Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 750/2176/17
провадження № 61-645св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Чернігівська обласна рада, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, Чернігівський базовий медичний коледж Чернігівської обласної ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -комунальний лікувально-профілактичний заклад "Чернігівська обласна дитяча лікарня" Чернігівської обласної ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2017 року у складі судді Коверзнева В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Чернігівської обласної ради, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, Чернігівського базового медичного коледжу Чернігівської обласної ради про визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона вселилася до гуртожитку у буд. АДРЕСА_1 як медичний працівник на підставі спеціального ордеру, виданого згідно із спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету Чернігівської обласної дитячої лікарні, а тому на законних підставах набула право користування квартирою АДРЕСА_2 у вказаному гуртожитку. Вважає, що відповідачі незаконно відмовили їй у приватизації житлового приміщення, чим порушено її право на житло, яке гарантовано Конституцією та Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати за нею право на приватизацію житлового приміщення (квартири) АДРЕСА_1, а також зобов`язати відповідачів вчинити дії та вжити відповідних заходів щодо передачі їй у власність указаного житлового приміщення.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що гуртожиток, у якому розташоване спірне жиле приміщення, знаходиться в оперативному управлінні Чернігівського базового медичного коледжу, який має статус державного навчального закладу, що унеможливлює приватизацію жилих приміщень у ньому. Цей гуртожиток у власність місцевої територіальної громади, якою є Чернігівська міська рада, не передавався, рішення про надання дозволу на приватизацію житлових приміщень у ньому цим органом місцевого самоврядування не приймалося.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2017 року рішення місцевого суду скасовано, а провадження у справі закрито.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, щов разі звернення громадян до суду з позовом до органу місцевого самоврядування та (або) до суб`єкта, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, про визнання дій протиправними та зобов`язання надати дозвіл на приватизацію житла, його слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2017 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2017 року, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційним судом не було враховано те, що позов ОСОБА_1 направлений на визнання та реалізацію її прав у сфері житлових відносин, тому спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року залишено без змін рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2017 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.
Висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, місцевим судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2017 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи.
Заявник проживає у кімнаті гуртожитку на законних підставах більше п`яти років, гуртожиток підлягає приватизації, а тому вона набула право на приватизацію кімнати.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
13 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
29 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відзиву на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 02 липня 1984 року № 346 затверджено акт державної комісії про прийняття в експлуатацію гуртожитку, розташованого на АДРЕСА_1, та передано його на баланс адміністрації обласної дитячої лікарні.
29 липня 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Грааль М" звернулося до головного лікаря обласної дитячої лікарні з проханням надати ліжко-місце у гуртожитку співробітниці цього товариства ОСОБА_1
27 жовтня 2008 року на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Чернігівської обласної дитячої лікарні ОСОБА_1 видано ордер на право заняття сім`єю з 1 людини жилої площі у гуртожитку на АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15 грудня 2008 року № 354 доручено Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації (далі - Чернігівське МБТІ) оформити свідоцтво про право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області на гуртожиток, розташований на АДРЕСА_1 .
19 грудня 2008 року Чернігівське МБТІ зареєструвало за територіальними громадами сіл, селищ, міст Чернігівської області право власності на зазначений гуртожиток на підставі свідоцтва про право власності від 17 грудня 2008 року, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради.
30 жовтня 2008 року ОСОБА_1 зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_7 . У зв`язку зі зміною поштової адреси гуртожитку та нумерації кімнат у ньому ОСОБА_1 29 березня 2012 року знято з реєстрації за вказаною адресою і того ж дня зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні проживає та зареєстрований з 04 серпня 2009 року її син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 зверталась 02 березня 2016 року до Чернігівської обласної дитячої лікарні та 04 січня 2017 року до Чернігівської облради із заявами, в яких просила оформити передачу їй у приватну власність житлового приміщення АДРЕСА_1 .
Листами обласної дитячої лікарні від 28 березня 2016 року № 41-06/481 та Чернігівської облради від 12 січня 2017 року № 0?9?09/1-02 у приватизації зазначеного приміщення позивачу відмовлено.
Рішенням Чернігівської облради від 23 лютого 2017 року № 31-8/VII припинено право оперативного управління Чернігівської обласної дитячої лікарні гуртожитком, розташованим на вул. Поліни Осипенко, 2А, вилучено його з управління цього закладу та передано в оперативне управління навчальному закладу - Чернігівському медичному коледжу.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 вересня 2018 року у справі № 750/7326/18, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року, рішення Чернігівської обласної ради "Про передачу в оперативне управління навчальному закладу "Чернігівський базовий медичний коледж" Чернігівської обласної ради будівлі, що розташована за адресою м. Чернігів, вул. П. Осипенко, 2А" від 23 лютого 2017 року було скасовано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації житла у гуртожитку.
Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
У підпункті "а" пункту 7 частини першої статті 5 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" зазначено, що приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом безоплатної їх передачі громадянам з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.
Із технічного паспорта на спірне жиле приміщення вбачається, що його загальна житлова площа становить 30,9 кв. м, що відповідає положенням вищевказаної правової норми (т. 1 а. с. 31 - 32).
Звертаючись із цим позовом до суду, позивач посилалась на порушення відповідачами її права на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, визначеного Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", в якому вона проживає на законних підставах більше п`яти років.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
За правилами статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Зазначені норми є загальними, оскільки відсилають до спеціального законодавства.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.
Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
Статтею 4 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" передбачено, що громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.
Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Аналіз вищевикладених норм права свідчить про те, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.
Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках, вирішуються судом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Під час розгляду справи факт законності вселення та проживання позивача у спірному приміщенні гуртожитку сторонами не оспорювався.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що гуртожиток, у якому розташоване спірне жиле приміщення, знаходиться в оперативному управлінні Чернігівського базового медичного коледжу, який має статус державного навчального закладу, що унеможливлює приватизацію жилих приміщень у ньому.
Проте, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 вересня 2018 року у справі № 750/7326/18, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, позов ОСОБА_4 і ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Чернігівської обласної ради "Про передачу в оперативне управління навчальному закладу "Чернігівський базовий медичний коледж" Чернігівської обласної ради будівлі, що розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Поліни Осипенко, 2А" від 23 лютого 2017 року.
Таким чином, оскільки рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого спірний гуртожиток було передано в оперативне управління навчальному закладу було скасовано у судовому порядку, тому правових наслідків у вигляді виникнення права оперативного управління гуртожитком вказане рішення для навчального закладу не створило.
Отже, відсутні підстави стверджувати, що спірне жиле приміщення не може бути приватизоване, так як гуртожиток знаходиться в оперативному управлінні навчального закладу.
Предметом цього позову є визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити заходи, спрямовані на реалізацію права на приватизацію.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, слід виходити із його ефективності. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення (захисту) в обраний спосіб.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог.
Судами було встановлено, що відповідачі протягом тривалого часу неодноразово відмовляли позивачу у вирішенні її питання щодо приватизації житлового приміщення у гуртожитку з різних підстав.
Вказана бездіяльність Чернігівської обласної ради та Управління комунального майна Чернігівської обласної ради у сукупності свідчить про порушення права позивача на приватизацію жилого приміщення.
Таким чином, якщо орган місцевого самоврядування та орган приватизації зволікають з винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача.
Подібні висновки щодо ефективності зазначеного способу захисту права на приватизацію також було висловлено Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19).
Погоджуючись із висновками місцевого суду про відмову у позові, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив всі обставини справи, не надав належної оцінки доводам учасників процесу, не з`ясував чи є обраний позивачем спосіб захисту порушеного права ефективним та чи підлягає порушене право захисту у обраний позивачем спосіб.
Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2021 рокуу справі № 750/13452/19(провадження № 61-17389св20) висловив правову позицію відносно ефективного способу захисту у подібній справі.
За наведених обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.