Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 201/3916/19
провадження № 61-781св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач)
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос Олена Володимирівна, акціонерне товариство "Альфа-Банк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року у складі судді Федоріщева С. С.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до державного реєстратора Обласного комунального підприємства "Софіївське бюро технічної інвентаризації" (далі - ОКП "Софіївське бюро технічної інвентаризації") Волос О. В., акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") про визнання протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування та виключення запису про реєстрацію права приватної власності.
Позов мотивований тим, що він є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0304/1006/88-107, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 58 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 жовтня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 0304/1006/88-107-Z-1. В іпотеку передано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. В свою чергу 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 0304/1006/88-107.
В березні 2019 року з витягу з реєстру речових прав та обтяжень позивач дізнався про те, що державним реєстратором ОКП "Софіївське бюро технічної інвентаризації" Волос О. В. 11 лютого 2019 року здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45527520 від 14 лютого 2019 року, про реєстрацію права власності на цю квартиру за АТ "Альфа-банк", внаслідок чого зроблений запис про право власності 30293554 від 11 лютого 2019 року.
Вважає, що банк безпідставно звернув стягнення на предмет іпотеки, оскільки у 2015 році банк звертався до суду з позовом у справі № 201/1358/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатами розгляду якого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська вимоги банку задоволені. Таким чином банк скористався своїм правом на стягнення заборгованості. Проте, банк, без його згоди як іпотекодавця, використав ще один спосіб звернення стягнення і зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, всупереч того, що на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (стаття 1), оскільки площа квартири становить 45,8 кв. м і квартира є його єдиним житлом. Також вказує, що банком не проведена оцінка предмета іпотеки перед здійсненням реєстраційної дії.
Позивач просив:
визнати протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №0304/1006/88-107-Z-1 від 30 жовтня 2006 року,
визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45527520 від 14 лютого 2019 року,
скасувати та виключити запис від 11 лютого 2019 року № 30293554 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, власник АТ "Альфа-Банк".
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони іпотечного договору передбачили право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Позасудовий порядок є добровільним способом врегулювання, а не примусовим, тому Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вказує саме на примусовий порядок. Посилання на те, що відповідач не проводив оцінку спірного майна, не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки відповідачем до відзиву на позовну заяву надано копію відповідного висновку про вартість майна саме щодо спірної квартири, вартість якої становить 711 686, 00 грн. Позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не є належним способом захисту порушених прав при такій категорії справ, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію. Наявність рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2015 року про стягнення заборгованості з позивача на користь банку не перешкоджає іпотекодержателю задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення норм матеріального та процесуального права.Твердження суду першої інстанції, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) не є належним способом захисту порушених прав при такій категорії справ, безпідставні, оскільки позивач, відповідно до змісту позовних вимог, просив скасувати та виключити саме запис від 11 лютого 2019 року № 30293554 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак, така помилка не є підставою для задоволення позовних вимог, так як позивачем дотримано вимоги статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Позивач не ставив питання про витребування реєстраційної справи, щоб перевірити наявність всіх документів, що були надані Банком для вчинення реєстраційних дій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2, в якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суди не в повній мірі та не належним чином дослідили матеріали справи, що призвело до суттєвого порушення норм матеріального та процесуального права. Суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15.
Судом першої інстанції безпідставно взятий до уваги той факт, що банком направлено повідомлення (лист), апеляційним судом не перевірена законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не перевірений факт отримання повідомлення, як того вимагають умови договору іпотеки, що погоджені сторонами та є обов`язковими до виконання.
Суди помилково застосували норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та Закону України "Про іпотеку". Суди не дослідили та не перевірили прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт житлової нерухомості, а саме, квартиру загальною площею 45,8 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк" за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Позиція інших учасників справи
У вересні 2020 року АТ "Альфа-Банк" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що рішення суду в повній мірі відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 754/14175/14-ц).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/3916/19 та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2020 року відмовлено.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 31 липня 2020 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 20 грудня 2018 року у справі № 316/1923/16-а, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0304/1006/88-107, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 58 000 доларів США.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 0304/1006/88-107-Z-1, за яким в іпотеку передано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 12.3.1 передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. В свою чергу 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором № 0304/1006/88-107.
06 лютого 2018 року ПАТ "Альфа-банк" на виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" направив позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням.
Відповідно до вимоги про усунення порушень від 06 лютого 2018 року № 10115-102б/б ПАТ "Альфа-банк" повідомив ОСОБА_1 (за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3, АДРЕСА_1 ) про повернення суми кредиту, а також про те, що в разі невиконання вимог протягом тридцятиденного строку Банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".
Банком наданий висновок про вартість квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка становить 711 686,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи касаційної скаргиОСОБА_1 з таких підстав.
Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону України "Про іпотеку".
Зокрема, частиною першою статті 35 Закону № 898-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
За змістом статті 36 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частиною третьою статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Пунктом 11 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу так і процентів за ним). При настанні таких випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.
Пунктом 12 іпотечного договору сторони погодили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору:
12.3.1 задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності.
Якщо у законі і договорі по різному урегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не протирічать закону чи не заборонені законом.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину
Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що не отримував вимогу про усунення порушення та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідач направив позивачу повідомлення про звернення стягнення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), на яку послався ОСОБА_1 в касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку, що "у пункті 7.2 договору іпотеки сторони погодили, що необхідним та достатнім доказом надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю та позичальнику письмового повідомлення щодо виникнення обставин та наслідків, передбачених розділом "Порядок внесення змін (доповнень) та розірвання договору в односторонньому порядку" кредитного договору, є поштова квитанція (касовий/фінансовий чек) поштового відділення про прийняття від іпотекодержателя поштових відправлень - рекомендованих листів з описом на адресу іпотекодавця та позичальника, зазначені у розділі "Адреси та банківські реквізити сторін". 21 липня 2016 року ПАТ АБ "Укргазбанк" надіслано … вимогу про усунення порушення основного зобов`язання, в якому банк зазначив про те, що якщо боржник у тридцятиденний строк з моменту одержання даної вимоги не сплатить банку загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 321 821,00 дол. США, 35 195 928, 85 грн, банк розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки шляхом позасудового врегулювання. При цьому суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення".
Суди на зазначені обставини справи і вимоги закону уваги не звернули, не з`ясували чи була дотримана процедура звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Крім того, відхиляючи доводи позивача щодо наявності підстав для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" суди послались на те, що даний Закон не поширюється на спірні правовідносини, оскільки позасудовий порядок є добровільним способом врегулювання, а не примусовим, а Закон поширюється саме на випадки звернення стягнення у примусовому порядку.
В той же час в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) Верховний Суд зробив висновок, що "закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ "КБ "Приватбанк" як забезпечення виконання умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ "КБ "Приватбанк".
Суди на зазначене уваги не звернули, не з`ясували наявність чи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Поряд з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову у частині вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Волос О. В., однак не може погодитися з мотивами такої відмови.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що "зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ "Кей-Колект" з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)".
У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір існує між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк". Державний реєстратор Волос О. В. є неналежним відповідачем. Тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Волос О. В. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави, а тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині з викладенням її в редакції цієї постанови.