Постанова
Іменем України
17 травня 2021 року
м. Київ
справа № 686/24995/19
провадження № 61-7696св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, Головного управління державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди та просить стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу 1 000 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним рішенням слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області Паюка О. Ф. від 30 серпня 2019 року №8139/121/119/02 про відмову у видачі йому постанови про закриття кримінального провадження №12017240010006244, та 50 020,00 грн майнової шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що незаконним рішенням слідчого про відмову у видачі постанови про закриття кримінального провадження йому заподіяна майнова та моральна шкода. Моральна шкода полягає у моральних стражданнях і переживаннях, які він переніс після відмови у видачі копії постанови, оскільки законом передбачено як право на її отримання, так і право заявника на її оскарження. Необхідність поновлення права змусила його вживати додаткових зусиль для їх захисту в суді, що вимагає додаткових матеріальних витрат і часу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем завдання йому майнової та моральної шкоди діями слідчого. Дії слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області Паюка О. Ф. не визнавались незаконними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки в матеріалах справи відсутні докази настання негативних наслідків для позивача у межах кримінального провадження, де він є заявником, утруднення чи неможливості реалізації у межах кримінального провадження як особи, яка має відповідний процесуальний статус, прав, визначених кримінальним процесуальним законом, тощо. Перераховані у позовній заяві особисті немайнові права ОСОБА_1 на правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність працівників правоохоронних органів, зокрема слідчого, не нівелюються, а забезпечені можливістю судового захисту шляхом оскарження у порядку, визначеному КПК України. А тому, направлення слідчим повідомлення про відмову у наданні процесуального документа не свідчить про заподіяння позивачеві шкоди, не слугує причинно-наслідковим зв`язком між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення. Витрати позивача, пов`язані з написання заяви на видачу копії постанови та на проїзд до відділу ГУНП не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а входять до процесуальних витрат у кримінальному провадженні, відшкодування яких врегульовано главою 8 КПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 12 листопада 2019 року в справі № 904/4494/18, від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц, Верховного Суду від 11 липня 2018 року в справі №638/12259/16, від 25 липня 2018 року в справі № 638/6944/16-ц, від 26 вересня 2018 року в справі № 638/12068/16-ц, від 10 жовтня 2018 року в справі №638/1892/16-ц, від 17 грудня 2018 року в справі № 509/4156/15-а, від 19 грудня 2018 року в справі № 640/14909/16-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 25 квітня 2019 року в справі № 638/17403/15-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 686/20012/18, від 09 жовтня 2019 року в справі № 646/1591/18, від 27 листопада 2019 року в справі № 750/6330/17, від 27 січня 2020 року в справі № 577/3791/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на те, що судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, стаття 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відшкодування моральної шкоди і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статей 23 та 1174 ЦК України, а тому суди, відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його прав, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України. Суди самоусунулися від надання правової оцінки як квиткам на проїзд і витраченим канцтоварам для відновлення порушених прав, так і витраченому часу, що призвело до порушення його честі та гідності. Внаслідок чого суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У червні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ГУНП в Хмельницькій області на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України звернутись зі скаргою на процесуальні рішення, дії чи бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства (слідчого), вчинені під час кримінального провадження, зокрема, до суду. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового слідства у конкретній справі, не може перевірятись за межами передбаченого законом процесуального контролю. Позивач не надав достатніх та допустимих доказів заподіяння йому шкоди та визначення її саме в такому розмірі, а також причинний зв`язок між діями слідчого та настанням шкоди.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 686/24995/19 з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав неправомірного, на думку позивача, рішення слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області Паюка О. Ф. про відмову у видачі процесуального документа у кримінальному провадженні.
Зокрема, у повідомленні від 30 серпня 2019 року №8139/121/119/02 слідчий СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області Паюк О. Ф. відмовив ОСОБА_1 у наданні постанови про закриття кримінального провадження №12017240010006244, оскільки він не є потерпілим по цьому кримінальному провадженню, а лише заявником.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1174 ЦК України.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту заподіяння відповідачем йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між відмовою слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області Паюка О. Ф. у видачі процесуального документа у кримінальному провадженні та настанням шкоди. Сам по собі факт відмови у видачі постанови про закриття кримінального провадження №12017240010006244, не свідчить про наявність вини, заподіяння шкоди позивачу, а також про причинний зв`язок із заподіяною майновою та моральною шкодою.
Посилання у скарзі на понесені витрати (придбання квитків для проїзду, витрата канцтоварів тощо) не свідчить про незаконність судового рішення, оскільки заявлено вимогу про відшкодування майнової шкоди, задоволення якої залежить від доведеності делікту. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Встановивши, що позивачем не доведено факту завдання шкоди діями працівників органів поліції, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для її відшкодування за рахунок держави.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18) та від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19).
Рішення судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 12 листопада 2019 року в справі № 904/4494/18, від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц, Верховного Суду від 11 липня 2018 року в справі №638/12259/16, від 25 липня 2018 року в справі № 638/6944/16-ц, від 26 вересня 2018 року в справі № 638/12068/16-ц, від 10 жовтня 2018 року в справі №638/1892/16-ц, від 17 грудня 2018 року в справі № 509/4156/15-а, від 19 грудня 2018 року в справі № 640/14909/16-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17, від 25 квітня 2019 року в справі № 638/17403/15-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 686/20012/18, від 09 жовтня 2019 року в справі № 646/1591/18, від 27 листопада 2019 року в справі № 750/6330/17, від 27 січня 2020 року в справі № 577/3791/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.