Постанова
Іменем України
17 травня 2021 року
м. Київ
справа № 761/25101/20
провадження № 61-1092св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2,
третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Іванченка М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав.
Разом з тим, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1, до ухвалення судом рішення, а саме: щотижня у будні дні з 10:00 год. кожної середи до 10:00 год. кожної суботи; щомісячно у вихідні дні з 10:00 год. кожної першої суботи до 20:00 год. кожної першої неділі та з 10:00 год. кожної третьої суботи до 20:00 год. кожної третьої неділі та, коли випадає з 10:00 год. кожної п`ятої суботи до 20:00 год. кожної п`ятої неділі; зобов`язати батька ОСОБА_2 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 матері ОСОБА_1 за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви вказала, що відповідач 01 серпня 2020 року неправомірно змінив місце проживання дитини, яке заявнику невідоме, та відмовляється добровільно повернути дитину. Заявник позбавлена можливості спілкуватися з дочкою, оскільки відповідач перешкоджає їй у цьому. Зміна звичного місця проживання дитини може призвести до загострення наявного захворювання у дитини. Крім того, відсутність заходів забезпечення позову призведе до неможливості чи утруднення виконання рішення суду, оскільки дитина на час подання цієї заяви перебуває із відповідачем, який може налаштувати дитину проти матері.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року в складі судді Притули Н. Г. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, суд виходив із того, що заявником фактично заявлені вимоги щодо забезпечення позову, які є не співмірними з вимогами позову, адже фактично є окремими позовними вимогами, що вирішуються окремо судом у позовному провадженні.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року скасовано та прийнято нову про забезпечення позову.
Визначено місце та час спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1, до ухвалення судом першої інстанції рішення: щотижня у будні дні з 10:00 год. кожної середи до 10:00 год. кожної суботи; щомісячно у вихідні дні з 10:00 год. кожної першої суботи до 20:00 год. кожної першої неділі та з 10:00 год. кожної третьої суботи до 20:00 год. кожної третьої неділі та, коли випадає п`ята субота, з 10:00 год. кожної п`ятої суботи до 20:00 год. кожної п`ятої неділі. Зобов`язано батька ОСОБА_2 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 матері ОСОБА_1 за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 у дні, які визначені цією постановою для побачень.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги щодо визначення місця та часу спілкування дочки з матір`ю до винесення рішення суду є співмірними з вимогами позову. Відсутність спілкування з матір`ю негативно вплине на психологічне здоров`я дитини. Крім того, незастосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача.
Предметом цього позову також є відібрання дитини від батька, тому вид його забезпечення шляхом зобов`язання відповідача надати можливість безперешкодного спілкування та побачення матері з дитиною протягом певного проміжку часу, не вирішує спір по суті, а лише спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови, яка прийнята при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, не надано оцінку доказам наявних в матеріалах справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та суперечать обставинам, встановленим у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково визначив склад учасників справи, безпідставно указавши третьою особою Службу у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, не врахувавши, що її було замінено на Службу у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Крім того, в порушення вимог процесуального законодавства суд апеляційної інстанції не направив відповідачу подану позивачем апеляційну скаргу та ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі, а також належним чином не повідомив відповідача про розгляд справи. Визначений судом графік побачень матері з дитиною не враховує інтереси останньої, а саме графік її навчання у дошкільному закладі освіти.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У березні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав.
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_1, до ухвалення судом рішення, а саме: щотижня у будні дні з 10:00 год. кожної середи до 10:00 год. кожної суботи; щомісячно у вихідні дні з 10:00 год. кожної першої суботи до 20:00 год. кожної першої неділі та з 10:00 год. кожної третьої суботи до 20:00 год. кожної третьої неділі та, коли випадає з 10:00 год. кожної п`ятої суботи до 20:00 год. кожної п`ятої неділі; а також просила зобов`язати батька ОСОБА_2 передавати малолітню дитину ОСОБА_3 матері ОСОБА_1 за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини першої якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, правильно врахувавши, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постановах від 04 квітня 2018 року в справі № 344/16653/16-ц (провадження № 61-1153св17) та від 18 листопада 2020 року в справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20).
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо розгляду апеляційним судом цієї справи з неналежним суб`єктним складом, а саме за участі третьої особи - Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, замість залученої судом першої інстанції до розгляду справи в якості третьої особи - Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, оскільки виділені матеріали справи містять відомості лише щодо залучення судом першої інстанції в якості третьої особи саме Служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (а.с. 105-106).
Не можуть бути також підставою для скасування оскаржуваного судового рішення аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної скарги розглянув справу без належного повідомлення відповідача про її розгляд, та не направив на адресу останнього ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження у справі, а також копію апеляційної скарги, оскільки матеріали справи містять супровідний лист про направлення відповідачу цих документів (а.с. 130), рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення особисто ОСОБА_2 (а.с. 133), відомості щодо отримання останнім телефонограм від суду про розгляд справи апеляційним судом 04 та 11 листопада 2020 року, а також клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в якому він повідомив суд про обізнаність із її розглядом 09 грудня 2020 року.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.