ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/793/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат № 4"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 (суддя Нечай О. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 (головуючий суддя Дикунська С. Я., судді Тарасенко К. В., Тищенко О. В.)
у справі № 910/793/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат № 4"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"
про визнання правочину недійсним
(у судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Іванов О. В.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне акціонерне товариство "Домобудівний комбінат № 4" (далі - ПрАТ "ДБК-4", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібудсервіс" (далі - ТОВ "Сітібудсервіс", відповідач) про визнання Додаткової угоди від 07.12.2017 до Договору від 19.11.2014 недійсною.
2. Позивач зазначає, що всупереч досягнутим домовленостям з розподілу житлових площ у об`єкті будівництва, які повністю виконані позивачем, 07.12.2017 сторонами укладено Додаткову угоду до Договору щодо передачі позивачем на користь відповідача додаткової площі квартир у розмірі 3 046,05 кв.м. При цьому, на думку позивача, станом на дату укладення оспорюваної Додаткової угоди всі житлові будинки в об`єкті будівництва були побудовані, перед прийняттям в експлуатацію проведено їх технічну інвентаризацію (в тому числі квартир у будинках) та прийнято в експлуатацію, що підтверджуються актами готовності об`єкта до експлуатації від 14.12.2016, від 29.03.2017, від 16.11.2017, довідками КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди, технічними паспортами на окремі квартири в житлових будинках.
3. За твердженнями позивача, за приписами чинного законодавства України та відповідно до п. 5.4.3 Договору, для можливого укладення сторонами правочину з передачі квартир відповідачу, спочатку мало бути зареєстровано право власності на ці квартири за позивачем, оскільки станом на 07.12.2017 за позивачем право власності на вказані житлові площі зареєстровано не було, що підтверджується довідкою позивача від 30.08.2019 №23-779 та інформаційною довідкою з реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.08.2019 №178147737, Додаткова угода від 07.12.2017 до Договору не відповідає положенням Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
4. Крім цього, на переконання позивача, Додаткова угода від 07.12.2017 містить положення, які суперечать одне одному, а також пункту 2.1 Договору, що в свою чергу свідчить про відсутність між сторонами згоди з усіх істотних умов Договору, зокрема, щодо визначення конкретного майна, яке має передаватися відповідачу, а її зміст не відповідає іншим нормам Цивільного та Господарського кодексів України.
Короткий зміст судових рішень
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2021, у задоволенні позову відмовлено.
6. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про недосягнення сторонами в оспорюваній Додатковій угоді згоди з усіх істотних її умов, пославшись, при цьому, на приписи частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Суд зазначив, що сторонами було узгоджено умови Договору від 19.11.2014 та Додаткових угод до нього, Договір виконувався обома сторонами, що підтверджується матеріалами справи та свідчить про волевиявлення сторін на укладення вказаного Договору, а відтак позовна вимога про визнання недійсною Додаткової угоди від 07.12.2017 свідчить про те, що позивач діє всупереч своїй попередній поведінці.
7. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що оспорювана Додаткова угода спрямована на внесення змін до основного Договору (істотні умови якого узгоджені сторонами) в частині уточнення та порядку розрахунків, з чим погодився позивач, підписавши Додаткову угоду.
8. Стосовно доводів позивача про те, що умови Додаткової угоди від 07.12.2017 суперечать частині першій статті 182, частині другій статті 331, частині четвертій статті 334 ЦК України, частині четвертій статті 3, пункту 1 частини першої статті 4, частинам першій, другій статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суди зазначили, що зі змісту оспорюваної Додаткової угоди не вбачається, що сторонами було погоджено перехід права власності на вказані в Додатковій угоді житлові площі збудованих квартир від позивача до відповідача. Умовами Додаткової угоди від 07.12.2017 сторонами погоджено передачу майнових прав на нерухоме майно, а не право власності на вказані в оспорюваній Додатковій угоді житлові площі збудованих квартир.
9. Суди зазначили, що доводи позивача щодо переходу права власності на нерухоме майно від позивача до відповідача за умовами оспорюваної Додаткової угоди також спростовуються змістом укладеного сторонами Договору від 19.11.2014, предметом якого є правове регулювання участі сторін щодо організації будівництва об`єктів нерухомого майна (об`єкт будівництва) на земельній ділянці, його подальшого введення в експлуатацію, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті будівництва та/або коштів в порядку та на умовах, визначених у Договорі.
10. За таких обставин суди дійшли висновку, що позивач у встановленому процесуальним законом порядку не довів, що умови укладеної сторонами Додаткової угоди від 07.12.2017 суперечать положенням ЦК України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та визнали безпідставними доводи позивача щодо неможливості (незаконності) вчинення ним дій з передачі житлових площ у об`єкті будівництва без першочергової реєстрації права власності за позивачем на вказані квартири.
11. Суди також відхили доводи позивача стосовно того, що оспорювана Додаткова угода підлягала нотаріальному посвідченню як договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, а також про те, що Додаткова угода містить положення, які суперечать одне одному, а також пункту 2.1 Договору, що в свою чергу свідчить про відсутність між сторонами згоди щодо істотних умов Договору, зокрема, щодо визначення конкретного майна, яке має передаватися відповідачу, оскільки вони не відповідають положенням чинного законодавства і не підтверджені матеріалами справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і постанову, справу передати на новий розгляд.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
13. Скаржник зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях не встановлено, що оспорювана Додаткова угода від 07.12.2017 фактично була укладена, зокрема виконувалася, та посилається на неправильне застосування приписів частини восьмої статті 181 ГК України, а також на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 926/2420/17, від 01.06.2020 у справі № 906/355/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17, від 24.04.2018 у справі № 914/868/17.
14. Скаржник посилається на неправильне застосування приписів статей 3, 15, 16 ЦК України, порушення норм процесуального права, зокрема частини першої статті 2, частини третьої статті 236, частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.10.2019 у справі № 910/13263/18, від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
15. Також скаржник посилається на неправильне застосування судами приписів пунктів 1, 3 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зазначає, що наявні підстави для визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною, оскільки вона була укладена після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, а право власності на квартири в об`єкті будівництва станом на дату укладення оспорюваного правочину за позивачем зареєстровано не було, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.05.2018 та 06.08.2019 у справі № 826/14183/16.
Позиція інших учасників справи
16. Відповідач подав відзив, у якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У відзиві відповідач, зокрема, наголошує, що дії позивача, який у 2014 році підписав з відповідачем Договір, в подальшому уклав Додаткові угоди від 12.07.2016 і від 07.12.2017 до Договору, а у травні 2019 року направив відповідачу лист про відмову у виконанні умов вказаного договору, також під час розгляду спору в суді, предметом якого є вирішення питання про виконання позивачем своїх зобов`язань за цим Договором, стверджує про неукладеність цього договору з підстав відсутності у ньому погодження істотних умов та звертається до суду із позовом про визнання його недійсним, суперечать його попередній поведінці та є недобросовісними.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. 19.11.2014 між ТОВ "Сітібудсервіс" (сторона-1) і ПрАТ "ДБК-4" (сторона-2) укладено Договір (далі - Договір), предметом якого за умовами пункту 2.1 є правове регулювання участі сторін щодо організації будівництва об`єктів нерухомого майна (об`єкта будівництва) на земельній ділянці площею 7,3 га за адресою: м. Київ, Подільський район, відділення центральне, масив № 3, кадастровий номер якої 8000000000:85:227:0300, його подальшого введення в експлуатацію, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті будівництва та/або коштів у порядку та на умовах, визначених Договором.
18. Умовами Договору визначено таке:
- право забудови земельної ділянки, яке належить стороні-1, на підставі укладеного з ДП "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (третя особа, землекористувач) від 05.03.2013 Договору № 0503-ІД/13 передано нею стороні-2, а стороною-2 прийнято від сторони-1 функції забудовника щодо всіх дій, необхідних для проектування, будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва, в момент підписання цього Договору (п. 2.2);
- після укладення цього Договору та передачі функцій забудовника стороні-2, нею отримується у власність майнові права на 100% (сто відсотків) загальної площі об`єкта будівництва (п. 3.4).
19. Об`єкт будівництва побудовано та прийнято в експлуатацію, що підтверджується сертифікатами Державної архітектурно-будівельної інспекції України відповідності закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) від 30.12.2016, від 06.04.2017, від 24.11.2017.
20. Відповідно до розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.02.2017 № 123, від 21.07.2017 № 495, від 18.12.2017 № 907 побудованим житловим будинкам присвоєно поштові адреси: м. Київ, вул. Сергія Данченка, 1, 3, 5 (з відповідними корпусами).
21. 12.07.2016 між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, за умовами якої сторони дійшли згоди внести зміни до Договору та викласти п.п. 3.3 та 3.4 Розділу 3 Договору в наступній редакції:
22. "3.3 Для виконання стороною-1 своїх зобов`язань за Договором від 05.03.2013 № 0503- ІД/13 перед ДП "НДВА "Пуща-Водиця", який є землекористувачем земельної ділянки, площею 7,3 га (сім цілих три десятих гектара), що розташована за адресою: м. Київ, Подільський район, відділення центральне, масив № 3, за кадастровим номером 8000000000:85:227:0300 та враховуючи передачу функцій замовника будівництва стороні-2 для будівництва на цій земельній ділянці об`єктів, загальною площею 251 112 кв.м, в яких площа житла складає 173 153,54 кв.м на підставі п. 2.2. Договору від 19.11.2014, сторона-2 передає стороні-1 5 611,63 кв.м (п`ять тисяч шістсот одинадцять цілих шістдесят три сотих метрів квадратних), а сторона-1, в свою чергу, зобов`язана передати ДП "НДВА "Пуща-Водиця" площу житла в обсязі не менше ніж 5 611,63 кв.м (п`ять тисяч шістсот одинадцять цілих шістдесят три сотих метрів квадратних). Передача стороною-2 площ житла стороні-1 виконується по кожному об`єкту будівництва окремо на підставі актів готовності об`єктів до експлуатації.
3.4 Сторони погодили, що після укладення цього Договору та передачі функцій забудовника стороні-2, ця сторона отримує у свою власність майнові права на решту загальної площі об`єкта будівництва".
23. За умовами Додаткової угоди від 12.07.2016 до Договору відповідач отримав свою частину житла в об`єкті будівництва загальною площею - 5 620,70 кв.м, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами розподілу площ в об`єкті за Договором від 23.01.2017 (1 862,9 кв.м), від 11.08.2017 (1 884,5 кв.м), від 20.03.2018 (1 873,30 кв.м), передача цих площ житла від позивача до відповідача, а також наступна їх передача третій особі підтверджується наявними в матеріалах справи листами відповідача від 14.03.2017, від 16.08.2017 та від 21.03.2018, а також листами третьої особи.
24. 07.12.2017 сторони уклали Додаткову угоду до Договору, за умовами якої дійшли згоди внести зміни до Договору та викласти п. 3.3 Розділу 3 Договору в наступній редакції:
"3.3 За виконання стороною-1 своїх зобов`язань за Договором, із збудованого житла площею 173 153,54 кв.м, сторона-2 зобов`язується передати на користь сторони-1 квартири загальною площею 8 657,68 кв.м (вісім тисяч шістсот п`ятдесят сім цілих шістдесят вісім сотих квадратних метрів).
Сторони погодились та розуміють, що із вказаної вище площі 8 657,68 кв.м, станом на 07.12.17 стороною-2 розподілено на користь сторони-1 5611,63 кв.м (п`ять тисяч шістсот одинадцять цілих шістдесят три сотих квадратних метрів). Решту площі - розміром 3 046,05 кв.м сторона-2 зобов`язується найближчим часом передати на користь сторони-1 наступним чином:
- 1 000,00 кв.м (одну тисячу квадратних метрів) сторона-2 передає стороні-1 із збудованого житла, з об`єктів, які будуються на даний час і буде передано після підписання цього договору;
- решту площі розміром 2 046,05 кв.м (дві тисячі сорок шість цілих п`ять сотих квадратних метрів) сторона-2 передає стороні-1 із перших нових проектів будівництва, які будуть реалізовуватись за участю сторони-2.
В свою чергу, на виконання стороною-1 своїх зобов`язань за Договором перед ДП "НДВА "Пуща-Водиця" - користувачем земельної ділянки площею 7,3 га, сторона-1 зобов`язана передати на користь ДП "НДВА "Пуща-Водиця" 8 657,68 кв.м (вісім тисяч шістсот п`ятдесят сім цілих шістдесят вісім сотих квадратних метрів).
Площа 3 046,05 кв.м повинна бути врахована при майбутніх розрахунках з ТОВ "Сітібудсервіс" згідно з відповідним договором та меморандумом".
25. Листом від 19.07.2019 № 23-6887 позивач повідомив відповідача, що умови Додаткової угоди від 07.12.2017 до Договору не відповідають положенням законодавства України, суперечать одне одному, що свідчить про неврегульованість сторонами умов щодо конкретного майна, яке має передаватись відповідачу, внаслідок чого ця Додаткова угода не може бути виконана.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
26. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
27. Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі, яка переглядається, скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо суті касаційної скарги
28. Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
29. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, лише якщо правовідносини у справі, що розглядається, є подібними до тих правовідносин, які склалися між сторонами в іншій справі, в якій Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування норми права, на який посилався скаржник у касаційній скарзі.
30. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 372/4583/14-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
31. Так, у касаційній скарзі позивач не погоджується із застосуванням судами приписів частини восьмої статті 181 ГК України, а також посилається на неврахування висновків Верховного Суду (пункт 13 цієї Постанови).
32. У справі № 926/2420/17 предметом розгляду були правовідносини щодо визнання недійсним договору суборенди нежитлового приміщення з тих підстав, що при укладенні спірного договору сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. У вказаній справі Верховний Суд у постанові від 10.04.2018, з огляду на встановлені фактичні обставини справи щодо погодження сторонами спірного правочину всіх істотних умов, зокрема, щодо розміру орендної плати, об`єкта оренди, встановлення обставин щодо виконання спірного правочину сторонами, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
33. У справі № 906/355/19 предметом розгляду були вимоги позивача про стягнення заборгованості обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині сплати коштів за поставлений товар. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказував, що договір поставки та додатки до нього з позивачем не укладав, і товар за ним не отримував, тому відсутні підстави для задоволення позову. У постанові від 01.06.2020 Верховний Суд у контексті спірних правовідносин навів висновок про те, що: "якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18, від 06.11.2018 у справі №926/3397/17, від 09.04.2019 у справі №910/3359/18, від 29.10.2019 у справі №904/3713/18, від 19.02.2020 у справі №915/411/19. Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14" (що також цитує позивач у касаційній скарзі). Разом з тим, суд касаційної інстанції у вказаній постанові, з огляду на встановлені фактичні обставини справи що підтверджують наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо поставки товару за договором поставки та виконання сторонами його умов, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
34. Суд зазначає, що єдиною кваліфікуючою ознакою подібності справи № 926/2420/17 і справи, яка переглядається, є матеріально-правова вимога про визнання договору недійсним, чого, разом з тим, не можна стверджувати про справу № 906/355/19, предметом розгляду якої були вимоги про стягнення заборгованості. У той же час, обставини, що характеризують зміст правовідносин учасників спору та вливають на застосування норм права є іншими, як і відмінним є правове регулювання таких спірних правовідносин, а отже у Суду відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 926/2420/17, від 01.06.2020 у справі № 906/355/19.
35. Разом з тим, доводи позивача стосовно того, що оспорювана Додаткова угода є неукладеною і судами не встановлено обставин щодо її виконання сторонами спрямовані на переоцінку встановлених у справі обставин (пункти 6 і 7 цієї Постанови), що в силу імперативних приписів наведеної вище статті 300 ГПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
36. У справі № 914/868/17 предметом розгляду були позовні вимоги про визнання недійсним укладеного відповідачами договору про відступлення права вимоги, оскільки згідно з ним відповідач-2 відступив відповідачу-1 недійсну вимогу, яка не існувала на момент переходу прав, що суперечить приписам статей 512, 514 ЦК України; крім того, сторонами договору не додержана вимога статті 638 ЦК України, а саме не визначено конкретний обсяг прав, які передано, не зазначено, на яких умовах та в якому обсязі у відповідача-1 виникло право вимоги до підприємства. У вказаній справі Верховний Суд постановою від 24.04.2018 скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. У вказаній постанові Верховний Суд виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно відсутності визначеної вимоги, яка б існувала на момент відступлення та зазначив, що місцевий господарський суд у розгляді даної справи, на відміну від апеляційного господарського суду, з`ясувавши, що сторони договору не досягли згоди з його істотних умов, дійшов правильного висновку, з посиланням на частину восьму статті 181 ГК України, про неукладеність цього договору. Однак при цьому суд першої інстанції, задовольняючи позов, не врахував, що недійсним може бути визначений лише укладений договір; а встановивши факт неукладеності оспорюваного договору, суд мав відмовити в позові, тому що неукладеність договору виключає визнання його недійсним, оскільки він не є таким, що відбувся.
37. Ураховуючи, що фактично-доказова база і матеріально-правове регулювання правовідносин у справі № 914/868/17 та у справі №910/793/20 не є подібними, у Суду відсутні підстави для застосування висновків, викладених у постанові від 24.04.2018 у справі № 914/868/17. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовує яким чином вказаний висновок слід би було застосувати до спірних правовідносин у справі, яка переглядається, де позивач просить визнати недійсним правочин, посилаючись при цьому на його неукладеність.
38. Суд також не приймає до уваги посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 18.03.2020 у справі № 456/2946/17, оскільки, по-перше, правовідносини у цих справах та у справі, яка переглядається не є подібними, а по-друге, скаржник у касаційній скарзі взагалі не зазначає які саме висновки, викладені у наведених постановах, не були враховані судами під час розгляду справи.
39. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 14 цієї Постанови, Суд зазначає таке.
40. Посилаючись на неправильне застосування приписів статей 3, 15, 16 ЦК України, порушення норм частини першої статті 2, частини третьої статті 236, частини четвертої статті 238 ГПК України скаржник зазначає, що суди не надали оцінку його доводам про те, що звертаючись з цим позовом до суду, позивач, зокрема, захищав свої майнові інтереси, порушені оспорюваною Додатковою угодою, оскільки всупереч пункту 2 цієї угоди між сторонами відсутній договір/меморандум, який би враховував площу 3 046,05 кв.м у їх взаєморозрахунках, що відповідно виключає можливість проведення таких розрахунків та призводить до майнових втрат позивача (у разі виконання ним оспорюваної Додаткової угоди).
41. Разом з тим, позивач не спростовує висновки судів, яких вони дійшли з урахуванням дослідження зібраних у справі доказів, в межах визначеної процесуальним законом компетенції, про те, що: (1) оспорювана Додаткова угода укладена з дотриманням вимог чинного законодавства; (2) звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсною Додаткової угоди від 07.12.2017, свідчить про те, що він діє всупереч своїй попередній поведінці.
42. При цьому, Суд не приймає до уваги посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.10.2019 у справі № 910/13263/18, від 12.12.2019 у справі № 910/13266/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, а саме в частині цитування Верховним Судом приписів частин першої - третьої, п`ятої статті 236, пункту 4 частини четвертої статті 238 ГПК України, статей 3, 15, 16 ЦК України, оскільки посилання позивача на подібність правовідносин у цих справах, до правовідносин у справі № 910/793/20 містять декларативний характер, а зміст спірних правовідносин, їх правове регулювання і фактично-доказова база у цих справах та у справі, яка переглядається не є подібними.
43. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
44. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неправильне застосування судами приписів пунктів 1, 3 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зазначає, що наявні підстави для визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною, оскільки вона була укладена після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, а право власності на квартири в об`єкті будівництва станом на дату укладення оспорюваного правочину за позивачем зареєстровано не було.
Скаржник зазначає, що відчуження майнових прав на об`єкт нерухомості можливе лише до завершення будівництва об`єкта нерухомості. Після завершення будівництва і введення об`єкта в експлуатацію, за твердженням позивача, відчуження майнових прав на такий об`єкт або окремі його частини, не відповідає вимогам законодавства (оскільки утворюється новий об`єкт цивільного права - об`єкт нерухомості).
Також скаржник зазначає, що невід`ємною складовою у законодавчому визначенні "об`єкт нерухомості" та "об`єкт незавершеного будівництва" як об`єктів цивільних прав є державна реєстрація права власності на ці об`єкти. Відповідно тільки за такої складової об`єкт нерухомості та об`єкт незавершеного будівництва можуть бути предметом відчуження (продажу).
45. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
46. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 13 цього Кодексу).
47. За змістом частини першої статті 626, статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
48. Згідно зі статтею 193 ГК України, положення якої є аналогічні положенням статті 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
49. Відповідно до частини першої статі 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
50. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
51. Отже, майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
52. Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
53. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
54. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
55. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
56. Частиною четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
57. Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі у редакції станом на дату укладення оспорюваної Додаткової угоди) будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
58. За приписами пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає право власності.
59. Частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
60. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
61. Судами попередніх інстанцій установлено, що предметом укладеного сторонами Договору є правове регулювання участі сторін щодо організації будівництва об`єктів нерухомого майна (об`єкт будівництва) на земельній ділянці, його подальшого введення в експлуатацію, з метою отримання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті будівництва та/або коштів в порядку та на умовах, визначених у Договорі.
62. Умовами Договору (з урахуванням Додаткових угод) сторони передбачили механізм передачі майнових прав на квартири шляхом підписання протоколів розподілу площ (номер квартири, квадратура, поверх, конфігурація, кількість кімнат) та згодом підписання акта розподілу площ.
63. За висновками судів, зі змісту оспорюваної Додаткової угоди не вбачається, що сторонами було погоджено перехід права власності на вказані в Додатковій угоді від 07.12.2017 житлові площі збудованих квартир від позивача до відповідача.
64. Враховуючи викладене, встановлені у цій справі обставини (пункт 8 цієї Постанови), висновки судів попередніх інстанцій щодо підстав для відмови у позові (зокрема, пункти 9 і 10 цієї Постанови), Суд відхиляє як необґрунтовані посилання позивача на те, що предметом оспорюваної Додаткової угоди було відчуження позивачем на користь відповідача права власності на квартири у збудованому об`єкті, без проведення державної реєстрації права власності на такі квартири за позивачем, що у свою чергу унеможливлює формування Судом відповідного висновку у таких правовідносинах.
65. При цьому суди попередніх інстанцій підставно відхили посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.05.2018 та від 06.08.2019 у справі № 826/14183/16, обґрунтовано виходячи з того, що предмет доказування у вказаній справі (визнання протиправним та скасування податкового повідомлення про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб) та у справі, яка переглядається, є різними, що виключає подібність правовідносин.
66. Таким чином, судові рішення у цій справі не можуть бути скасовані за касаційною скаргою позивача з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України. Інших підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України, на підтвердження порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, чи неправильного застосування норм матеріального права скаржник не зазначив та належним чином не обґрунтував у поданій касаційній скарзі.