Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 127/383/19
провадження № 51-6121км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І. В.,
суддів: Булейко О.Л., Фоміна С.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Голюк І.О.,
прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Якименко-Шевчук Ю.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020020001939, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого, востаннє вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 28.11.2019 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна; за ч. 1 ст.309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, до призначеного за цим вироком покарання, шляхом часткового складання призначених покарань із вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 28.11.2019 року, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і 6 місяців без конфіскації майна.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він у невстановленої особи, у невстановленому місці та у невстановлений час незаконно придбав та зберігав при собі без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, вагою 45,75 г, який у нього 14 травня 2018 року близько 15:00 год. по вул. Привокзальній, 11 у м. Вінниці було вилучено працівниками поліції.
Окрім того, ОСОБА_1, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України, незаконно придбав при невстановлених обставинах та в невстановленому місці особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, вагою 26,85 г, і наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон, вагою 0,2492 г, та незаконно їх зберігав з метою збуту, які 23 травня 2018 року близько 16:00 год. за 12 м до паркану будівлі Вінницької УВП № 1 по вул. Верхарна, 28 у м. Вінниці були вилучені працівниками поліції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що досліджені в судовому засіданні докази не підтверджують наявність умислу у засудженого на збут наркотичних засобів та ґрунтуються на припущеннях.
Посилається на те, що судом не взято до уваги висновок амбулаторної судово-наркологічної експертизи № 237, який містить підстави для сумніву в осудності ОСОБА_1 та міг вплинути на кваліфікацію його дій.
Вважає, що суд безпідставно не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, щире каяття та не врахував цю обставину при призначені ОСОБА_1 покарання. Апеляційний суд, на думку захисника, вказані порушення залишив без уваги та безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор просив залишити касаційну скаргу її без задоволення, а оскаржувані рішення - без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.
Суд не може перевіряти будь-які докази, а також приймати нові докази, які не були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, не має права встановлювати та визнавати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому такі доводи в касаційній скарзі не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тобто перевіряти доказ на несумлінність, точність і несуперечність з фактичними обставинами справи, а також зіставляти ці дані з іншими доказами.
Тобто під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, у касаційній скарзі захисника не оспорюється.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник стверджує про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки вважає, що досліджені в судовому засіданні докази не підтверджують наявність умислу у засудженого на збут наркотичних засобів та ґрунтуються на припущеннях. Однак ці доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними.
Оцінюючи обґрунтованість постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, є обґрунтованими та відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК Україниґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до положень ст. 94 вказаного Кодексу.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи, про які захисник зазначає в касаційній скарзі, були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, не знайшли свого підтвердження й були обґрунтовано визнані безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком судових інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Зокрема, суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту наркотичних засобів послався у вироку на докази, які були безпосередньо дослідженні в судовому засіданні, а саме: на заяву, в якій ОСОБА_1 вказував, що надає працівникам поліції добровільну згоду на вилучення в нього згортку з метадоном та канабісом, який він намагався збути до Вінницької ВК № 86 за допомогою цеглини (т. 1 а.п. 172); на дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 23 травня 2018 року, відповідно до якого проводився огляд території неподалік Вінницької ВК № 86 по вул. Верхарна, 28 в м. Вінниці, де знаходивсяОСОБА_1, та який добровільно видав працівникам поліції пакунок, перемотаний клейкою стрічкою, з трьома згортками з речовиною зеленого кольору у подрібненому стані, речовиною білого кольору та шматком цеглини всередині, який був вилучений працівниками поліції, а також змиви з рук, зі згортка та контрольний зразок (т. 1 а.п.173,174).
Окрім того, суд, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1, послався на показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були понятими при огляді місця події та які зазначали, що ОСОБА_1 в ході слідчої дії говорив, що мав намір перекинути пакунок з наркотичними засобами через паркан на територію Вінницької ВК № 86 для свого знайомого на ім`я ОСОБА_4 ; свідка ОСОБА_5, який був очевидцем події, а також на висновки експертиз й інші наведені у судових рішеннях докази.
Ці та інші наведені у вироку суду докази переконливо свідчать про те, що ОСОБА_1 винний у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та його дії за цим законом кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.
Згідно з роз`ясненнями, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів", про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів може свідчити, крім іншого, як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так і зокрема: великий чи особливо великий їх розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб`єкта злочину.
Зокрема, місцевим судом було враховано місце, де були вилучені наркотичні засоби, а саме біля виправної колонії, де ОСОБА_1 відбував раніше покарання; форму упакування наркотичних засобів (пакунок, перемотаний клейкою стрічкою, з трьома згортками з речовиною зеленого кольору у подрібненому стані, речовиною білого кольору та шматком цеглини всередині) та два різновиди заборонених у вільному обігу речовин. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що таке упакування наркотичних засобів зі шматком цеглини було здійснено саме з метою перекидання згортку через паркан Вінницької ВК № 86.
Враховуючи викладене, доводи захисника про те, що ОСОБА_1 лише зберігав наркотичні засоби для власного вживання і не мав мети на їх збут, не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Також виявлені у ОСОБА_1 згідно з висновком амбулаторної судово-наркологічної експертизи № 237 розладиповедінки чи психіки внаслідок поєднаного вживання метадону та канабісу II cтупеня й необхідності проходження примусового лікування, не свідчать про його можливу неосудність чи обмежену осудність, оскільки сам по собі факт наявності у особи певних розладів поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів не може автоматично вказувати на нездатність обвинуваченого (засудженого) повною мірою усвідомлювати зміст своїх дій та керувати ними в аспекті його осудності, що має встановлюватися виключно на підставі відповідної судово-психіатричної експертизи. Також підтвердження факту вживання засудженим указаних наркотичних засобів не спростовує доведеності в конкретному випадку факту зберігання ним наркотичних засобів саме з метою збуту, що підтверджується сукупністю інших доказів.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу засудженого.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття, оскільки засуджений визнав свою вину лише частково. Тому призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засудженого та його захисника доводам, які здебільшого є аналогічними доводам касаційної скарги сторони захисту, та визнав їх необґрунтованими і зазначив в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується й колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень на підставах, зазначених у касаційній скарзі, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому подана касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд