ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
cправа № 903/277/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енсол Україна" (далі - ТОВ "Енсол Україна", позивач) - Рябенко В.П. (самопредставництво), Шаблієнко А.С. (авдокат),
відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гелікон" (далі - ТОВ "Компанія "Гелікон", відповідач) - Бігдан О.А. (авдокат), Федорчук М.А. (авдокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Гелікон" на
додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 (головуючий - суддя Саврій В.А., судді: Дужич С.П., Коломис В.В.)
та касаційну скаргу ТОВ "Енсол Україна"
на рішення Господарського суду Волинської області від 26.11.2020 (головуючий - суддя Дем`як В.М., судді: Вороняк А.С., Кравчук А.М.),
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 (головуючий - суддя Саврій В.А., судді: Дужич С.П., Коломис В.В.) та
додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 (головуючий - суддя Саврій В.А., судді: Дужич С.П., Коломис В.В.)
у справі №903/277/20
за позовом ТОВ "Енсол Україна"
до ТОВ "Компанія "Гелікон"
про стягнення 2 631 849,13 грн,
та за зустрічним позовом ТОВ "Компанія "Гелікон"
до ТОВ "Енсол Україна"
про визнання недійсними додаткових угод.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ "Енсол Україна" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "Компанія "Гелікон" про стягнення 2 631 849,13 грн, з яких: 2 184 175,82 грн - заборгованість за поставлену електричну енергію; 340 433,75 грн - сума нарахованої пені; 18 166,66 грн - сума інфляційних нарахувань; 89 072, 90 грн - сума 3% річних.
1.2. Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії споживачу в частині своєчасної оплати.
1.3. ТОВ "Компанія "Гелікон" подало зустрічну позовну заяву до ТОВ "Енсол Україна", в якій просило визнати недійсними додаткові угоди №1-G від 12.07.2019, №2-G від 12.08.2019, №3-G від 12.09.2019, №4-G від 12.10.2019, №5-G від 12.12.2019, №6-G від 12.01.2020 до договору постачання електричної енергії споживачу №E-6 від 11.07.2019, укладені ТОВ "Компанія "Гелікон" та ТОВ "Енсол Україна".
1.4. На обґрунтування зустрічної позовної заяви ТОВ "Компанія "Гелікон" посилалося на те, що особа, яка відповідно до Статуту ТОВ "Компанія "Гелікон" - заступник директора Приходько В.В. - виступала від імені товариства під час підписання угод, діяла не в інтересах ТОВ "Компанія "Гелікон", перевищуючи свої повноваження, про що був обізнаний позивач - ТОВ "Енсол Україна". Також дата укладення угод не відповідає датам, зазначеним в угодах, а метою їх укладення було звільнення ТОВ "Енсол Україна" від обов`язку розкривати ціну закупівлі - електричної енергії відповідно до механізму ціноутворення, визначеного додатком №3 до договору у первинній редакції, оскільки, за переконанням ТОВ "Компанія "Гелікон", застосування наведеного механізму призводить до висновку про надання послуг відповідачем по завищених цінах.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.11.2020 первісний позов ТОВ "Енсол Україна" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Компанія "Гелікон" на користь ТОВ "Енсол Україна" 2 552 991,18 грн, з яких: 2 184 175,82 грн сума заборгованості за поставлену електричну енергію; 318 104,09 грн пені; 18 166,66 грн - інфляційних втрат; 32 544,61 грн - 3% річних та 38 294,86 грн - витрат зі сплати судового збору та 50 000 грн - витрат на правову допомогу. В решті первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Компанія "Гелікон" відмовлено.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 рішення Господарського суду Волинської області від 26.11.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено ТОВ "Енсол Україна" у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов ТОВ "Компанія "Гелікон" задоволено.
Визнано недійсними додаткові угоди №1-G від 12.07.2019, №2-G від 12.08.2019, №3-G від 12.09.2019, №4-G від 12.10.2019, №5-G від 12.12.2019, №6-G від 12.01.2020 до Договору постачання електричної енергії споживачу №E-6 від 11.07.2019, укладені ТОВ "Компанія "Гелікон" та ТОВ "Енсол Україна".
