Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 127/15389/20-ц
провадження № 61-3232 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада 2020 року у складі судді Антонюка В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визначення часток у праві спільної сумісної власності.
Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 166,6 кв м., розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 . Він є власником 75/100 часток зазначеного будинку, згідно з договорами дарування від 17 березня 1994 року та 23 січня 2002 року.
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниця від 23 вересня 2010 року (справа № 2-1501/10) встановлено порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 0,0935 га., будинковолодіння по АДРЕСА_1, відповідно до кадастрового плану, виготовленого державним підприємством "Поділлягеодезкартографія" 10 жовтня 2007 року.
Вони є власниками земельної ділянки на праві спільної сумісної власності без визначення часток, загальною площею 0,0085 га, кадастровий номер 0510137000:03:010:0191, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 025330 та додатку до нього, виданого на підставі рішення Вінницької міської ради від 19 травня 2011 року № 264.
Позивач зазначав, що він бажає розпорядитись належним йому на праві приватної власності майном, у тому числі земельною ділянкою, однак, відсутність визначених часток у правовстановлюючих документах унеможливлює таке право.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити, що його частка
у спільній сумісній власності на земельну ділянку для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, становить
1/2 частину.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада
2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перешкод у здійсненні права власності позивачеві відповідачем не здійснюються, а тому, враховуючи,
що відповідно до статей 370, 372 ЦК України, як при виділі, так і при поділі майна, що є у спільній сумісній власності діє презумпція рівності часток, тобто розмір часток позивача і відповідача є рівними та становить по 1/2 у силу вимог закону, тому підтвердження окремим судовим рішенням не потребує. Також судом зазначено, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 19 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з огляду на відсутність порушення, невизнання чи оспорювання права спільної сумісної власності позивача з боку відповідача, з урахуванням сутності права спільної сумісної власності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку,
що позивачем обрано невірний спосіб захисту та правомірно відмовив
у задоволенні його позову. Також судом зазначено, що право спільної сумісної власності, як і право спільної часткової власності, може бути припинено в разі виділу частки із майна (статті 370, 364 ЦК України) або в разі поділу майна (статті 372, 367 ЦК України). Використання саме одного із зазначених способів захисту, як наслідок, має виникнення у власника права самостійно розпоряджатися належним йому майном.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про задоволення його позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 03 березня 2021 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито
та витребувано її з суду першої інстанції.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки у праві спільної сумісної власності призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами невірно встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для справи. Відмовляючи в задоволенні позову, суд поставив під сумнів виникнення права власності у позивача на земельну ділянку та можливість у подальшому визначити належну йому частку, що дало б можливість реалізувати право власності щодо розпорядження майном. Визначення 1/2 частки права власності за позивачем на спірну земельну ділянку може бути вирішено лише
у судовому порядку. При цьому посилався на правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного
у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження
№ 61-43510сво18), у якому зазначено, що якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт у цілому.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначено, що рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_1 є власником 75/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до договорів дарування
від 17 березня 1994 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_4, та
від 23 січня 2002 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_5
(а. с. 10-11, 12);
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 23 вересня 2010 року (справа №2-1501/10) встановлено порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 0,0935 га., будинковолодіння по
АДРЕСА_1, відповідно до кадастрового плану, виготовленого державним підприємством "Поділлягеодезкартографія" 10 жовтня 2007 року, а саме:
ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, загальною площею 0,0236 га,
у тому числі площею 0,0218 га., що позначена на кадастровому плані зоною
№ НОМЕР_1 та площею 0,0018 га., що позначена на кадастровому плані зоною № 4; ОСОБА_1 користується земельною ділянкою, загальною площею 0,0699 га, у тому числі площею 0,0152 га, що позначена на кадастровому плані зона № НОМЕР_2 та площею 0,0361 га, що позначена на кадастровому плані зоною № НОМЕР_3 (без врахування земельної ділянки, площею 0,0095 га, що перебуває у межах червоних ліній), а також площею 0,0070 га, що позначена на кадастровому плані зоною № НОМЕР_4 ; земельна ділянка, площею 0,0085 га, що позначена на кадастровому плані зоною АДРЕСА_2 земля спільного користування ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а. с.13-14).
Сторони є співвласниками земельної ділянки, загальною площею 0,0085 га, кадастровий номер 0510137000:03:010:0191, на праві спільної сумісної власності без визначення часток, за адресою:
АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 025330 та додатку до нього, виданого на підставі рішення Вінницької міської ради, від 19 травня 2011 року №264 та технічного паспорта (а. с.15-18, 19-26).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
У частині першій статті 368 ЦК України зазначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності
є спільною сумісною власністю.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпоряджання майном,
що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
У частині першій та другій статті 370 ЦК України зазначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається,
що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності
є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до частин першої-третьої статті 372 ЦК України майно, що
є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те,
що право спільної сумісної власності позивача підтверджено належними
і допустимими доказами, а саме правовстановлюючим документом, яким
є державний акт на право власності на земельну ділянку та додаток до нього, тому визначення 1/2 частки у спільній сумісній власності не потребує додаткового визначення судовим рішенням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі
№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки предметом позову у цій справі є визначення, що частка ОСОБА_1 у спільній сумісній власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, становить 1/2 частину.
Задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення 1/2 частки
у спільної сумісної власності за позивачем, яка вже закріплена у частині другій статті 370 ЦК України, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту, тобто повторного звернення
до суду.
При цьому колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виходячи з обставин цієї справи, належним способом захисту позивача буде звернення до суду
з вимогами про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, відповідно до статті 370 ЦК України, чи з іншими вимогами, передбаченим чинним законодавством, які ефективно захищають право позивача у разі його порушення і не потребуватиме повторного звернення до суду.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється
у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду
у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня
2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18)
не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі,
на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини справи
і різне правове регулювання. Тобто у наведеній заявником постанові Верховного Суду йдеться саме про спір про право власності.
Крім того, у абзацах першому та третьому пункту 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз`яснено, що розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того,
що відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним і не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, а доводи касаційної скарги по суті стосуються саме переоцінки доказів.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 листопада
2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.