Постанова
Іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 490/6884/19
Провадження № 51 - 602 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Марчука О.П., Матієк Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12019150020002241 від 17 червня 2019 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Полоцьк Вітебської області, Білорусь, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 5100 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Задоволено цивільний позов прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 та стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь держави в особі КНП ММР "Міської лікарні швидкої медичної допомоги" кошти, витрачені на лікування потерпілої ОСОБА_2 в сумі 8 221 грн. 68 коп.
В задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь держави документально підтверджені витрати на провадження експертиз (висновки від 15.07.2019 року № 19-735, № 19-736, від 16.07.2019 року № 19-729) в сумі 3 454 грн. 00 коп.
Прийнято рішення щодо речового доказу.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
16 червня 2019 року близько 13 години 00 хвилин ОСОБА_1, керуючи службовим автомобілем ТОВ "Нова Пошта" - "RENAULT DOKKER", реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснював рух в м. Миколаві по проїзній частині вулиці Потьомкінської зі сторони вул. Московської у напрямку вул. Соборної. Рухаючись у обраному напрямку, наближаючись до нерегульованого перехрестя вулиці Потьомкінської з вулицею Соборною, водій ОСОБА_1 в порушення вимог дорожнього знаку 4.1 "Рух прямо" Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, із відповідними змінами та доповненнями (далі - ПДР України), здійснив маневр повороту праворуч на вул. Соборну, продовжив рух прямо в напрямку вул. Великої Морської, після чого здійснив повну зупинку свого автомобіля на дорозі біля магазину "Цитрус", з метою вивантаження товару.
Цього ж дня приблизно о 13 годині 20 хвилин, здійснивши вивантаження товару, водій ОСОБА_1 сів за кермо вказаного вище автомобіля "RENAULT DOKKER", реєстраційний номер НОМЕР_1 і почав свій рух заднім ходом по вул. Соборній зі сторони вул. Великої Морської в напрямку вул. Потьомкінської та в порушення п.п. 2.3 "б", 10.1, 10.9 ПДР України, рухаючись заднім ходом по вул. Соборній, маючи перешкоду на смузі свого руху у вигляді пішохода, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не вжив заходів до зниження швидкості, аж до повної зупинки керованого ним автомобіля, не переконався, що у напрямку його руху відсутній пішохід, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, продовжив рух у вибраному ним напрямку, для забезпечення безпеки руху не звернувшись при цьому за допомогою до інших осіб, внаслідок чого допустив контактування задньою частиною кузова автомобіля з пішоходом ОСОБА_2, яка рухалась у попутному для нього напрямку.
Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження у вигляді саден в області лівого передпліччя та кисті, закритого перелому лівої променевої кістки, забійної рани лівої орбітальної області та верхньої губи зліва, травматичного видалення 1-го та 4-го зубів на верхній щелепі зліва, які згідно висновку судово-медичної експертизи, відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалості розладу здоров`я.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області Степанчака Н.Й., частково задоволено апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2, скасовано вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди і призначено в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині зазначений вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 просить визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На думку потерпілої, призначене ОСОБА_1 вироком суду покарання у виді штрафу не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Заперечує встановлені судом першої інстанції обставини того, що ОСОБА_1 викликав швидку допомогу, допоміг посадити її на лавку, залишив перехожим людям свої особисті дані та ненадовго залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, а навпаки залишив місце пригоди, не повідомивши свої дані, та будь-якої допомоги їй не надавав. Вважає, що ОСОБА_1, хоч і з необережності, проте допустив грубе порушення вимог правил дорожнього руху, внаслідок чого їй було завдано шкоду як майнову, так і моральну, яку він їй не відшкодував, а тому у його діях вона не вбачає щирого каяття та призначене йому покарання судом першої інстанції слід вважати м`яким. Ухвалу апеляційного суду вважає також необґрунтованою в частині залишення без зміни вироку суду першої інстанції, оскільки в ній не спростовано доводи її апеляційної скарги щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання. За таких обставин потерпіла вказує на допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, що відповідно до ст. 438 ч. 1 КПК України є підставою для скасування або зміни судових рішень.
В запереченнях на касаційну скаргу потерпілої засуджений ОСОБА_1 вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При призначенні покарання за відповідною частиноюст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_2 про м`якість призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання та необґрунтованість вироку суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання.
При призначені ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом`якшують покарання.
Так, суд першої інстанції врахував те, що злочин, у вчинені якого ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, дані про його особу, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Щире каяття, повне визнання вини та часткове відшкодування завданої шкоди визнано обставинами, що пом`якшують покарання. Обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має на утриманні малолітню дитину, 2015 року народження.
Згідно досудової доповіді провідного інспектора Заводського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" в Миколаївській області Кучкіної А.Є., з урахуванням інформації, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_1, його спосіб життя та відсутність попередніх кримінальних правопорушень рівень ймовірності вчинення повторного правопорушення середній, уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення ОСОБА_1 можливе без позбавлення волі. На думку органу пробації застосування соціально-виховних заходів, які необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення, а також запобігання вчиненню повторних правопорушень, можливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю і без ізоляції від суспільства.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 основного покарання в мінімальній межі санкції ст. 286 ч. 1 КК України у виді штрафу. При цьому з урахуванням конкретних обставин, за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода, характер допущених ОСОБА_1 порушень правил безпеки дорожнього руху України, позиції захисту та прокурора, які не наполягали на застосовуванні додаткової міри покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також те, що автомобіль є необхідним засобом пересування для роботи ОСОБА_1, суд визнав недоцільним застосовувати додаткову міру покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Таке покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.
При розгляді апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання за ст. 286 ч. 1 КК України, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, надавши відповідь на усі доводи цієї апеляційної скарги та зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу в цій частині визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції і також врахував, що ОСОБА_1 висловив щире каяття під час розгляду кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанцій, вживає заходів щодо відшкодування заподіяної шкоди, є особою молодого віку та має постійну роботу.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
Невідшкодування потерпілій ОСОБА_2 шкоди з боку ОСОБА_1 на момент розгляду кримінального провадження апеляційним судом, про що потерпіла зазначає в касаційній скарзі, не є визначальною або вирішальною обставиною для визначення розміру призначеного ОСОБА_1 покарання. Вказана обставина врахована судами в сукупності з іншими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами та обставинами. Питання щодо відшкодування конкретної завданої злочином потерпілій ОСОБА_2 шкоди буде вирішено в порядку цивільного судочинства.
Також, як вбачається із наданих суду касаційної інстанції копій квитанцій, ОСОБА_1 після апеляційного розгляду перерахував ОСОБА_2 450 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України, оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції. 13 грудня 2019 року потерпіла ОСОБА_2 та її представник погодились на спрощений порядок дослідження доказів запропонований прокурором, і не могли оскаржувати обставини скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення щодо залишення ним місця пригоди та ненадання допомоги потерпілій, оскільки вони не заперечували їх в суді першої інстанції. Так, вироком суду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що після наїзду на потерпілу, він викликав карету швидкої медичної допомоги, допоміг посадити її на лавку та ненадовго залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, оскільки у нього не було із собою страхового полісу. При цьому він зазначив, що залишив перехожим людям свої особисті дані, зазначені у посвідченні водія та технічному паспорті, шляхом надання їм можливості зробити їх фото. Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 суду пояснила, що 16 червня 2019 року її було збито автомобілем під керуванням обвинуваченого ОСОБА_1, після чого вона перебувала в шоковому стані, що не протирічить вказаним показанням обвинуваченого ОСОБА_1 . Отже, доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_2 в цій частині також є необґрунтованими.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено, а думка потерпілої ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 у майбутньому буде ухилятися від сплати завданої їй шкоди, є лише її припущенням та не може мати вирішального значення при ухваленні рішення по суті вимог її касаційної скарги. Дані про те, що ОСОБА_1 ухиляється від сплати завданої потерпілій ОСОБА_2 шкоди в матеріалах кримінального провадження відсутні.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги потерпілої та зміни вироку і ухвали щодо ОСОБА_1 не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд