ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/8613/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.10.2020
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА"
про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником (Служба автомобільних доріг України)
у справі № 910/8613/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА"
до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про стягнення 180 207, 32 грн.
За результатами розгляду апеляційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА" (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Київське обласне дорожнє управління", Підприємство, відповідач) про стягнення 179 207,32 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2019 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІГЮНСА" основну заборгованість в розмірі 150 681,30 грн, інфляційні втрати у розмірі 19 956,69 грн, 3 % річних у розмірі 6902,98 грн, 2 663,11грн судового збору та 23 275,00 грн витрат на оплату правничої допомоги. В задоволенні інших позовних вимог щодо стягнення 1645,3 грн інфляційних втрат та 21, 22 грн 3% річних - відмовлено. Крім того суд вирішив повернути з Державного бюджету України ТОВ "ДІГЮНСА" зайво сплачений судовий збір у розмірі 15,01 грн за банківською квитанцію №0.0.1413018571.1 від 18.07.2019.
22.10.2019 на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.
ТОВ "ДІГЮНСА" в порядку статті 336 ГПК України звернулося до господарського суду із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в якій просило звернути стягнення на грошові кошти у розмірі 203 479, 08 грн, які належать Службі автомобільних доріг у Київській області в межах заборгованості останньої перед ДП "Київське обласне дорожнє управління".
Заява обґрунтована тим, що Служба автомобільних доріг у Київській області має підтверджену рішенням суду заборгованість перед боржником в загальному розмірі 318 943,04 грн (справа № 910/6273/19 від 21.02.2020), а боржник наразі не виконав рішення суду у даній справі, ні в добровільному ні в примусовому порядку, що свідчить про наявність підстав для звернення до суду із вимогою про звернення стягнення на грошові кошти у розмірі 203479,08 грн, які належать Службі автомобільних доріг у Київській області в межах заборгованості останнього перед ДП "Київське обласне дорожнє управління".
До заяви додав копію наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/8613/19 від 22.10.2019, інформацію про виконавче провадження за вказаним наказом, копію адвокатського запиту начальнику Солом`янського РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції щодо наданні інформації про стан виконання рішення суду у даній справі, роздруківку із Єдиного державного реєстру судових рішень зі справи № 910/6273/19.
Боржником до господарського суду подано клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №44/258-б про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Короткий зміст ухвали та постанови судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 відмовлено ТОВ "ДІГЮНСА" в задоволенні заяви про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, у порядку статті 336 ГПК України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані недоведенням заявником факту наявності заборгованості у Служби автомобільних доріг у Київській області перед ДП "Київське обласне дорожнє управління", а відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження цих обставин виключає можливість суду встановити наявність несплаченої заборгованості за рішенням суду, що є необхідною умовою для задоволення заяви стягувача про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником у відповідній сумі.
Ухвалу та постанову прийнято з урахуванням юридичного статусу Служби автомобільних доріг у Київській області, джерел її фінансування (кошти державного та місцевого бюджетів), а також особливого порядку виконання судових наказів про стягнення грошових коштів (в безспірному порядку Державною казначейською службою України).
Відмовляючи у задоволенні клопотання про передачу заяви ТОВ "ДІГЮНСА" для розгляду за підсудністю в межах справи про банкрутство, суди виходили з тих підстав, що справу з вимогами до боржника вирішено не в рамках справи про банкрутство, і розгляд справи по суті завершено. Розгляд заяви про звернення стягнення на кошти особи, яка має заборгованість перед боржником відбувається в процедурі судового контролю за виконанням судових рішень, а Кодекс України з процедур банкрутства стосується передачі в межах справи про банкрутство не завершених провадженням спорів з вимогами до боржника, який знаходиться в процедурі банкрутсва.
Короткий зміст касаційної скарги
В касаційній скарзі ТОВ "ДІГЮНСА" (скаржник) просить скасувати повністю постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.10.2020; ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ "Дігюнса" про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, подану ним у порядку статті 336 ГПК України, задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме абзаців 6, 24 статті 1, статті 12 та частини 6 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції закону чинній до 19.01.2013), та з порушенням норм процесуального права, а саме статей 13, 14, 74, 80, 86, 236, 336 ГПК України.
Крім того вказує, що оскаржувані рішення ухвалено без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 10.07.2019 у справі № 912/2199/17, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18 та у постановах Верховного Суду України від 28.01.2012 у справі № 24/612-б-43/234, від 04.12.2012 у справі № 10/42б.
Доводи інших учасників справи
Служби автомобільних доріг у Київській області у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ДІГЮНСА" заперечує проти її доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 910/8613/19 - залишити без змін.
Вважає, що за відсутності заборгованості Служби перед боржником за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/6273/19, підтвердженням чого є виписка по рахунку та повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника згідно з меморіальним ордером № 730 від 21.10.2020 Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, яка додана боржником до відзиву на апеляційну скаргу та міститься в матеріалах справи, відсутні підстави для застосування статті 336 ГПК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частинами першою, четвертою статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.
Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Згідно з положеннями статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику (частина 1). Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку (частина 2). Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих (частина 3). На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом (частина 4).
Системний аналіз приписів статей 53, 56 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.
При цьому, за своєю правовою природою положення вказаних статей не є імперативними, судова дискреція, в даному випадку, передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням всіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу.
З огляду на положення вказаних норм, під час розгляду заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам відповідно до статті 336 ГПК України, предметом дослідження суду, у даному випадку, має бути факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду, або факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які стягувач чи виконавець просить звернути стягнення;
Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження у даній категорії справ щодо застосування положень статті 336 ГПК України висловлена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "ДІГЮНСА" в якості підстави для звернення з заявою про стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, зазначає про наявність заборгованість Служби автомобільних доріг у Київській області перед Дочірнім підприємством "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" з посиланням на судові рішення у справі №910/6273/19, які отримані з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Проте, дослідженням обставин справи судами попередніх інстанцій встановлено, що заявником не доведено сам факт наявності заборгованості у Служби автомобільних доріг у Київській області перед ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", оскільки сам по собі факт наявності судового рішення про стягнення заборгованості без доказів не виконання такого рішення не свідчить про факт наявності заборгованості.
Основною умовою такого стягнення є те, що така заборгованість існує, оскільки, у даному конкретному випадку, виконання судових рішень про стягнення коштів зі Служби автомобільних доріг України, яка є одержувачем бюджетних коштів, передбачених бюджетними програмами, здійснюється в безспірному порядку Державною казначейською службою України відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.
Отже, встановивши, що аргументи заявника щодо наявності заборгованості перед боржником (ДП "Київське обласне дорожнє управління") в особи, на грошові кошти якої заявник просить звернути стягнення (Служби автомобільних доріг України), не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні статей 74, 76, 77 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ "ДІГЮНСА" про звернення стягнення на грошові кошти в розмірі 203 479, 08 грн, що належать Службі автомобільних доріг у Київській області.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі №925/1048/17, від 10.07.2019 у справі № 912/2199/17, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18 та у постановах Верховного Суду України від 28.01.2012 у справі № 24/612-б-43/234, від 04.12.2012 у справі № 10/42б, спростовуються наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій у даній справі стосовно застосування положень статті 336 ГПК України, прийнятих за результатами дослідження обставин справи щодо факту заборгованості особи, якій належать кошти, на які заявник просить звернути стягнення, що відповідає правовим висновкам у наведених скаржником постановах.
Таким чином, аргументи скаржника про порушення норм процесуального права в контексті неповноти оцінки доказів не відповідають встановленим обставинам справи та не приймаються до уваги Верховним Судом, оскільки зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж та, що була зроблена судами попередніх інстанцій та встановлення інших обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме (абз. 6 і 24 статті 1, статті 12 та частини 6 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції закону чинній до 19.01.2013), що, на його думку, привело до хибного висновку про неможливість звернення стягнення на грошові кошти САД у Київській області через те, що це порушує права інших кредиторів боржника, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, прийнятих з урахуванням встановлених фактичних обставин щодо недоведеності наявності заборгованості Служби автомобільних доріг у Київській області, якій належать кошти на які заявник просить звернути стягнення, перед ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".
Верховний Суд при прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип визначено як елемент принципу юридичної визначеності (res judicate), що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого судового рішення.
Враховуючи зазначені висновки Європейського суду з прав людини, які згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ, практику Європейського суду з прав людини як джерело права, беручи до уваги, що судами першої та апеляційної інстанції до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, до оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, оскільки їх скасування з підстав недотримання концентрації розгляду справ з боржником в межах справи про банкрутство, призведе до порушення принципу res judicate, відхід від якого можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14.