Постанова
іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 676/7473/15-к
провадження № 51-721км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Вус С. М., Бородія В. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Павлишина В. І., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в кримінальному провадженні № 12015240160000527 щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Іллічівська Одеської області, жителя АДРЕСА_1, відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,
виправданого у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 22 червня 2015 року в період з 10:50 по 11:30 уревматологічному відділенні № 2 Староушицького обласного дитячого санаторію "Дністер", що на вул. Головній, 1 усмт Стара Ушиця Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, шляхом вільного доступу, умисно, таємно викрав з дерев`яної полиці мобільний телефон марки "Lenovo" моделі А-656, ІМЕІ: НОМЕР_1, вартістю 1966,50 грн, укомплектований чохлом із силікону марки "Lenovo" моделі А-656, вартістю 21,37 грн,карткою пам`яті micro-SD 8 Гб, вартістю 70 грн, на рахунку якої булигрошові кошти на суму 20 грн, переданий ОСОБА_2 у користування ОСОБА_3, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 майновізбиткина загальну суму 2097,87 грн.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 22 грудня 2020 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду, постановленою щодо ОСОБА_1, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати її та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_1, оскільки матеріали провадження містять достатньо доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого, які, на думку прокурора, не були належним чином оцінені. При цьому, суд не обґрунтував, чому взяв до уваги суперечливі показання обвинуваченого і не врахував показань свідків. Крім того, вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів прокурора та не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, чим порушив вимоги статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Пілінський С. І. просить ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні прокурор Матюшева О. В. касаційну скаргу не підтримала, просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.
Зі змісту ст. 370 згаданого Кодексу, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється у разі встановлення судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
За частиною 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду дотримався.
Статтею 91 КПК передбачено, що доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.
Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, чого у цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, проте сторона обвинувачення не надала суду достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому протиправного діяння.
Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, місцевий суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому встановив, що жодним із цих доказів не доведено поза розумним сумнівом вчинення саме ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину, а також зазначив конкретні процесуальні порушення, що мали наслідком визнання окремих доказів недопустимими, і дійшов обґрунтованого висновку про невинуватість ОСОБА_1 у злочині, вказавши у мотивувальній частині вироку правові підстави виправдання.
Так, суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні показання обвинуваченого, який категорично заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, показання потерпілого, свідків, фактичні дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 22 червня 2015 року, протоколі обшуку від 28 серпня 2015 року, та інші докази, зміст яких наведено у вироку, дійшов висновку, що аналіз доказів, здобутих стороною обвинувачення, лише підтверджує факт вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_2, проте жодним чином не вказує на причетність ОСОБА_1 до цього.
Водночас суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_5, який повідомив суду, що з ОСОБА_1 ніколи не спілкувався та не підтримував будь-яких відносин, оскільки ОСОБА_5 є зацікавленою особою, а тому не міг повідомити відомі йому обставини вчинення злочину.
При цьому, як установив суд, фактичні дані, що містяться у протоколі обшуку від 28 серпня 2015 року, під час якого за місцем проживання ОСОБА_1, а саме в кімнаті на ліжку під подушкою, було виявлено та вилучено мобільний телефон, отримано з порушенням КПК, адже обшук проводила неповноважна особа (не слідчий, якому було надано дозвіл на проведення обшуку, а оперуповноважений СКР Кам`янець-Подільського РВ УМВС України в Хмельницькій області Діновський Б. О.). Крім того, відомості у протоколі, отримані під час обшуку, не відповідають дійсності, оскільки спростовані показаннями обвинуваченого та понятих, останні стверджували, що мобільний телефон ОСОБА_1 одразу видав працівникам поліції, які після його видачі не проводили ніякого обшуку.
З огляду на такі обставини суд обгрунтовано визнав указаний протокол недопустимим доказом.
Відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи. За таких обставин суд виправдав ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
За встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених у судовому засіданні доказів, висновок суду про недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинене саме обвинуваченим ОСОБА_1, колегія суддів уважає правильним.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_1, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, призначивши йому покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційній скарзі прокурора послався на те, що місцевий суд ретельно перевірив наявні у кримінальному провадженні докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення, з дотриманням вимог ст. 94 КПК оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та дійшов правильного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 увчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК. Із висновками судів нижчих інстанцій погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та належно вмотивованими.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, повторно дослідив докази і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.
Зокрема, як зазначила колегія суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтувалося виключно на припущеннях органу досудового слідства щодо його причетності до вчинення злочину, оскільки ОСОБА_1 має непогашену судимість та проживає в місцевості, де сталася крадіжка, а також мобільний телефон було вилучено за його місцем проживання.
При цьому апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про недопустимість протоколу обшуку від 28 серпня 2015 року як доказу на підтвердження винуватості ОСОБА_1 .
Водночас суд апеляційної інстанції вважав обгрунтованим висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_1 ні від кого не приховував придбання мобільного телефону, використовував його протягом значного періоду часу, будь-яких спроб збути телефон не здійснював, а отже не знав, що придбаний ним телефон є викраденим.
Доводи в касаційній скарзі прокурора про неналежну оцінку доказів є аналогічними доводам, наведеним судом апеляційної інстанції, були ретельно перевірені цим судом та визнані безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив викладені в ній доводи й ухвалив умотивоване рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК, а тому доводи прокурора про протилежне є безпідставними.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснено відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає приписам ст. 419 КПК.
Що стосується наведених у касаційній скарзі доводів, то прокурор по суті дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_1, відмінну від наданої судом першої та перевіреної судом апеляційної інстанцій, однак не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких, судове рішення щодо останнього підлягало би безумовному скасуванню.
Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що відповідно до його прецедентної практики під час оцінки доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey, п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК і які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі й тих порушень, на які вказував прокурор у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд