Постанова
Іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 489/2389/17
провадження № 51-4936км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,
за участю: секретаря судового засідання
Червінської М.П.,
захисника
Драненка В.В. (в режимі відеоконференції),
прокурора
Подоляка М.С.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Драненка В.В. на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Березово Хустського району Закарпатської області та жителя м. Миколаєва,
засудженого за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини справи
1. Ленінський районний суд м. Миколаєва вироком від 30 листопада 2018 року засудив ОСОБА_1 за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 31 березня 2017 року близько 21:50 водій ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухався автомобілем BMW-520 по проїзній частині, яка прилягає до дороги на вул. Космонавтів зі сторони вул. Вінграновського в бік вул. Електронної в м. Миколаєві, зі швидкістю 35-40 км/год., та на порушення вимог п. 1.3, п. 1.5, пп. "б" п. 2.3, п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити пішохода ОСОБА_2, що рухався по проїзній частині в інвалідному візку, не зменшив швидкості руху до повної зупинки транспортного засобу, продовжив рух, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
3. Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 1 вересня 2020 року залишив вирок без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
5. Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні, та ґрунтуються на недопустимих доказах. Зокрема, недопустимим є протокол огляду місця пригоди, оскільки огляд проведено із порушенням Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а наявні в протоколі записи є нерозбірливими. Окрім того, огляд автомобіля проведено без письмового дозволу ОСОБА_1 та без його участі, а слідчий чи прокурор не зверталися за дозволом до слідчого судді на проникнення до автомобіля.
6. Також захисник вважає, що слідчі експерименти та висновки авто-технічної та транспортно-трасологічної експертиз є недопустимими доказами. Зокрема, він не погоджується із достовірністю результатів автотехнічної експертизи № 17-508 від 26 травня 2017 року, в основу якої покладено вихідні дані, взяті з протоколу слідчого експерименту від 23 травня 2017 року, який ухвалою від 26 березня 2018 року було визнано таким, що проведений із порушенням КПК. Також він зазначає, що в ході досудового розслідування не було встановлено місця конкретної видимості візка із урахуванням того, що візок рухався.
7. Крім того, захисник стверджує, що висновок № 437 від 31 березня 2017 не підтверджує перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння, адже підпис у ньому виконано не ОСОБА_1, а також цей доказ не відкривався стороні захисту в порядку статті 290 КПК. Окрім того, дослідження на стан сп`яніння проведено лише за допомогою приладу "Drager Alcotest 6810", а не на підставі лабораторних досліджень, як це передбачено законом.
8. Додатково, захист зазначає, що ОСОБА_1 було позбавлено можливості здійснювати ефективний захист, користуючись правами підозрюваного, адже повідомлення по підозру було складено за один день до направлення матеріалів до суду.
9. Апеляційний суд не надав відповідей на всі доводи апеляційної скарги сторони захисту. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 23, 370, 419 КПК.
10. Прокурор Жиганурова А.Н. подала заперечення, в якому просила Суд відмовити в задоволенні касаційної скарги сторони захисту.
Позиції учасників касаційного розгляду
11. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про відкладення розгляду до суду касаційної інстанції не надходило.
12. У судовому засіданні захисник підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
13. Прокурор просив Суд відмовити в задоволенні касаційної скарги сторони захисту.
Оцінка Суду
14. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні касаційної скарги належить відмовити.
15. Суд вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, зроблено на підставі обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до статей 17 та 94 КПК.
16. Своє рішення місцевий суд обґрунтував, зокрема, на підставі аналізу висновку експерта №17-508 від 26 травня 2017 року, відповідно до якого водієві автомобіля з моменту виникнення небезпеки для руху у своїх діях необхідно було керуватись вимогами, викладеними в п. 12.3 ПДР, а саме: "У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно здатний виявити, він повинен негайно прийняти заходи для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди". За умов, викладених у постанові про призначення експертизи, дії водія не відповідали вимогам пункту 12.3 ПДР. З технічної точки зору дії водія перебувають у причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
17. Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що протокол огляду місця ДТП від 31 березня 2017 року є допустимим доказом, оскільки огляд було проведено уповноваженою особою з дотриманням вимог статей 223, 237 КПК та за участю ОСОБА_1, хоча залучення учасника пригоди під час проведення огляду місця події не є обов`язковим.
18. У своїй скарзі захисник також не погоджується з результатами автотехнічної експертизи № 17-508 від 26 травня 2017 року у зв`язку з тим, що її проведено на підставі вихідних даних, отриманих у результаті слідчого експерименту від 23 травня 2017 року, який було проведено з порушенням КПК. Так, дійсно, ухвалою суду першої інстанції від 26 березня 2018 року було констатовано ряд порушень, у зв`язку з якими суд цією ухвалою постановив провести повторний слідчий експеримент. Однак результати повторного слідчого експерименту від 13 травня 2018 року суттєво не відрізняються від результатів первісного експерименту, на підставі яких було проведено експертизу.
19. Так, відповідно до результатів цього експерименту конкретна видимість пішохода на інвалідному візку в місці контактування становила 44 м, на ширині всієї проїжджої частини - 38 м. Експерт зробив свій висновок на підставі того, що зупинковий шлях при швидкості руху, обраної водієм, становив 23-24 м і був меншим, ніж відстань до перешкоди в момент її видимості. Відповідно до протоколу повторного слідчого експерименту від 13 травня 2018 року було встановлено силуетну видимість перешкоди на відстані 37,2 м, що також є більшою за зупинковий шлях автомобіля. Отже, результати повторного слідчого експерименту не вплинули б на результат автотехнічної експертизи, а тому суд не вбачає порушення у використанні як доказів протоколу слідчого експерименту від 23 травня 2017 року та висновку автотехнічної експертизи № 17-508 від 26 травня 2017 року.
20. Доводи захисника про недоведеність перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння спростовуються показаннями самого засудженого, який свідчив, що незадовго до того, як сісти за кермо, він вжив 2 пляшки пива. Також це підтверджується висновком про результати медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння.
21. З приводу доводів захисту щодо повідомлення ОСОБА_1 про підозру за один день до направлення обвинувального акта до суду колегія суддів вважає, що за конкретних обставин цієї справи вказана обставина суттєво не позначилася на можливостях сторони захисту користуватись своїми процесуальними правами.
22. Усі надані стороною обвинувачення докази, що були досліджені судом першої інстанції, отримані в порядку, що визначений кримінальним процесуальним законом, та є належними і допустимими відповідно до вимог статей 85, 86 КПК.
23. Апеляційний суд провів розгляд згідно з вимогами кримінального процесуального закону і погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину, надавши умотивовані відповіді на аргументи, наведені в апеляційній скарзі захисника. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам статті 419 КПК.
24. Отже, Суд не встановив підстав для скасування оскаржених судових рішень та задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 1 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Драненка В.В. - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.