Постанова
Іменем України
12 травня2021 року
м. Київ
справа № 310/9140/19
провадження № 61-1712 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу
ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А.,
Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) "Страхова компанія "ВУСО" про захист прав споживачів та стягнення страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції й трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 березня 2015 року між нею та ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" було укладено договір добровільного страхування фінансового ризику (далі - договір страхування) № 1622560, який набрав чинності у цей самий день після сплати нею страхового платежу
у розмірі 200 грн, що підтверджується квитанцією ПН6350.
01 липня 2015 року стався страховий випадок, передбачений пунктом 2.1 договору страхування, а саме: її було звільнено з посади начальника відділення № 83 АТ "УкрСиббанк" у зв`язку зі скороченням штату згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 26 червня 2015 року № 247-ВК, що підтверджується відповідним записом у її трудовій книжці.
03 липня 2015 року у строк, передбачений пунктом 4.1.1. договору страхування вона звернулася до відповідача з повідомленням про настання страхового випадку, заявою про виплату страхового відшкодування з додаванням до заяви всіх документів, передбачених договором, проте відповіді не отримала. Листом ПрАТ "СК "ВУСО" від 15 жовтня 2019 року № 8422/638582 вона отримала лист з повідомленням про те, що їй відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі того, що її звільнення не відповідає укладеному договору з відповідачем та у зв`язку із порушенням строку повідомлення про страховий випадок.
Вважала, що відповідач порушив її право на отримання страхового відшкодування, а відмова відповідача є необґрунтованою та незаконною, оскільки строк на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування вона не пропустила.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПрАТ "СК "ВУСО" на її користь суму страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних у розмірі 78 188,30 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області
від 09 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПрАТ "СК "ВУСО" на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за період з
01 серпня 2015 року по 18 листопада 2019 року у розмірі 78 188,30 грн. Стягнуто з ПрАТ "СК "ВУСО" на користь держави судовий збір у розмірі
768,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виконала взяті на себе зобов`язання за договором страхування, здійснивши страховий внесок на користь відповідача, а звільнення її з роботи з посади начальника відділення № 83 АТ "УкрСиббанк" у зв`язку зі скороченням штату на підставі
пункту 1 статті 40 КЗпП Україниє страховим випадком, оскільки
ОСОБА_1 втратила постійне місце роботи, повідомивши про це страховика своєчасно.
При цьому суд послався на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц про умови тлумачення змісту правочину, спростувавши цим самим доводи відповідача про те, що позивачка невірно тлумачить зміст договору страхування.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2020 рокуапеляційну скаргу ПрАТ "СК "ВУСО" задоволено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня 2020 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 є страховим випадком, оскільки звільнення відбулося внаслідок скорочення штату, а не у зв`язку з ліквідацією (банкрутством) чи реорганізацією АТ "УкрСиббанк". При цьому, у договорі страхування у підпункті 9.2.1. пункту 9.2. визначено, що звільнення страхувальника не визнається страховим випадком, якщо причина відповідного звільнення не міститься у визначенні страхового випадку у пункті 2 договору. У цьому пункті договору страхування серед причин для настання страхового випадку відсутня така підстава, як скорочення штату.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі наявні докази у справі, а саме не звернув увагу на попередження про вивільнення від 23 березня 2015 року, яким ОСОБА_1 було запропоновано працевлаштування шляхом переведення на іншу посаду
у зв`язку зі скороченням, але після ознайомлення 25 березня 2015 року
з вказаним попередженням ОСОБА_1 висловила незгоду
з працевлаштуванням на іншу посаду. Оскільки 25 березня 2015 року
ОСОБА_1 було попереджено про вивільнення, а відповідно до пункту 2.1. договору страхування вона не повідомила страховика про настання відповідної події, тому страхова виплата не здійснюється у зв`язку з порушенням нею умов договору.
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 382/1313/16, провадження № 61-21692св18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року і залишити в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 вересня
2020 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу
№ 310/9140/19 із Бердянського міськрайонного суду Запорізької області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норми права, викладені у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 382/1313/16
(провадження № 61-21692 св 18), оскільки в зазначеній справі були інші правовідносини між страховиком та страхувальником, які виникли на підставі іншого договору страхування та інших погоджених умов договору, тому апеляційний суд повинен був врахувати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 310/8209/16-ц,
(провадження № 61-18873 св 18) та рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 липня 2020 року, яке набрало законної сили,
у справі №310/8948/19.Також, зазначає, що апеляційний суд повинен був застосувати тлумачення правочину contra proferentem, яке застосовано у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, провадження 61-11 сво 17, тобто проти того, хто укладав договір у разі неясності його умов.
Вважає, що вона належним чином виконала свої зобов`язання за договором страхування.
Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив її права, стягнувши з неї судовий збір, оскільки вона відповідно до частини третьої
статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звільнена від сплати судового збору. При цьому, вказує на сталу в цій частині судову практику Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО", в якому, зазначено,
що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та
обґрунтованою, а доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем порушено умови договору, посилаючись на постанову Верховного Суду
від 24 жовтня 2018 року у справі № 382/1313/16, провадження
№ 61-21692 св 18.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 березня 2015 року між ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" та
ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування фінансового ризику № 1622560, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, вказаного у квитанції, що не суперечать чинному законодавству України та пов`язані з ризиком збитків (майнових витрат) страхувальника в разі втрати ним постійного робочого місця через банкрутство або ліквідацію роботодавця, скорочення внаслідок реорганізації (а. с. 7-11).
Згідно з пунктом 2 договору страхування страховим випадком є звільнення страхувальника з постійного місця роботи з причин, зазначених у частині першій статті 40 КЗпП України, а саме: зміни в організації виробництва праці через ліквідацію та/або банкрутство підприємства, установи, організації, де знаходилося місце постійної роботи страхувальника; скорочення внаслідок реорганізації підприємства, установи, організації, де знаходилося місце постійної роботи страхувальника.
25 березня 2015 року ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про вивільнення, яким було запропоновано працевлаштування шляхом переведення на іншу посаду. Щодо вказаного попередженням ОСОБА_1 висловила свою незгоду з працевлаштуванням на іншу посаду (а. с. 48).
Відповідно до витягу з наказу від 26 червня 2015 року № 247-ВК, копії трудової книжки ОСОБА_1 звільнена з посади начальника відділення № 83 АТ "УкрСиббанк" у зв`язку із скороченням штату за пунктом 1
статті 40 КЗпП України з 01 липня 2015 року (а. с. 12-20). Підстава звільнення - наказ від 19 березня 2015 року №П-НЯ-2015-63 "Про внесення змін в організаційну структуру та штатний розклад AT "Укрсиббанк" та наказ від 23 березня 2015 року №109-ВК "Про вивільнення".
Згідно запису, здійсненого у трудовій книжці серії НОМЕР_1, звільнення ОСОБА_1 відбулось у зв`язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4 договору страхування страхувальник повинен протягом двох робочих днів з моменту отримання інформації про подію, вказану у пункті 2.1 цього договору, письмово повідомити про це страховика, отримати та виконувати рекомендації страховика щодо своїх подальших дій.
03 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" із заявою про виплату страхового відшкодування, надавши усі передбачені договором підтверджуючі документи (а. с. 45-49).
Листом від 15 жовтня 2019 року № 8422/638582 ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" повідомила ОСОБА_1 про відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування у зв`язку з тим, що заявлена подія не є страховим випадком, оскільки відбулася у зв`язку зі скороченням штату, а не ліквідації/банкрутства чи реорганізації АТ "УкрСиббанк", а також у зв`язку із порушенням строку повідомлення про страховий випадок (а. с. 25).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Частиною першою статті 6 Закону України "Про страхування" передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 18 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування" видом добровільного страхування може бути страхування фінансових ризиків.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування", статтею 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом
(стаття 525 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) (частина перша
статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів").
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За змістом пункту 2.1 договору страхування страховим випадком є звільнення страхувальника з постійного місця роботи з причин, зазначених частиною першою статті 40 КЗпП України. Під "втратою постійного місця роботи" сторони домовились розуміти розірвання трудового договору страхувальника за ініціативою роботодавця (власника або уповноваженого ним органу) лише у випадках: ліквідації, банкрутства, скорочення внаслідок реорганізації.
До подібних висновків за аналогічних фактичних обставин та правозастосування дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня
2019 року у справі № 310/8209/16-ц, (провадження № 61-18873 св 18)
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі
№ 753/11000/14-ц, провадження 61-11 сво 17 на яку послався суд першої інстанції, зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, посилання відповідача про те, що позивачка умови договору страхування невірно тлумачить та враховуючи його зміст, Верховний Суд вважає такі доводи безпідставними.
Таким чином, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач виконала взяті на себе зобов`язання за договором добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття), здійснивши страховий внесок на користь відповідача, а звільнення її з роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, є страховим випадком, так як ОСОБА_1 втратила постійне місце роботи.
Крім того, Верховний Суд погоджується з висновком суду першї інстанції
про те, що позивачка дотрималася умов підпункту 4.1.1 пункту 4 Договору, та протягом двох днів з дня настання страхового випадку
(01 липня 2015 року - видача трудової книжки) звернулася до страхувальника з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування.
Щодо визначення розміру страхового відшкодування, то відповідно до пункту 6.4 договору страхування страхове відшкодування дорівнює меншій сумі зі страхової суми та розміру трьох середньомісячних заробітних плат страхувальника за останні 12 місяців.
Відповідно до пункту 3.1 договору страхування страхова сума за цим договором зазначається в квитанції і складає 20 000,00 грн (а. с. 11).
Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за період з серпня 2014 року по липень
2015 року становить 9 308,21 грн, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір страхового відшкодування з урахуванням положень 6.4 договору страхування складатиме 47 924,72 грн, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції станом на 18 листопада 2019 року складає 78 188,30 грн.
Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Посилання апеляційного суду і відзиву ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 382/1313/16, провадження № 61-21692св18, є безпідставним, оскільки Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, провадження № 61-30435сво18, по суті відступила від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів.
Крім того, суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" судовий збір
у розмірі 1 172,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами першою і тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Отже, положення пункту 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між учасником ринку фінансових послуг (надавачем фінансових послуг) та споживачем фінансових послуг (споживачем) за договором про надання фінансових послуг.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" визначений перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Отже, при прийнятті Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу.
Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушеного права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) та постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 761/34013/16-ц (провадження № 61-34528св18).
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 на підставі частини третьої
статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" звільнена від сплати судового збору.
Апеляційний суд зазначених висновків Верховного Суду не врахував та помилково стягнув з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" судовий збір у розмірі 1 172,00 грн.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду