Постанова
Іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 278/2359/18
провадження № 51-3326 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Саіяна С.Г.,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_1,
захисника Комлика В.В.,
потерпілої ОСОБА_2,
представника потерпілої Войтенка С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Войтенка С.В. на вирок Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017060140000141 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Іршанськ Володарськ-Волинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 02 квітня 2017 року близько 13:30, перебуваючи всередині закинутого приміщення колишнього інфекційного відділення Іршанського центру первинної медико-санітарної допомоги, що на вул. Шевченка, 4-А у смт Іршанськ Житомирської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з метою помсти, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання наслідку у вигляді смерті ОСОБА_3, дістав з особистого рюкзака ніж типу "Glok 81", клинком якого завдав ОСОБА_3 декількох ударів у шию, чим заподіяв йому смерть.
Вироком Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу захисника Грішина Є.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційні скарги прокурора Луценка Б.В. та представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Войтенка С.В. задоволено частково.
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2020 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано. Ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі представник потерпілої ставить питання про зміну вироку апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. При цьому просить призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років. Вважає, що, змінюючи вирок місцевого суду, апеляційний суд залишив поза увагою відсутність у ОСОБА_1 щирого каяття, оскільки лише після двох років розгляду кримінального провадження місцевим судом ОСОБА_1 вперше вибачився перед потерпілою та частково визнав заявлений цивільний позов. Крім того, вказує, що під час судового розгляду ОСОБА_1 умисно змінив показання, зазначивши, що вчинив злочин у стані сильного душевного хвилювання, тобто визнав свою вину у вчиненні злочину за ст. 116 КК України, а не ст. 115 КК України, що також свідчить про відсутність у його діях активного сприяння розкриттю злочину. До того ж наголошує, що саме зміна засудженим своїх показань стала причиною довготривалого розгляду кримінального провадження, що не може слугувати активному сприянню розкриттю злочину, а навпаки, свідчить про його відсутність.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу представника потерпілої не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 та її представник Войтенко С.В. підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Засуджений ОСОБА_1 та захисник Комлик В.В. просили відмовити у задоволенні касаційної скарги представника потерпілої. Прокурор Саіян С.Г., вказуючи про відсутність процесуальних підстав для задоволення касаційної скарги, просив вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 1 ст. 115 КК України, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі представником потерпілої не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі представник потерпілої вказує про те, що, змінюючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд не звернув уваги на відсутність у ОСОБА_1 таких пом`якшуючих покарання обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Тобто, вказуючи про відсутність таких пом`якшуючих покарання обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, представник потерпілої фактично вказує про несправедливість призначеного апеляційним судом покарання засудженому ОСОБА_1 та вважає таке покарання м`яким.
Однак колегія суддів не може погодитись з такими доводами касаційної скарги представника потерпілої з огляду на наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання обвинуваченому та призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має молодий вік, є військовослужбовцем, учасником бойових дій, захищав суверенітет, цілісність і недоторканість України з початку збройного конфлікту, має подяки за захист Батьківщини, за місцем проживання та місцем проходження військової служби характеризується позитивно.
Крім того, місцевим судом враховано, що ОСОБА_1 критично ставиться до вчиненого ним злочину, публічно вибачився перед потерпілою, зазначив, що в майбутньому буде максимально відшкодовувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду потерпілій.
Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому, судом визнано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому, в ході судового розгляду не встановлено.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, а також беручи до уваги, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчинення ним інших злочинів, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_1 покарання, наближене до мінімального, що передбачене ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону та представником потерпілої зазначений вирок було оскаржено в апеляційному порядку. При цьому як прокурор, так і представник потерпілої у своїх апеляційних скаргах вказували про невідповідність призначеного місцевим судом покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого ОСОБА_1 через його надмірну м`якість.
Як визначено положеннями ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілої в цій частині є слушними.
Так, перевіряючи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність обставин, які пом`якшують ОСОБА_1 покарання, а саме наявність щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину.
Зокрема, апеляційний суд у своїй ухвалі вказав, що така обставина, як активне сприяння обвинуваченого в розкритті злочину, була встановлена під час досудового розслідування та зазначена в обвинувальному акті.
До того ж доведеність винуватості ґрунтується, у тому числі, й на зізнавальних показаннях самого ОСОБА_1, що також підтверджує наявність вищевказаної пом`якшуючої обставини.
Крім того, враховуючи критичне ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину, вибачення перед потерпілою, виявлення готовності відшкодувати заподіяну шкоду, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність щирого каяття ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає їх обґрунтованими.
Разом з тим апеляційний суд у своєму вироку дійшов висновку, що, призначаючи покарання, місцевий суд належним чином не врахував характеру злочину, способу, знаряддя та обставин його вчинення.
На переконання апеляційного суду, місцевим судом не надано належної оцінки подальшій поведінці обвинуваченого, наслідкам вчиненого ним злочину у вигляді смерті молодої людини, а також не враховано думку потерпілої, яка наполягала на призначенні суворого покарання.
Також апеляційний суд дійшов висновку, що поза увагою місцевого суду залишилось те, що ОСОБА_1 умисно протиправно заподіяв смерть іншій людині, хоча на момент вчинення вказаних дій був військовослужбовцем Національної гвардії України, тобто був наділений правоохоронними функціями та обов`язком захищати й охороняти життя, права і свободи громадян, що, на думку апеляційного суду, підвищує суспільну небезпеку його дій.
З огляду на викладене апеляційний суд констатував, що покарання у виді позбавлення волі, яке лише на один рік перевищує мінімальну межу покарання, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, є явно несправедливим внаслідок м`якості та буде недостатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових злочинів.
Колегія суддів погоджується з такими твердженнями апеляційного суду та вважає, що ОСОБА_1, відверто нехтуючи усталеними суспільно моральними нормами поведінки, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, зокрема таку, як життя іншої людини, що є найвищою соціальною цінністю, вчинив умисний злочин, який відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.
На думку колегії суддів, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого ОСОБА_1 можливе в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно збільшив йому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України.
Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, а також ті, про які наголошує представник потерпілої у своїй касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що призначене апеляційним судом засудженому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України.
Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його м`якість, про що вказує представник потерпілої у своїй касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, підстав для його скасування чи зміни в ході касаційного розгляду не встановлено.
З огляду на викладене, оскільки призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу представника потерпілої необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд