Постанова
Іменем України
23 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 761/20013/18
провадження № 61-567св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач Ірина Іванівна, про визнання додаткового строку для прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мироненко-Шульган Олена Миколаївна, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 рокуу складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач І. І. про визнання додаткового строку для прийняття спадщини.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3, спадкоємцем після смерті якого є позивач, про смерть якого він не знав, тому несвоєчасно звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ротач І. І. отримав відмову, оскільки позивачем пропущено строк, визначений законом для прийняття спадщини.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ротач І. І. про визнання додаткового строку для прийняття спадщини задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 08 липня 2017 року в три місяці з часу набрання цим рішенням законної сили.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
26 листопада 2019 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_4, направила до суду заяву про постановлення додаткового рішення, в якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 34 043 грн понесених у зв`язку з розглядом даної справи витрат на професійну правничу допомогу.
На обґрунтування даної заяви стороною відповідача надано до суду договір № 441/19 від 25 квітня 2019 року про надання правової допомоги, додаток № 1 до від 22 липня 2019 року до договору № 441/19 від 25 квітня 2019 року, акт від 25 листопада 2019 року про виконання договору № 441/19 від 25 квітня 2019 року, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом від 25 листопада 2019 року, довідка ПАТ АТ "Альфа-Банк", квитанція від 26 листопада 2019 року № 1-2891К.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року задоволено частково заяву ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_4 про прийняття додаткової постанови про стягнення витрат на правничу допомогу.
Ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мироненко-Шульган О. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову апеляційного суду, у якій просить скасувати вказане судове рішення та визнати нечинним і закрити провадження у справі в частині компенсації витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн на професійну правничу допомогу та видати виконавчий лист на примусове виконання судового рішення в частині стягнення грошових коштів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мироненко-Шульган О. М., та витребувано цивільну справу з Святошинського районного суду м. Києва.
28 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мироненко-Шульган О. М., вказував, що ОСОБА_2 не надано необхідних доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме, не доведений причинно-наслідковий зв`язок між здійсненням платіжної операції відповідачкою та зарахуванням коштів на поточний рахунок адвоката Олійника О. С. як винагороду за надання ним правової допомоги. Також не надано належного доказу отримання вказаних коштів - виписку з банку про зарахування таких коштів. Цей доказ є важливим і широковживаним для підтвердження остаточного здійснення фінансових операцій між учасниками цивільно-правових відносин. Вказане твердження апеляційний суд взагалі не прийняв до уваги та в оскаржуваній постанові вказав що, твердження представника позивача не приймає до уваги, оскільки доказів, які б ставили під сумнів отримання коштів адвокатом за договором позивачем надано не було. Однак позивач не повинен надавати такі докази, а також не має можливості і доступу до банківського рахунку та бухгалтерських облікових документів адвоката.
Апеляційний суд не взяв до уваги документально підтверджені докази щодо тяжкого матеріального стану позивача. Місячний дохід позивача складає мінімальну ставку установленої заробітної плати в Україні (довідка про доходи додається), позивач не має власного житла та орендує кімнату у квартирі орендодавця (договір оренди додається), також чекає на народження дитини. Встановлення апеляційним судом такої значної суми компенсації за витрати правової допомоги адвоката призведе до повного зубожіння позивача.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Олійник О. С., зазначала, що позивачем не вказано в касаційній скарзі з яких підстав підлягає закриттю провадження у даній справі і, як наслідок, в скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування застосування такої підстави для закриття провадження у справі у відповідній частині.
Також вказувала, що детальний перелік наданої правової допомоги зазначено не в акті приймання-передачі, а подано окремо. Тому зауваження позивача про відсутність такого переліку в акті є недоречним. Закон не вимагає зазначати такий перелік саме в акті приймання-передачі.
Складання адвокатом погодинного на кожну послугу переліку дій з надання правової допомоги не передбачено законом. Крім того, представник не отримував винагороду з відповідача погодинно, і не мусив вести хронометраж своєї роботи, такої вимоги ЦПК не висуває.
Доводи позивача щодо надання витягу з власної книги обліку доходів не передбачено ЦПК України. На підтвердження факту та вартості правової допомоги представником надано в оригіналі первинний документ - квитанцію з відміткою банку про сплату, в якій зазначено відповідне призначення платежу.
Більш того, в касаційній скарзі позивач вказує, що представник відповідача мав би надати витяг з власної книги обліку та доходів, однак такої взагалі не існує, оскільки не передбачено законом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що при зверненні до суду із апеляційною скаргою представником відповідача ставилось питання щодо відшкодування коштів понесених відповідачем, у зв`язку з розглядом даної справи.
26 листопада 2019 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_4, направила до суду заяву про постановлення додаткового рішення, в якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 34 043 грн понесених у зв`язку з розглядом даної справи витрат на професійну правничу допомогу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Частиною першою статті 60 ЦПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до частини другої статті 15 ЦПК представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача витрат на правничу допомогу апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Встановивши, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 25 квітня 2019 року адвокатом відповідача у межах зазначеної цивільної справи були надані відповідні послуги, врахувавши розрахунки представника відповідача та надані у справі докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача витрат на правничу допомогу.
Суд, виходячи з положень статей 133, 137, 141 ЦПК України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", вирішив питання про відшкодування відповідачу витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості та верховенства права, а також правильно визначив розмір таких витрат, який є співмірним зі складністю справи та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг).
Доводи касаційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про задоволення заяви з підстав недоведеності та без документального підтвердження витрат на правову допомогу не заслуговують на увагу, оскільки суд оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, дійшов вірного висновку в частині визначення судових витрат, виходячи із засад розумності, принципу справедливості та спірмірності, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Крім того є безпідставною вимога касаційної скарги про скасування судового рішення на підставі пункту шостого частини першої статті 409 ЦПК України та визнання його нечинним і закриття провадження у справі в частині компенсації витрат на правничу допомогу, оскільки відсутні передбачені нормами процесуального закону підстави для закриття провадження у справі у відповідній частині.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.