Постанова
Іменем України
13 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 689/1650/18
Провадження № 51 - 4047 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Марчука О.П., Матієк Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Шевченко О.О.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
їх захисників адвокатів Задачіна О.А. в режимі
відеокоференції, Самойлика В.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018240000000068 від 16 квітня 2018 року, щодо:
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого,
за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 194 ч. 2, ст. 263 ч. 1 КК України, та
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2, громадянина України, раніше не судимого,
за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 194 ч. 2 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, його захисника - адвоката Задачіна О.А., засудженого ОСОБА_2 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2020 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 вересня 2019 року засуджено ОСОБА_2
- за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю,
- за ст. 187 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю,
- за ст. 194 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
- за ст. 263 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 ч.ч. 1, 3 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих основних покарань у виді позбавлення волі більш суворим, призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_1
- за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю,
- за ст. 187 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю,
- за ст. 194 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 70 ч.ч. 1, 3 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих основних покарань у виді позбавлення волі більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вказано рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишені запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою.
Зараховано ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в строк відбуття основного покарання у виді позбавлення волі час їх попереднього ув`язнення з 03 травня 2018 року до набрання вироком законної сили включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Частково задоволено цивільний позов та стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_5 в солідарному порядку 479 084 грн. матеріальної та 100 000 грн. моральної шкоди, а всього 579 084 грн.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Скасовано арешт накладений на речові докази.
Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати у справі в розмірі по 55 110 грн. 91 коп. з кожного.
Вироком суду ОСОБА_4 та ОСОБА_1 визнано винуватими і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
Так, 15 квітня 2018 року близько 23 години ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вирішили вчинити розбійний напад із проникненням на домоволодіння по АДРЕСА_3, в якому проживали особи похилого віку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З метою реалізації вказаного злочинного наміру ОСОБА_2 за попередньою змовою із ОСОБА_1 умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном - грошовими коштами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вирвавши зачинені вхідні двері, проникли в будинок за вищевказаною адресою, де в одній із кімнат помітили ОСОБА_6, яка почала кричати, на що ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, наніс один удар рукою в область голови ОСОБА_6, внаслідок якого остання отримала легке тілесне ушкодження у вигляді рани лобної ділянки зліва, впала спиною на підлогу та отримала легкі тілесні ушкодження, після чого ОСОБА_1, сівши зверху на ОСОБА_6, правою рукою закрив їй рот, а ліву руку тримав на грудях з метою припинення активних дій. В цей час ОСОБА_2, тримаючи обома руками за шию, душив ОСОБА_6 .
З метою відшукання майна у будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запитали ОСОБА_6 де знаходяться грошові кошти, при цьому ОСОБА_1 забрав руку з її рота, на що остання почала кричати. Будучи обуреними такою реакцією ОСОБА_6, у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник умисел на позбавлення її життя, з метою реалізації якого вони, діючи за попередньою змовою, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх тяжкі наслідки, розпочали вчиняти дії, спрямовані на позбавлення життя ОСОБА_6, а саме: ОСОБА_1, продовжуючи сидіти зверху на ОСОБА_6, з прикладанням сили тримав її руки, а ОСОБА_2 накинув на обличчя ОСОБА_6 подушку, після чого умисно, з прикладанням сили, правим коліном притиснув її зверху, тримаючи до тих пір, поки ОСОБА_6 не перестала подавати ознаки життя.
Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спричинили потерпілій ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді переломовивиху між 7-мим шийним та 1-им грудним хребцями з пошкодженням спинного мозку, які за своїми ознаками відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент спричинення, перебувають в опосередкованому зв`язку із настанням смерті, та тілесні ушкодження у вигляді ознак механічної асфіксії, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням смерті ОСОБА_6, від яких вона померла на місці події.
Після цього ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпочали вчиняти активні дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, шляхом пошуку грошових коштів та цінних речей у будинку, проте, не знайшовши нічого, попрямували до літньої кухні, яка розташована на території вищевказаного домогосподарства, знаючи, що у ній перебуває ОСОБА_7 .
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, спрямований на заволодіння чужим майном, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вирішили вбити ОСОБА_7 . З метою реалізації вказаного злочинного наміру вони, діючи за попередньою змовою, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх тяжкі наслідки, вибивши вхідні двері, проникли до літньої кухні, де ОСОБА_1 умисно наніс ОСОБА_7 один удар рукою в область голови, від чого останній впав на підлогу, внаслідок чого отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Далі ОСОБА_2 та ОСОБА_1, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_7, умисно, з прикладанням сили, своїми ногами стиснули шию ОСОБА_7 та тримали до тих пір, поки останній не перестав подавати ознаки життя.
Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спричинили потерпілому ОСОБА_7 тілесні ушкодження у вигляді механічної асфіксії через стиснення органів шиї, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням смерті ОСОБА_7, від яких він помер на місці події.
Після цього ОСОБА_2 та ОСОБА_1, будучи обуреними, що не заволоділи чужим майном, повернулись у будинок, де в одній із кімнат заволоділи невстановленими досудовим слідством належними потерпілій ОСОБА_6 колонками коричневого кольору та мобільним телефоном.
Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вчинений ОСОБА_2 та ОСОБА_1, судом першої інстанції кваліфіковано за ст. 187 ч. 4 КК України, а дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо умисного вбивства двох осіб, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншим людям, вчиненого з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб - за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12 КК України.
Також ОСОБА_8 та ОСОБА_1 умисно, за попередньою змовою, з метою пошкодження чужого майна та приховання слідів вчинених за вищезазначених обставин злочинів, 16 квітня 2018 року близько 01 год. 25 хв., перебуваючи на території домоволодіння ОСОБА_6 по АДРЕСА_3, за допомогою запальничок підпалили у кімнатах будинку, де знаходилось тіло ОСОБА_6, легкозаймисті матеріали - штори, після чого ОСОБА_2 також за допомогою запальнички підпалив штори у літній кухні, де знаходилось тіло ОСОБА_7 .
Переконавшись, що вказані споруди горять та пожежа охопить інші легкозаймисті речі та предмети, тобто горіння буде продовжуватись, таким чином пошкодить майно та знищить усі сліди вчинення злочинів, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 втекли з місця події. Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 пошкоджено належне ОСОБА_6 майно - будинок та літня кухня по АДРЕСА_3, на загальну суму 479 084 грн., що заподіяло шкоду у великому розмірі.
За умисне пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великому розмірі, вчиненого шляхом підпалу, дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кваліфіковано за ст. 194 ч. 2 КК України.
Крім того ОСОБА_2 у квітні 2018 року, перебуваючи на сміттєзвалищі, що в с. Романів Житомирської області, в порушення вимог п. 1 "Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України", затвердженого постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17.06.1992 р. № 2471-XII, п. 9 "Положення про дозвільну систему", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. № 576, п. 2.1. "Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 р. № 622, умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу, придбав (знайшов та привласнив) бойові припаси до нарізної стрілецької вогнепальної зброї - 23 придатних до стрільби 9-мм пістолетні патрони з кулями із сталевим осердям виробництва Луганського верстатобудівного заводу (ПрАТ "Луганський патронний завод", м. Луганськ, Україна), з яких 20 патронів 2002 року випуску та 3 патрони 2003 року випуску, які без передбаченого законом дозволу зберігав і носив при собі та перевіз до свого місця проживання по АДРЕСА_1, де без передбаченого законом дозволу зберігав до 10 травня 2018 року.
За придбання, зберігання та носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ст. 263 ч. 1 КК України.
Вироком Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2020 року задоволено апеляційну скаргу прокурора, скасовано вирок Хмельницького міськрайонного суду від 25 вересня 2019 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині призначення покарання та ухвалено новий вирок, яким:
ОСОБА_2 призначено покарання
- за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ст. 187 ч. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна;
- за ст. 194 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ст. 263 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
ОСОБА_1 призначено покарання
- за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ст. 187 ч. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна;
- за ст. 194 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 70 ч. 1КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також короткий зміст заперечень
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить переглянути вирок апеляційного суду щодо нього в касаційному порядку та змінити його або скасувати, призначивши новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційним судом було допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, що відповідно до ст. 438 КПК України є підставою для скасування або змінити судового рішення касаційним судом. В обґрунтування своєї вимоги вказує на те, що апеляційним судом безпідставно не враховано активне сприяння розкриттю злочину як обставину, що пом`якшує його покарання, оскільки така була зазначена в обвинувальному акті та була врахована судом першої інстанції. Крім того, зазначає, що апеляційним судом при призначенні йому покарання не враховано його другорядну участь у вчиненні злочинів, оскільки саме ОСОБА_2 був їх організатором. Також звертає увагу на те, що він не підпалював літню кухню. Зазначає, що саме він повідомив ОСОБА_9 про вчинення злочину і те, що він мав бажання повідомити про це правоохоронні органи, проте не встиг цього зробити. На думку засудженого ОСОБА_1 під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом його було позбавлено права на апеляційне оскарження судового рішення та допущено погіршення його правового становища.
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Задачін О.А., посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петухов проти України (№ 2") від 12 березня 2019 року, просить змінити судове рішення, а саме скасувати вирок Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2020 року в частині призначення покарання ОСОБА_1 та залишити вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 вересня 2019 року без зміни. Не погоджується із висновком апеляційного суду про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі. Зазначає, що апеляційний суд належним чином не врахував того, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчинених кримінальних правопорушеннях, протягом досудового розслідування та судового розгляду давав послідовні правдиві покази, чим активно сприяв їх розкриттю. Також вказує про те, що ОСОБА_1, жалкуючи з приводу вчиненого, розповів про обставини вчинених кримінальних правопорушень ОСОБА_9 і був готовий по поверненню в смт. Ярмолинці прийти до поліції і все розповісти, однак не встиг цього зробити раніше ОСОБА_9 . Також зазначає, що ОСОБА_1 раніше не судимий, має на утриманні двох малолітніх дітей, під час судового розгляду повідомив, що, у разі призначення покарання на певний строк, після його відбуття, хоче працювати, відшкодувати нанесену шкоду потерпілому, допомагати своїм малолітнім дітям, батькам пенсіонерам, брату ОСОБА_10, який є інвалідом з дитинства і потребує постійного догляду. Крім того, захисник вважає, що апеляційний суд не врахував ролі ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, який не був ініціатором їх вчинення.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 з врахуванням доповнень (клопотань) до неї просить скасувати вирок апеляційного суду щодо нього і змінити судове рішення, призначивши йому остаточне покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Вважає, що апеляційним судом покарання йому у виді довічного позбавлення волі призначено без належного врахування даних про його особу та не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 КК України, яке, хоч і не виходить за межі, встановленого санкцією, але за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості. Також вказує про те, що обставина вчинення ним злочину у стані алкогольного сп`яніння, хоч і була врахована і ним не заперечувалася, проте вона не підтверджується документально і в матеріалах кримінального провадження такі докази відсутні.Не погоджується із висновками апеляційного суду про відсутність у нього обставин, що пом`якшують покарання, оскільки він визнав вину у скоєному в повному обсязі, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину. Крім того, вказує про те, що він зобов`язався відшкодувати завдану злочинами шкоду. Також зазначає, що він раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем проживання та має на утриманні 4 неповнолітні дитини. Звертає увагу суду на те, що його захисник всупереч його проханню не подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, чим порушив вимоги ст.ст. 46, 47 КПК України та ст. 21 ч. 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Вважає, що суд апеляційної інстанції залишив вказані обставини поза увагою, що свідчить про неналежний та неефективний його захист, і що відповідно до ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Крім того, засуджений ОСОБА_2 вказує на те, що прокурор в порушення вимог КПК України подав апеляційну скаргу безпосередньо до апеляційного суду, а не через суд першої інстанції, що також є істотним порушенням вимог процесуального закону. За вказаних обставин та з врахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петухов проти України (№ 2") від 12 березня 2019 року, вважає що вирок апеляційного суду щодо нього підлягає скасуванню.
В клопотанні, яке за своїм змістом є доповненням до касаційної скарги засуджений ОСОБА_2 просить пом`якшити призначене йому покарання до 15 років позбавлення волі, врахувавши усі обставини, що пом`якшують покарання. Крім вказаних у касаційній скарзі обставин, засуджений ОСОБА_2 також зазначає, що у нього не було конфіденційної зустрічі із захисником Хворостовським В.О. в апеляційному суді для узгодження позиції, у зв`язку із чим він вважає, що цей захисник не надавав йому ефективну правову допомогу, чим допущено порушення його право на захист.
В запереченнях на касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Задачіна О.А. засуджений ОСОБА_2 вказує на її необґрунтованість, оскільки, на його думку, оцінку діям учасників кримінального провадження уповноважений давати лише суд.
Заперечень на касаційні скарги від інших учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити, щодо доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та його захисника в частині пом`якшення покарання не заперечував.
Захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Самойлик В.Г. вважав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 обґрунтованою та просив її задовольнити, щодо доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та його захисника в частині пом`якшення покарання не заперечував.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу та вважав касаційну скаргу свого захисника обґрунтованою, просив їх задовольнити, не заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 в частині пом`якшення покарання.
Захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Задачін О.А. підтримав свою касаційну скаргу, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 вважав обґрунтованою та просив їх задовольнити, не заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 в частині пом`якшення покарання.
Прокурор Шевченко О.О. в судовому засіданні вважала касаційні скарги необґрунтованими та просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 194 ч. 2, ст. 263 ч. 1 КК України, а також засудження ОСОБА_1 за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 194 ч. 2 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 та його захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх засуджено та роль кожного у їх вчиненні, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами, в тому числі і показаннями обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1 щодо обставин їх спільного нападу на ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 щодо його самообмови в частині того, що не він першим наніс удар рукою в область голови ОСОБА_6, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував їх дії за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 194 ч. 2, ст. 263 ч. 1 КК України та за ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 194 ч. 2 КК України відповідно.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного їм покарання.
Відповідно до вимог ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Обставиною, яка зумовлює призначення покарання у виді довічного позбавлення волі і водночас вказує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину і особи злочинця. Надзвичайність суспільної небезпеки вчиненого злочину визначається сукупністю усіх зібраних у кримінальному провадженні даних, які стосуються вчиненого злочину, особи винного і обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. На таку надзвичайну небезпеку можуть указувати: множинність, зокрема сукупність, повторність чи рецидив учинених злочинів; наявність у вчиненому діянні декількох ознак відповідного складу злочину; наявність однієї або декількох обставин, які обтяжують покарання; інші аналогічні за своїми характеристиками ознаки.
З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання тяжкості призначеного правопорушення та особам обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_1, скасовуючи вирок в цій частині та ухвалюючи новий вирок, вірно врахував вимоги закону та наступні обставини.
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вчинили особливо тяжкі насильницькі злочини, які визначаються найвищим, винятковим ступенем небезпечності для суспільства, що спричинили тяжкі наслідки у виді смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (ст. 115 ч. 2 п.п. 1, 6, 12, ст. 187 ч. 4 КК України), тяжкий злочин загальнонебезпечним способом (ст. 194 ч. 2 КК України), а ОСОБА_4, крім того, тяжкий злочин, пов`язаний з незаконним поводженням з бойовими припасами (ст. 263 ч. 1 КК України). Особливо тяжкі та тяжкі умисні злочини (окрім злочину, передбаченого ст. 263 ч. 1 КК України) ОСОБА_4 і ОСОБА_1 вчинили в стані алкогольного сп`яніння та щодо осіб похилого віку, а злочин, передбачений ст. 194 ч. 2 КК України, групою осіб за попередньою змовою, що є обставиною, яка обтяжує покарання кожного з них. Також апеляційним судом враховано, що обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щиро розкаялися, повністю визнали свою вину, характеризуються задовільно, мають на утриманні четверо та двоє малолітніх дітей відповідно, офіційно не працевлаштовані.
Злочин, передбачений ст. 115 ч. 2 п. 1 КК України (умисне вбивство двох осіб - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ) ОСОБА_2 та ОСОБА_12 вчинено за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів за обтяжуючих обставин, а саме особою, яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння та щодо осіб похилого віку. На зухвалість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вказує їх поведінка, які після вчинення вбивства з метою пошкодження майна та приховання слідів злочинів, знаходячись на території домоволодіння ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_3 за допомогою запальничок, які мали при собі, підпалили будинок та літню кухню, де знаходились тіла ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Після вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишили місце події та вжили заходів направлених на приховання слідів злочинів, про вказану подію до правоохоронних органів не повідомили, тривалий час вказані злочини були не розкриті, у зв`язку із чим апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що у діях обвинувачених відсутнє активне сприяння розкриттю злочину, а тому вказана обставина не визнана такою, що пом`якшує їх покарання.
Врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в умовах призначення їм покарання у виді позбавлення волі на певний строк, визнавши надзвичайно високим ступінь суспільної небезпеки вчинених ними злочинів і обставин їх вчинення, врахувавши наявність декількох обставин, що обтяжують покарання, скасував вирок в цій частині та постановив новий вирок, яким кожному з них призначив остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Призначене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 апеляційним судом покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає вимогам ст.ст. 50, 64, 65 КК України щодо його мети, та передбачає не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Необґрунтованими є доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що прокурор подав апеляційну скаргу з порушенням вимог КПК України безпосередньо до апеляційного суду та того, що апеляційний суд безпідставно погіршив його правове становище, оскільки апеляційна скарга відповідно до вимог ст. 395 ч. 1 п. 1 КПК України подана через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області (т. 5, а.п. 23) і в ній прокурор ставив питання про необхідність призначення суворішого покарання обом обвинуваченим (ст. 421 ч. 1 КПК України).
Обставини, на які є посилання в касаційних скаргах засуджених та захисника, щодо наявності обставин, що пом`якшують покарання та даних про особу кожного із засуджених, належним чином були враховані апеляційним судом і їм була дана відповідна належна оцінка. Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України.
Доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував активне сприяння розкриттю злочинів як обставину, що пом`якшує покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки така обставина зазначена в обвинувальному акті, не відповідають вимогам процесуального закону, оскільки вказана обставина має знайти своє підтвердження під час розгляду кримінального провадження судом і не є обов`язковою для врахування лише з підстав її наявності в обвинувальному акті. Апеляційний суд належним чином мотивував свій висновок про те, що у діях обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутня ознака активного сприяння розкриттю злочинів і вона не була врахована при призначенні їм покарання.
Не впливають на висновки суду доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_2 і захисника Задачіна О.А. про те, що засуджені ОСОБА_2, ОСОБА_1 мають намір, у разі визначення їм покарання у виді позбавлення волі на певний строк, після його відбуття відшкодувати шкоду завдану кримінальними правопорушеннями, оскільки наслідки у вигляді смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відшкодувати неможливо, через їх невідворотність, а відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілому ОСОБА_5, визначено у вироку суду, а тому доводи касаційних скарг в цій частині також є безпідставними.
Не відповідають вимогам закону і доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні документальні підтвердження того, що він на момент скоєння злочинів перебував у стані алкогольного сп`яніння з огляду на таке. Чинне кримінальне процесуальне законодавство не позбавляє суд права встановити факт перебування особи у стані алкогольного сп`яніння в момент вчинення злочину шляхом дослідження всієї сукупності доказів та не визначає, що такий факт має бути доведеним якимось певним видом доказів. Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними зокрема в постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року (справа № 459/3331/16-к), від 16 квітня 2019 року (справа № 739/1367/17), від 03 грудня 2019 року (справа № 571/1436/15-к), від 10 листопада 2020 року (справа № 442/66/16-к).
В даному кримінальному провадженні доказами, що у своїй сукупності доводять перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння в момент вчинення злочинів, є показання самого ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які будучи допитаними в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердили, що в момент скоєння злочинів перебували в стані алкогольного сп`яніння.
Крім того, не підтверджуються матеріалами кримінального провадження доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 про те, що його захисник Хворостовський В.О. не належним чином здійснював його захист, оскільки за його проханням не подав заперечення на касаційну скаргу прокурора. Засуджений ОСОБА_2 та його захисник Хворостовський В.О. брали участь під час апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження, проте будь-яких заяв чи клопотань щодо невиконання або неналежного захисником своїх обов`язків з вищезазначених підстав, чи щодо необхідності надати їм можливість конфіденційно поспілкуватися ОСОБА_2 апеляційному суду повідомлено не було. Крім того, і засуджений ОСОБА_2, і його захисник Хворостовський В.О. висловили свої думки щодо апеляційної скарги прокурора, заперечивши щодо її задоволення.
Відповідно до ст. 42 ч. 3 п. 3 КПК України обвинувачений має право на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату.
Право обвинуваченого на побачення із захисником та умови такого побачення, що забезпечують конфіденційність спілкування кореспондується із правом захисника, передбаченим частиною 5 статті 46 КПК України.
Відповідно до ст. 46 ч. 5 КПК України захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.
З матеріалів провадження вбачається, що 03 травня 2018 року ОСОБА_2 в порядку ст. 208 КПК України було затримано, як особу підозрювану у вчиненні злочинів, передбачених ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 п.п. 1,6, ст. 194 ч. 2 КК України, за участю захисника Хворостовського В.О., про що було складено відповідний протокол (а.п. 66-67 т. 3). Адвокат Хворостовський В.О. був залучений захисником ОСОБА_2 на підставі доручення Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області від 03 травня 2018 року, після чого здійснював захист ОСОБА_2 як під час досудового розслідування так і в судах обох інстанцій. Дані про те, що ОСОБА_2 та адвокат Хворостовський В.О. не мали конфіденційного спілкування відповідно до вищезазначених вимог процесуального закону в матеріалах кримінального провадження відсутні, у зв`язку із чим доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 в цій частині є безпідставними.
Пунктом 3 частини 3 статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право в тому числі на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату.
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена статтею 54 КПК України, частинами 1 та 3 якої зокрема передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Засуджений ОСОБА_2 відмовився від захисника Хворостовського В.О. лише під час розгляду кримінального провадження касаційним судом, у зв`язку із чим йому було призначено іншого захисника в порядку ст. 49 КПК України, при цьому раніше ОСОБА_2 не подавав заяв чи клопотань про неналежне здійснення його захисту адвокатом Хворостовським В.О., а тому доводи його касаційної скарги про порушення його права на захист є безпідставними.
Не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду і доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що його було позбавлено права на апеляційне оскарження, оскільки роз`яснення такого права йому було зроблено, шляхом вручення пам`ятки про процесуальні права та обов`язки 09 серпня 2018 року (а.п. 54 т. 4), роз`яснення такого права безпосередньо під час проголошення вироку суду 25 вересня 2019 року, а також роз`ясненням такого права у тексті вироку від 25 вересня 2019 року, копія якого була вручена засудженому ОСОБА_1 того ж дня (т. 5, а.п. 9-15). Проте, в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що засуджений ОСОБА_1 оскаржував вирок щодо себе в апеляційному порядку, не виявив він такого бажання і в судовому засіданні апеляційного суду, а тому такі доводи його касаційної скарги є безпідставними.
За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.
Крім того, необґрунтованими є доводи касаційних скарг про те, що рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петухов проти України (№ 2") від 12 березня 2019 року є підставою для скасування або зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаному кримінальному провадженні з огляду на таке.
Рішення Європейського суду з прав людини та встановлені у ньому порушення, відповідно до ст. 459 ч. 3 п. 2 КПК України може бути визнано виключною обставиною у разі встановлення порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами з вказаної підстави відповідно до ст. 461 ч. 5 п. 2 КПК може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
Проте, засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є особами, на користь яких постановлено рішення ЄСПЛ у справі "Петухов проти України (2)", а тому це рішення не може породжувати правові наслідки у вказаному кримінальному провадженні.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг, скасування або зміни вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд