведінку ОСОБА_1, який, повернувшись до дому, помив ніж, сховав його та ліг спати.
Версія сторони захисту, як правильно дійшли висновку суди попередніх інстанцій, про те, що ОСОБА_1 дістав ніж з метою залякування потерпілого, якого хтось штовхнув і він напоровся на ніж, не знайшла свого підтвердження під час дослідження судами першої і апеляційної інстанцій матеріалів кримінального провадження. Вказану версію сторони захисту не підтвердили й свідки - очевидці події. Тому у судів не було підстав для висновку про вчинення ОСОБА_1 убивства через необережність.
Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковані судами попередніх інстанцій правильно.
Так само усе вищенаведене спростовує і можливість кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, аналогічні доводам у його касаційній скарзі, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
При цьому апеляційний суд дав належну оцінку кожному з досліджених доказів та їх сукупності у взаємозв`язку, а також перевірив доводи в апеляційній скарзі захисника про неправильну кваліфікацію місцевим судом дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК та про необхідність кваліфікації дій останнього за ст. 119 КК та визнав їх безпідставними, навівши обґрунтовані мотиви свого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції.
Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим.
При призначенні покарання, яке ОСОБА_1 має відбувати реально, місцевий суд, з яким апеляційний суд погодився, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до особливо тяжких, конкретні обставини його скоєння, характер та спосіб вчиненого та посткримінальну поведінку засудженого.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій урахували й те, що засуджений раніше не був судимий, працює, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину.
Таким чином, суд урахував усі обставини та дані про особу засудженого, що позитивно його характеризують, у тому числі й ті, з якими захисник пов`язує свої касаційні вимоги.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що призначене засудженому ОСОБА_1 місцевим судом покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Підстав вважати це покарання явно несправедливим через його суворість, на що захисник указує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд