Постанова
Іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 522/16936/17
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/813/1829/20
Провадження № 51 - 6297 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Матієк Т.В., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160500003290 від 16 червня 2017 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1, такого, що на підставі ст. 89 КК України, судимості не має,
за ст. 122 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 122 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 31 251 гривню на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 гривень моральної шкоди.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він
10 червня 2017 року приблизно о 13 годині на паркувальному майданчику за адресою: м. Одеса, вул. Вера Імберг, 5, умисно завдав правою рукою удар в обличчя ОСОБА_2, після чого, схопивши потерпілого за руки, розвернув його до себе спиною та штовхнув в область спини, внаслідок чого ОСОБА_2 впав на землю. У подальшому ОСОБА_1 завдав потерпілому ще один удар лівою ногою в область обличчя, коли останній лежав спиною до низу. У результаті дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: осколкового перелому передньої, зовнішньої та верхньої стінок правої гайморової пазухи, садно правої виличної області, садно області правого променево-зап`ясткового суглоба, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, зазначений вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, яка пом`якшує покарання, - щире каяття.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього, призначити за ст. 122 ч. 1 КК України більш м`яке покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій призначили ОСОБА_1 суворе покарання, не врахували, що ініціатором конфлікту був потерпілий, який неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, а також обставини, які пом`якшують покарання, та відсутність обтяжуючих обставин. Указує на те, що суд апеляційної інстанції незаконно виключив щире каяття як обставину, яка пом`якшує покарання. Вважає, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки моральну шкоду потерпілим не обґрунтовано, а матеріальну шкоду належним чином не підтверджено. При цьому зазначає про відсутність пошкодження зубів серед тілесних ушкоджень, встановлених висновком судово-медичної експертизи, а тому відсутні докази, що лікування зубів перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з отриманими травмами, а надані потерпілим документи на підтвердження витрат носять лише інформаційний характер.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_1 необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 122 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, дані про особу ОСОБА_1, який на підставі
ст. 89 КК України не має судимості. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та наявність матері пенсіонера, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 122 ч. 1 КК України та дійшов до законного висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, звільнивши
ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням та встановивши тривалість іспитового строку в межах, встановлених у ст. 75 ч. 4 КК України.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_2 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи ОСОБА_1 про суворість призначеного покарання, які аналогічні доводам його касаційної скарги, та визнав їх безпідставними.
Посилання засудженого ОСОБА_1 на незаконність виключення апеляційним судом щирого каяття як обставини, яка пом`якшує покарання, є безпідставними і не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Так, укримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження (ст. 91 ч. 1 п. 4 КПК України).
Встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, тому суду необхідно всебічно досліджувати матеріали провадження щодо наявності таких обставин і у вироку наводити мотиви прийнятого рішення.
При призначенні покарання обставинами, які пом`якшують покарання, визнаються, у тому числі, з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (ст. 66 ч. 1 п. 1 КК України).
Щире каяття засвідчує критичну оцінку винним вчиненого ним кримінального правопорушення, співчуття до потерпілих, прагнення зменшити негативні наслідки його протиправної поведінки. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
За змістом вироку ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України, визнав повністю, та не визнав позовні вимоги потерпілого.
Як убачається із журналу судового засідання від 03 листопада 2020 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 підтвердив визнання ним вини, при цьому пояснив, що позовні вимоги потерпілого про стягнення матеріальної та моральної шкоди не визнає і жодного відшкодування заподіяної злочином шкоди не здійснив. Потерпілий ОСОБА_2 також повідомив, що з боку ОСОБА_1 жодних вибачень не було.
Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 щирого каяття, навівши відповідні мотиви та обґрунтування такого рішення.
Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання ОСОБА_1, а також свідчили б про можливість пом`якшення призначеного покарання засуджений у касаційній скарзі не навів і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Що стосується доводів касаційної скарги про неправильне вирішення цивільного позову, то вони є частково обґрунтованими.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ( ст. 91 ч. 1 п. 3 КПК України).
Згідно зі ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
У мотивувальній частині вироку серед іншого зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду (ст. 374 ч. 3 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 128 ч. 5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим
ОСОБА_2 пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в сумі 31 251 гривня та моральної шкоди в сумі 100 000 гривень. Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги частково задоволені.
Відповідно до ст. 22 ч. 2 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ст. 1166 частини 1, 3,
ст. 1195 ч. 1 ЦК України).
При цьому, виходячи із законодавчих приписів, у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно зі ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).
Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
При визначенні розміру заподіяної ОСОБА_2 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1, суд першої інстанції врахував характер і обсяг фізичних і психічних страждань ОСОБА_2, який в результаті неправомірних дій ОСОБА_1 переніс фізичний біль через отримані фізичні травми, тривале лікування та вимушені негативні зміни у його житті, порушення його нормальних життєвих відносин і зусилля, необхідні для їх відновлення, а також матеріальне становище обвинуваченого.
Виходячи із вимог розумності та справедливості суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 30 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог закону.
Мотивуючи своє рішення в цій частині, суд зазначив, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 матеріальних збитків в сумі 31 251 гривня підлягають задоволенню, оскільки зазначена сума аргументована та має своє документальне підтвердження.
За змістом цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 матеріальна шкода в сумі 31 251 гривня пов`язана з лікуванням у Центрі відновлюваної естетичної медицини на суму 16 254 гривні (хірургічне лікування - ендоскопічна сентопластика, двобічна нижня конхопластика) та лікуванням зубів у ПП "Орто" (відновлення 5, 6, 7 та 8 зубів) на суму 14 997 гривень.
Разом з тим, відповідно до формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та до висновку судово-медичної експертизи від 18 липня
2017 року № 1714 ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: осколкового перелому передньої, зовнішньої та верхньої стінок правої гайморової пазухи, садно правої виличної області, садно області правого променево-зап`ясткового суглоба. Інші судово-медичні дослідження в кримінальному провадженні не проводились. Органом досудового розслідування не інкримінувалось та судом не встановлено, що ушкодження зубів ОСОБА_2 є наслідком саме дій ОСОБА_1 .
Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 14 997 гривень, пов`язаної з лікуванням зубів у ПП "Орто", належним чином не вмотивоване, не відповідає матеріалам кримінального провадження та зазначеним вимогам закону.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого та потерпілого, не встановив і не усунув зазначених недоліків та в порушення вимог ст. 419 КПК України не перевірив належним чином доводи ОСОБА_1 про неправильне вирішення цивільного позову, які аналогічні доводам його касаційної скарги, та не надав обґрунтованої відповіді на них.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди підлягають зміні шляхомзменшення розміру суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди, на суму, пов`язану з лікуванням зубів у ПП "Орто", до 16 254 гривень, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд