Постанова
Іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 204/8241/17
провадження № 51-5453км20
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.О.,
прокурора Сингаївської А.О.,
захисника(в режимі відеоконференції) Карлаша І.А.,
законного представника
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Карлаша І.А. на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040680001992, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Кобичівка Марківського району Луганської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня
2020 року до ОСОБА_2 за вчинення ним суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Згідно ухвали судуОСОБА_2 19 вересня 2017 року, перебуваючи в період часу з 04:00 до 04:20 у камері № 848 Державної установи "Дніпровської установи виконання покарань № 4", яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Олексієнко, 80, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, будучи в стані неосудності, вчинив суспільно небезпечне діяння, а саме зробив із залишків матрацу та власної футболки мотузку, після чого не усвідомлюючи наслідки своїх дій у вигляді настання смерті ОСОБА_3, перекинув вказану мотузку через шию та почав душити ОСОБА_3, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 01 жовтня 2020 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника Карлаша І. А. і змінив ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року, виключивши з мотивувальної частини цього рішення посилання на відеозапис допиту підозрюваного ОСОБА_2 .
У решті ухвалу залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Карлаш І.В. порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 тапризначення нового розгляду в суді першої інстанції. В обґрунтування своєї касаційної скарги захисник вказує на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки постановлені з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що у провадженні відсутні будь-які докази винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, відсутні докази у його причетності до заподіяння смерті ОСОБА_3 . Вказує на те, що судом порушено вимоги ч. 6 ст. 97 КПК, оскільки показання з чужих слів не можуть бути визнані допустимими доказом, якщо ці обставини прямо не підтверджуються іншими доказами, які є в матеріалах. Зазначає, що матеріали експертних висновків не містять інформацію щодо наведених питань, а тому це свідчить, що судом не встановлена подія злочину, тобто протиправне заподіяння смерті ОСОБА_3, адже у випадку самогубства подія злочину відсутня. Також не дотримано вимог кримінального процесуального закону щодо доказування
мотиву злочину та зазначення його у мотивувальній частині. Крім того вказує, що було порушено право сторони захисту на надання доказів, оскільки судом необґрунтовано відмовлено йому у допиті експерта.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Карлаш І.А. та законний представник підтримали касаційну скаргу, а прокурор вважала її необґрунтованою і просила залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи зі змісту вимог ст. 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Частиною 1 ст. 503 КПК визначено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання, зокрема, чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що суспільно небезпечне діяння було вчинено особою, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для кримінально-правової оцінки діяння: як об`єктивні, так і суб`єктивні його ознаки. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Суд першої інстанції під час розгляду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, оцінивши в судовому засіданні досліджені докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2, будучи в стані неосудності, вчинив суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
В обґрунтування свого рішення суд поклав показання свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, письмові докази, які містяться в досліджених судом даних: протоколах огляду місця події та огляду трупа від 19 вересня 2017 року, лікарського свідоцтва про смерть № 449/НЕ від 20 вересня 2017 року, висновку експерта № 449/НЕ від 20 вересня 2017 року, висновку експерта № 449/НЕ/53 від 20 жовтня 2017 року, відповідно до яких смерть ОСОБА_3 настала від механічної асфіксії, яка розвинулась внаслідок здавлення органів шиї зашморгом (т. 1, а.п. 49, 51-56, 179-184); висновках експерта № 1202/Н та № 1203/Н від 18 грудня 2017 року (т. 2, а.п. 31-34, 43-45).
Посилання захисника на те, що відсутня подія злочину, оскільки судом не встановлено будь-яких доказів на підтвердження, що саме ОСОБА_2 заподіяв смерть ОСОБА_3, так як останній міг сам вчинити самогубство, є необґрунтованими та спростовуються висновком експерта № 449/НЕ/53 від 20 жовтня 2017 року, згідно якого виявлені на трупі ОСОБА_9 тілесні ушкодження в ділянці шиї, а саме: косо-висхідна замкнена странгуляційна борозна на шиї, крововиливи в товщу м`яких тканин шиї та перелом під`язикової кістки, в їх сукупності перебувають в причинному зв`язку з настанням його смерті. Враховуючи причину смерті характер та локалізацію виявлених ушкоджень, їх розташування в різних анатомічних ділянках та на різних поверхнях тіла, можна вважати, що всі вони не могли утворитися від дії власної руки потерпілого ОСОБА_3 . Після утворення тілесних ушкоджень в ділянці шиї потерпілий не міг
здійснювати самостійні дії. Тілесні ушкодження на шиї не могли утворитися в результаті падіння з висоти власного зросту.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, що за версію сторони захисту самогубство можливо вчинено в інший спосіб, а саме наприклад, шляхом повішання, зачепивши зашморг за опору, не є прийнятними, оскільки експертом встановлено наявність на трупі ОСОБА_3 саме замкненої странгуляційної борозни на шиї.
Висновок експерта № 449/НЕ/53 від 20 жовтня 2017року відповідає вимогам Закону України "Про судову експертизу", положенням статей 101, 102 КПК. У ньому міститься висновок про причину смерті ОСОБА_3, а також щодо наявності усіх інших тілесних ушкоджень, які утворились в різні терміни, на протязі не менш ніж чотирьох діб до настання смерті.
Доводи захисника про те, що судом було необґрунтовано відмовлено йому в допиті судово-медичного експерта ОСОБА_10 були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними, з наведенням відповідного мотивування. Зокрема, своє рішення суд обґрунтував тим, що вказаний експерт з установи звільнився, дані про його місцезнаходження відсутні.
Крім того, сторона захисту відповідно до ч. 1 ст. 332 КПК не заявляла клопотання про призначення додаткової експертизи.
Доводи захисника про те, що свідки ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не бачили самої події злочину, а також, що висновки судово-цитологічних експертиз не встановлюють причетність ОСОБА_2 до смерті ОСОБА_3, необґрунтованими та спростовуються наведеними у рішенні доказами.
А саме, свідок ОСОБА_4 в суді пояснювала, що двічі відчиняла вікно в камері та бачила як ОСОБА_2 по підлозі тягав ОСОБА_3 за ногу, потім тримав його за плече та намагався одягнути ОСОБА_3, який сидів на ліжку повністю роздягнутий. У цей час ОСОБА_11 лежав на ліжку.
Твердження захисника про те, що показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_2 сам розповів, що задушив ОСОБА_3 є недопустимими доказами, оскільки ці показання з чужих слів, то вони є безпідставними.
Відповідно до ч.6 ст.97 КПК, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.
Як вбачається з матеріалів провадження, показання вказаних свідків на підтвердження вчинення ОСОБА_2 інкримінованого йому суспільно
небезпечного діяння судом визнано допустимими, оскільки вони у своїй сукупності узгоджуються між собою та підтверджуються іншими доказами у провадженні, які були досліджені судом та їм дана належна оцінка (показаннями свідка ОСОБА_4, даними висновків експертиз).
Аналіз наведених доказів у їх сукупності свідчить про те, що саме ОСОБА_2, будучи в стані неосудності, вчинив суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Твердження захисника щодо судами не встановлено мотив кримінального правопорушення не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст. 19 КК критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
Виходячи з положень статей23, 24 КК умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.
Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 194 від 28 вересня 2017 року, ОСОБА_2 в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, страждав і в даний час страждає на хронічне психічне захворювання. Зазначене хронічне психічне захворювання позбавляло ОСОБА_2 можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння. За своїм психічним станом в даний час ОСОБА_2 також не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Потребує застосування примусового заходу медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом (т. 1, а.п.164-167).
З зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК, а також мети і мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину.
Суд звертає увагу, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, тому розгляд таких проваджень має спеціальну процедуру, яка урегульована спеціальними нормами закону.
Зокрема, ст. 505 КПК передбачено, що обов`язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).
Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи.
Судовий розгляд кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру проведено у відповідності з положеннями ст. 512 КПК, а ухвала районного суду відповідає вимогам ст. 513 КПК.
Крім того, доводи захисника, викладені у його касаційній скарзі, фактично аналогічні за змістом доводам, які були предметом перевірки суду апеляційної
інстанції, який належним чином розглянув їх, визнав ці доводи безпідставними і відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника і скасування судових рішень не знаходить.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд