ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2021 року
м. Київ
справа №804/2944/17
адміністративне провадження №К/9901/5139/17
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,
розглянув в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський стрілочний завод" до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 (головуючий суддя - Іванов С.М., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі № 804/2944/17.
встановив:
Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський стрілочний завод" (далі - ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод") звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 24.04.2017 №00027340608.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що збільшення грошового зобов`язання зі сплати земельного податку за спірні періоди по поданим уточнюючим деклараціям відбулося не внаслідок податкового правопорушення, а внаслідок юридичного факту, встановленого судовим рішенням від 08.08.2016 у справі №804/12851/13-а, а тому нарахування пені є незаконним, так як не відповідає вимогам статей 109, 111 Податкового кодексу України. Позивачем подано уточнюючі декларації, які свідчать про виконання податкового обов`язку, передбаченого статтями 36, 50 Податкового кодексу України. Крім того, на думку позивача, розрахунок пені проведений у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ, тоді як абзац 2 пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України встановлює нарахування пені на рівні 100% облікової ставки НБУ, а тому вважає, що податковим органом незаконно застосовано підставу для визначення пені за підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 та абзацу 2 пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2017 в позові відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив з того, що приписами чинного податкового законодавства визначено обов`язок платника податків щодо подання уточнюючих декларацій у разі заниження податкового зобов`язання, а також самостійного розрахунку пені із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, в тому числі і за період адміністративного та/або судового оскарження у відповідності до вимог 129.1.2 пункту 129.1 та абзацу 2 пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що нарахування пені пов`язується з виникненням податкового боргу, тобто є наслідком несвоєчасного виконання платником податків обов`язку зі сплати податкового зобов`язання, яка в тому числі нараховується на суму заниження податкового зобов`язання несплаченого у встановлені законодавством строки. Позивачем не допускалось порушень вимог податкового законодавства щодо сплати земельного податку, а відповідно у останнього відсутній податковий борг. Також, позивачем не допускалось заниження податкового зобов`язання саме з земельного податку за минулі періоди. Судові рішення, на підставі яких встановлено обов`язок щодо сплати саме земельного податку замість орендної плати за землю виникли, значно пізніше, ніж відповідач враховує період розрахунку пені, та не через протиправні дії позивача.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, Дніпропетровське управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби оскаржило його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 та залити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2017.
В обґрунтування своїх вимог Дніпропетровське управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби зазначає, що аналіз статей 50 та 129 Податкового кодексу України свідчить про те, що нарахування пені не пов`язується із оцінкою обставин, за яких відбувається уточнення податкових зобов`язань (суб`єктивні чи об`єктивні), а пов`язуються з юридичними фактами чи власною помилкою платника податків; Податковий кодекс України перш за все покладає відповідальність на платника податків за факт зміни розміру зобов`язань.
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод" зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, 03.11.2016 контролюючий орган звернувся до ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод" з листом №1293/10/28-01-40-02-16 з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження щодо причин необчислення (ненарахування) суми земельного податку за період 2015 року та січень-липень 2016 року посилаючись на те, що з проведеного аналізу наявних податкових декларацій з плати за землю 2014-2016 роки встановлено, що підприємством зменшено суми орендної плати за землю, при цьому, на 03.11.2016 не здійснено нарахування земельного податку за 2015 рік та січень-липень 2016 року по відповідних земельних ділянках, що підтверджується змістом відповідного листа.
01.12.2016 засобами телекомунікаційного зв`язку до податкової інспекції позивачем були подані уточнюючі податкові декларації з плати за землю за 2015 рік (реєстраційний №9276936830) та за січень-липень 2016 року (реєстраційний №9230385569), відповідно до яких позивачем збільшено податкові зобов`язання по земельному податку, а саме: колонка 3 рядка 7 декларації - "розрахунок заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів поточного року, за якими минув термін сплати" за 2015 рік - 3387471,49 грн., та за січень-липень 2016 року - 2676269,75 грн. Також у колонках 4-15 рядка 10 декларацій - "сума пені" самостійно обчислена позивачем склала - 3687,42 грн., у тому числі: за 2015 рік - 2062,44 грн., за січень-липень 2016 року - 1624,98 грн., що підтверджується змістом копій уточнюючих декларацій, наявних у матеріалах справи.
03.04.2017 на підставі наказу №534 від 17.03.2017 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання повноти нарахування пені по уточнюючим деклараціям по земельному податку за 2015 рік та за січень-липень 2016 року, за результатами якої було складено акт від 03.04.2017 №30/28-10-46-08-14367980, в якому відображено висновки про порушення позивачем підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 та абзацу 2 пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу, внаслідок невірного визначення позивачем суми пені по уточнюючим деклараціям по земельному податку за 2015 рік та за січень-липень 2016 року, заниження пені склало 1726213,79 грн.
На підставі вказаного вище акту перевірки контролюючим органом 24.04.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення №0002734608, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - земельний податок з юридичних осіб, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1726213,79 грн.
Відповідно до підпункту 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті Податкового кодексу України (в редакції станом на 01.12.2016) пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Згідно з підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (в редакції станом на 01.12.2016) пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 31.1 статті 31 Податкового кодексу України).
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п.286.2 ст.286 ПК України).
Пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статті 102 цього Кодексу) платник податку самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податку, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених п.50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.
Так, у лютому 2015 року, у лютому 2016 року позивачем подавались податкові декларації з орендної плати за землю. Задекларовані податкові зобов`язання з орендної плати були сплачені позивачем своєчасно та в повному обсязі.
Вказані обставини податковим органом не заперечувались та не спростовані у відповідності до приписів статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 у справі № 904/11048/15, яке набрало законної сили 11.03.2016, ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод" відмовлено у задоволенні позову щодо визнання договорів земельних ділянок недійсними з підстав того, що договори оренди земельних ділянок є не вчиненими та неукладеними.
Постановою Вищого адміністративного суду від 08.08.2016 у справі № 804/12851/13-а встановлено, що оскільки договори оренди земельних ділянок між ПАТ "Дніпропетровський стрілочний завод" та Дніпропетровською міською радою є невчиненими та неукладеними, позивач зобов`язаний був сплачувати саме земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на підставі фактичного користування земельними ділянками у відповідності до приписів пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, оскільки, правових підстав для сплати орендної плати у позивача не було.
Таким чином, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 по справі № 904/11048/15 (набрало законної сили 11.03.2016), та постанова Вищого адміністративного суду України від 08.08.2016 по справі № 804/12851/13-а (К/800/11376/14) стали підставою для перегляду виду податкового платежу (замість орендної плати мав сплачуватись земельний податок), а, отже, і зміни податкового обов`язку позивача.
Частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Після встановлення вказаних обставин з урахуванням судових рішень та запиту відповідача, позивачем були подані уточнюючі податкові декларації за 2015 рік та січень-липень 2016 року (без нарахування пені на підставі підпункту 129.1.2, абзацу 2 підпункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України), в яких замість орендної плати декларувався земельний податок.
Тобто, позивач, подавши уточнені декларації, фактично виконав свій податковий обов`язок, передбачений статтями 36, 50 Податкового кодексу України.
При цьому, вирішуючи даний спір судом апеляційної інстанції обґрунтовано відзначено, що позивач протягом періоду оскарження договорів оренди землі не вчинював жодних дій щодо ухилення від сплати податків, а вважаючи правомірним необхідність сплати саме орендної плати за землю на підставі діючих на той час договорів вчасно подавав відповідні податкові декларації та сплачував відповідний податок.
Таким чином, обставини, які вплинули на характер податкових правовідносин позивача (зміну податкового обов`язку), виникли не внаслідок вчинення протиправних дій позивачем, а внаслідок юридичного факту (рішення суду).
Оскільки вказані правові наслідки (відсутність підстав для оренди земельних ділянок, що тягне зміну податкового обов`язку позивача у вигляді сплати земельного податку замість сплати орендної плати за землю) базуються на юридичному факті (судовому рішенні), а не на протиправних діях позивача, що призвели до невиконання ним податкового обов`язку, застосування відповідачем такого виду фінансової відповідальності, як пеня за несвоєчасну сплату земельного податку (обов`язок сплачувати який виник після вступу в законну силу судового рішення), порушують вимоги статей 109, 111 Податкового кодексу України, оскільки не утворюють склад податкового правопорушення.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність нарахування пені за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань з земельного податку, передбачену підпунктом129.1.2 пунктом 129.1 статті 129 Податкового кодексу України
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -