Постанова
Іменем України
12 травня 2021 року
м. Київ
справа № 154/2698/19
провадження № 61-13008св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2020 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 29 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, який складають анкета-заява позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування банківською карткою, а також тарифи банку.
ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 450,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач своїм підписом у заяві підтвердив поінформованість з умовами кредитування. Банк свої зобов`язання за договором кредиту виконав, надавши позичальнику можливість розпоряджатися кредитними коштами на визначених умовах, а ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитом.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути із ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 198,72 грн, яка утворилась станом на 27 січня 2020 року і складається із: 12 674,91 грн заборгованості за тілом кредиту, 3 824,51 грн заборгованості за відсотками, 8 213,65 грн заборгованості з пені, а також штрафів: 250,00 грн - фіксована частина, 1 235,65 грн - процентна складова.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 29 лютого 2008 року у розмірі 2 450,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Стягуючи з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, позичальник отримав кошти у розмірі 5 450,00 грн, не повернув кредит, тому, враховуючи, що після звернення банку до суду з цим позовом відповідач сплатив на погашення заборгованості 3 000,00 грн, дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 450,00 грн.
В анкеті-заяві позичальника процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, тому в іншій частині позову відмовлено.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий банком суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів позичальник та ознайомився, погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та стягнення штрафів, що додані банком до позовної заяви, у розмірах і порядках нарахування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги є повністю доведеними, між сторонами існують кредитні правовідносини. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що умови кредитування належним чином погоджені з відповідачем, що підтверджується довідкою про умови кредитування, яка підписана особисто відповідачем, у якій зазначено базову ставку за користування кредитом, розмір щомісячних платежів, визначено порядок та умови сплати неустойки та штрафів.
Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки вказаній довідці, безпідставно відмовили у стягненні частини суми заборгованості за простроченим тілом кредиту, а також за відсотками, пенею та штрафами.
При цьому суди помилково відмовили у стягненні відсотків, нарахованих за статтею 625 ЦК України, та неустойки.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, яка є малозначною, на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 лютого 2008 року між сторонами укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, за умовами якого відповідач отримав на платіжну картку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 5 450,00 грн.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", яку підписано відповідачем.
За розрахунком банку станом на 27 січня 2020 року за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним договором у розмірі 26 198,72 грн, яка складається із: 12 674,91 грн заборгованості за тілом кредиту, 3 824,51 заборгованості за відсотками, 8 213,65 грн заборгованості з пені, а також штрафів: 250,00 грн - фіксована частина, 1 235,65 грн - процентна складова.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг у ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг у ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суди правильно виходили з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Проте Верховний Суд не може погодитись з іншим висновком суду, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та є передчасним.
Так, зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не звернув уваги на те, що у довідці про умови кредитування з використанням платіжної картки "Кредитка Універсальна" 30 днів пільгового періоду" від 29 лютого 2008 року, яку суду надав банк, зазначено: процентну ставку 3 %; розмір щомісячних платежів та строк їх внесення (до 25 числа місяця, наступного за звітним); розмір комісії на залишок заборгованості; розмір пені та штрафу за порушення умов договору (а. с. 12).
Підписавши заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинами кредитного договору, позичальник відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання.
Посилання суду на те, що банк порушив вимоги частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", не повідомивши позичальника про умови кредитування та не погодивши з ним такі умови, не містять правового обґрунтування, оскільки відповідач не спростовував факт підписання ним довідки про умови кредитування, про погодження з ним таких умов кредитування, не посилався він й на порушення банком положень Закону України "Про захист прав споживачів".
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, неправильно застосували норми матеріального права, а тому дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та штрафами.
Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, неправильно визначив розмір заборгованості за тілом кредиту відповідності до наданого банком розрахунку, дійшов необґрунтованого висновку про те, що до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 2 450,00 грн.
Так, стягуючи з відповідача на користь банку заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 450,00 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що сторони обумовили кредитний ліміт у розмірі 5 450,00 грн, 22 листопада 2019 року, тобто після пред`явлення цього позову, відповідач сплатив на погашення заборгованості 3 000,00 грн, а тому з відповідача на користь банку підлягає стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2 450,00 грн.
Разом із тим, суди не врахували, що зарахування вказаних грошових коштів має відбуватись у порядку черговості погашення грошових зобов`язань та не встановили дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з відповідача на користь банку.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, давати оцінку доводам і розрахункам банку щодо суми заборгованості, яку не здійснив суд, є неможливим.