Стягнуто з ТОВ "Енсол Україна" на користь ТОВ "Компанія "Гелікон" 2102,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 60 595,20 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
2.3. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 стягнуто з ТОВ "Енсол Україна" на користь ТОВ "Компанія "Гелікон" витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 50 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг:
3.1. Доводи касаційної скарги ТОВ "Компанія "Гелікон":
3.1.1. суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статей 126, 129 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених:
- у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №906/906/18 стосовно того, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
- у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 стосовно того, що процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 де зазначено, що, відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката, передбаченому договором про надання правової допомоги, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
3.1.2. ТОВ "Компанія "Гелікон", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зокрема, скасувати додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі №903/277/20; прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву представника ТОВ "Компанія "Гелікон" про розподіл витрат на правову допомогу під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами у повному обсязі, в розмірі 201 000,00 грн.
3.2. Доводи касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна":
3.2.1. дії суду першої інстанції є необґрунтованими та суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19;
3.2.2. суд апеляційної інстанції:
- неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 89, 92, 237 - 239, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 9, 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", статтю 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а також норми статей 76, 77, 86, 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);
- не врахував висновків щодо застосування норми права, а саме статей 92, 241 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 15.03.2017 у справі №911/4620/15, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 20.03.2019 у справі №750/8986/17;
- посилався на позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 05.05.2020 у справі №911/1634/19, від 27.02.2020 у справі №923/555/19, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 20.02.2018 у справі №906/100/17, які не є ревалентними для даної ситуації, а посилання на них є хибними та маніпулятивним, оскільки вони винесені не в аналогічних справах, відносини в них не є подібними до відносин сторін у даній справі.
3.2.3. скаржник у касаційній скарзі також зазначає, що:
- у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 913/399/15, від 05.06.2018 у справі № 916/2084/17 та від 19.06.2018 у справі № 908/4550/15 викладено висновки стосовно того, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа;
- у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18, від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17 та у постановах Верховного суду України від 19.08.2014 у справі № 3-38гс-14 та від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14 від 19.08.2014 стосовно того, що частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
3.2.4. ТОВ "Енсол Україна", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зокрема, скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 26.11.2020 у справі №903/277/20 у частині розподілу судових витрат на правову допомогу і прийняти в цій частині нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, яким стягнути з ТОВ "Компанія "Гелікон" на користь ТОВ "Енсол Україна" суму судових витрат на правову допомогу в розмірі 505 000,00 грн; в іншій частині рішення Господарського суду Волинської області від 26.11.2020 у справі №903/277/20 залишити в силі; скасувати повністю постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі №903/277/20.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. ТОВ "Енсол Україна" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Гелікон" на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення.
4.2. ТОВ "Компанія "Гелікон" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про незаконність на необґрунтованість доводів скаржника - ТОВ "Енсол Україна" та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
5. РУХ ТА РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ
Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.03.2021 для розгляду касаційної скарги ТОВ " Енсол Україна" у справі №903/277/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.03.2021 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №903/277/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 23.03.2021 для розгляду касаційної скарги ТОВ "Компанія "Гелікон" у справі № 903/277/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2021 касаційну скаргу ТОВ "Енсол Україна" у справі №903/277/20 залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі №903/277/20 за касаційною скаргою ТОВ "Компанія "Гелікон" на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі №903/277/20; призначено розгляд касаційної скарги у засіданні Верховного Суду Касаційного господарського суду на 13.05.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі №903/277/20 за касаційною скаргою ТОВ "Енсол Україна" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.11.2020, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі №903/277/20; призначено спільний розгляд касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна" із касаційною скаргою ТОВ "Компанія "Гелікон" на 13.05.2021.
ТОВ "Компанія "Гелікон" 26.04.2021 звернулося до Верховного Суду із заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке зареєстровано Судом 29.04.2021.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.04.2021 у зв`язку з перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №903/277/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
Ухвалою Верховного Суду від 30.04.2021 задоволено заяву ТОВ "Компанія "Гелікон" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.05.2021 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №903/277/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненко В.П.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ТОВ "Енсол Україна" (електропостачальник) в особі директора комерційного Ткаченко Н.М., яка діяла на підставі довіреності №21 від 21.01.2019, та ТОВ "Компанія "Гелікон" (споживач) в особі заступника директора Приходько В.В., що діяла на підставі Статуту, укладено договір від 11.07.2019 №Е-6 про постачання електричної енергії (далі - договір).
6.2. Пункти 1.1, 1.2 договору встановлюють порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії. Умови даного договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 13.03.2018 №312.
6.3. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.
6.4. Відповідно до пунктів 5.1 - 5.6 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з додатком №3. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату - електричної енергії за договором у тому числі у разі її зміни Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача здійснюється на поточний рахунок із спеціальним режимом використання відповідно до реквізитів, погоджених у розділі 15 цього договору. Оплата вважається здійсненою після того, як не спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Оплата здійснюється споживачем у строки визначені у додатку №3 до договору . У випадку, якщо день оплати, встановлений у додатку №3 до договору, припадає на небанківський день - споживач здійснює відповідну плату не пізніше останнього банківського дня, що передує обумовленому у додатку №3 договору дню оплати. Якщо споживач не здійснив оплату за цим договором у строки, передбачені додатком №3 до цього договору, постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ.
6.5. Підпунктом 5.11 договору передбачено, що після укладення даного договору внесення змін до додатку №3 можливе лише за згодою сторін або в порядку, встановленому чинним законодавством.
6.6. Підпунктом 6.1.1 договору визначено, що споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у договорі із забезпеченням рівня якості комерційних послуг, відповідно до вимог діючих стандартів якості надання послуг затверджених регулятором.
6.7. Згідно з пунктом 6.2 договору:
8) споживач зобов`язався до 10 числа місяця, що передує розрахунковому, надавати постачальнику шляхом направлення електронного листа, з одночасним направленням у паперовому вигляді засобами поштового зв`язку місячне (по годинах) споживання електричної енергії за формами, встановленими у додатку №4, додатку№5/1 або додатку №5/2 (в залежності від того, чи обладнані ТКО споживача розрахунковими приладами погодинного обліку електричної енергії);
9)згідно з графіком зняття показників засобів обліку електричної енергії, погодженим оператором системи розподілу, споживач до 3 числа місяця, наступного за розрахунковим, надає постачальнику скановану копію оформленого з оператором системи розподілу акта, яким підтверджується фактичні обсяги споживання електричної енергії у розрахунковому періоді, шляхом направлення електронного листа з сканованою копією акта на електронні адреси постачальника, що вказані у пункті 13.8 договору;
10) до 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим, підписувати та надавати постачальнику скановану копію підписаного зі свого боку акта приймання-передачі електричної енергії у розрахунковому періоді, шляхом направлення електронного листа з сканованою копією акта приймання-передачі електричної енергії на електронні адреси постачальника, що вказані у пункті 13.8 договору. Оригінал акта приймання-передачі електричної енергії споживач надає постачальнику до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку не надання споживачем постачальнику оригіналу акта постачання-прийняття електричної енергії у встановлений строк - такий акт вважається погодженим та підписаним споживачем.
6.8. Пунктом 8.2 договору сторони передбачили, що до 13 числа місяця, наступного за розрахунковим, підписувати та надавати споживачу скановані копії акта приймання-передачі електричної енергії у розрахунковому періоді та рахунку за розрахунковий період, шляхом направлення електронного листа з сканованими копіями акта та рахунка на електронні адреси споживача, що вказані у пункті 13.8 договору, з подальшим направленням оригіналів акта приймання-передачі електричної енергії (у двох примірниках) та рахунка (у одному примірнику) засобами поштового зв`язку.
6.9. Згідно з пунктом 13.1 договору цей договір набирає чинності з 01.08.2019 і укладається на строк до 31.12.2019 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження чи припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
6.10. Відповідно до пункту 13.15 договору повноваження осіб споживача на укладення договору засвідчується печатками сторін. Відповідальність за наслідки підписання договору не уповноваженою особою покладається на сторону, яка засвідчила підпис такої особи своєю печаткою. У випадку відсутності у споживача печатки-споживач зобов`язаний разом з приєднаннями до цього договору надати у довільній формі лист-підтвердження щодо відсутності печатки.
6.11. Згідно із заявою-приєднанням до договору про постачання електричної енергії споживачу ТОВ "Енсол Україна" приєднався до умов договору на умовах комерційної пропозиції постачальника від 11.07.2019 №14 з такими нижченаведеними персоніфікованими даними споживача ТОВ "Компанія "Гелікон" код ЄДРПОУ 35245211, адреса об`єкта:
- завод м. Ковель, вул. Варшавська, 1 ЕІС - код точки комерційного блоку 62Z3999018235042;
- завод м. Ковель, вул. Варшавська, 1 ЕІС - код точки комерційного блоку 62Z9564280088157;
-профілакторій м. Ковель, вул. Володимирська, ЕІС - код точки комерційного блоку 62Z0668539804058;
-профілакторій м. Ковель, вул. Варшавська, 1 ЕІС - код точки комерційного блоку 62Z906919421500;
Найменування оператора, з яким споживач уклав договір про надання послуг з розподілу електричної енергії, - ПрАТ "Волиньобленерго". Початок постачання з 01.08.2019.
6.12. У процесі здійснення постачання ТОВ "Енсол Україна" (електропостачальник) в особі директора комерційного Ткаченко Н.М., яка діяла на підставі довіреності №21 від 21.01.2019, та ТОВ "Компанія "Гелікон" (споживач) в особі заступника директора Приходько В.В., яка діяла на підставі Статуту до договору №Е-6 від 11.07.2019 про постачання електричної енергії було укладено додаткові угоди:
1)№1 - G від 12.07.2019 сторонами було затверджено зміни додатку №3 договору, шляхом погодження комерційної пропозиції №1/1 на період з 01 по 31.08.2019, якою встановлено ціну за 1 кВт год електричної енергії - 2,89 грн. разом з ПДВ та встановлено графіки:
-до 25 числа місяця, що передує розрахунковому, 1/3 вартості заявлених обсягів (копії заявок відповідача щодо прогнозованих погодинних графіків споживання за групою А та прогнозованих графіків споживання за групою Б на серпень 2019 на лютий 2020) на розрахунковий місяць з ПДВ;
-до 5 числа розрахункового місяця 1/3 вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з ПДВ;
-до 15 числа розрахункового місяця 1/3 вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з ПДВ. За внесення платежів з порушенням термінів, визначених комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
2) №2 - G від 12.08.2019 сторони встановили ціну на рівні 2,79 грн. за 1 кВт/год електричної енергії (включно з ПДВ) на період постачання з 01.09.2019 по 30.09.2019;
3) №3 - G від 12.09.2019 сторони встановили ціну на рівні 2,74 грн. за 1 кВт/год електричної енергії (включно з ПДВ) на період постачання з 01.10.2019 по 31.10.2019;
4) №4 - G від 11.10.2019 сторони встановили ціну на рівні 2,60 грн. за 1 кВт/год електричної енергії (включно з ПДВ) на період постачання з 01.11.2019 по 30.12.2019;
5) №1 до договору про постачання електричної енергії споживачу №Е-6 від 11/07/2019 сторони дійшли згоди продовжити строк постачання електричної енергії та термін дії договору до 29.02.2020, у зв`язку з чим вирішили викласти пункт 13.1 у такій редакції:
"Цей договір набирає чинності з 01.08.2019 і укладається на строк до 29.02.2020 включно в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження чи припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору";
6) №5 - G від 12.12.2019 сторони встановили ціну на рівні 2,56 грн. за 1 кВт/год електричної енергії (включно з ПДВ) на період постачання з 01.01.2019 по 31.01.2019;
7) №6 - G від 13.01.2019 сторони встановили ціну на рівні 2,46 грн. за 1 кВт/год електричної енергії (включно з ПДВ) на період постачання з 01.02.2020 по 29.02.2020.
6.13. ТОВ "Енсол Україна" виставлено ТОВ "Компанія "Гелікон" прогнозований погодинний графік споживання електричної енергії, який прийнятий зі сторони ТОВ "Компанія "Гелікон" згідно з підписом представника та відтиском печатки юридичної особи.
6.14. На виконання умов договору та додаткових угод відповідно до актів приймання передачі ТОВ "Енсол Україна" поставило та ТОВ "Компанія "Гелікон" прийняло електроенергію :
1) від 31.08.2019 споживач прийняв у серпні 2019 фактичний обсяг електричної енергії в обсязі 715 434 грн кВт/год на суму 2 067 601,39 грн з ПДВ;
2) від 30.09.2019 споживач прийняв у вересні 2019 фактичний обсяг електричної енергії в обсязі 630 126 грн кВт/год на суму 1 758 051,55 грн з ПДВ;
3) від 31.10.2019 споживач прийняв у жовтні 2019 фактичний обсяг електричної енергії в обсязі 692 786 грн кВт/год на суму 1 898 230,87 грн з ПДВ;
4) від 30.11.2019 споживач прийняв у листопаді 2019 фактичний обсяг електричної енергії в обсязі 724 505 грн кВт/год на суму 1 886 611,02 грн з ПДВ;
5) від 31.12.2019 споживач прийняв у грудні 2019 фактичний обсяг електричної енергії в обсязі 800 239 грн кВт/год на суму 2 083 822,36 грн з ПДВ;
6) від 31.01.2020 споживач прийняв у січні 2019 фактичний обсяг електричної енергії в обсязі 602 665 грн кВт/год на суму 1 542 827,22 грн з ПДВ.
Дані акти підписані уповноваженими особами та скріпленні печатками юридичних осіб.
6.15. ТОВ "Енсол Україна" на виконання умов договору виставило ТОВ "Компанія "Гелікон" рахунки на оплату №152 від 06.09.2019 на суму 2 067 601,40 грн, №169 від 07.10.2019 на суму 1 758 051,55 грн, №184 від 06.11.2019 на суму 1 898 230,87 грн, №197 від 06.12.2019 на суму 1 886 611,02 грн, №27 від 09.01.2020 на суму 2 083 822,36 грн, №13 від 06.02.2020 на суму 1542 827,22 грн.
Зазначені рахунки отримані і підписані уповноваженими особами та скріпленні печатками юридичних осіб.
6.16. ТОВ "Компанія "Гелікон" відповідно до платіжних доручень здійснило оплату за поставлену електричну енергію на загальну суму 11 287144,42 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, які знаходяться в матеріалах справи.
6.17. Відповідно до листа ПАТ "Волиньобленерго" обсяг фактичного споживання електричної енергії споживачем ТОВ "Компанія "Гелікон" за площадками вимірювання, що приєднані до мереж ПАТ "Волиньобленерго" по 2 класу напруги, становить 2423 кВт.
6.18. Згідно з листом НЕК "Укренерго" обсяг фактичного споживання електричної енергії споживачем ТОВ "Компанія "Гелікон" за площадками вимірювання, що приєднані до мереж НЕК "Укренерго", відповідно до довідки, наданої ПАТ "Волиньобленерго" у лютому 2020 року, склав 950 949 кВт/ год.
6.19. Акт приймання - передачі за лютий на суму 2 344 175,82 грн з ПДВ та рахунок на оплату №25 від 06.03.2020 надіслані ТОВ "Енсол Україна" на адресу ТОВ "Компанія "Гелікон", однак останнім не підписані і не повернуті на адресу ТОВ "Енсол Україна".
6.20. Згідно з пунктом 10 частини 6.2 розділу 6 договору споживач зобов`язувався надати оригінал акта приймання-передачі до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, а у випадку ненадання споживачем постачальнику оригіналу акта приймання-передачі електричної енергії у встановлений строк - такий акт вважається погодженим та підписаним споживачем.
ТОВ "Компанія "Гелікон" не надало до 20 березня ні оригіналів актів, підписаних з його сторони, ні заперечень з приводу повноважень його представника у підписанні додаткових угод, ані зауважень щодо ціноутворення; відбулось автоматичне погодження актів приймання - передачі та, відповідно, схвалення товариством як додаткової угоди № 6-G від 13.01.2020 року, так і ціни, що формувалась на лютий 2020 року за електричну енергію.
6.21. ТОВ "Компанія "Гелікон" частково здійснило оплату на суму 150 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2910 від 26.02.2020 та випискою по рахунку.
7. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.3. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
7.4. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі №903/277/20 за касаційною скаргою ТОВ "Компанія "Гелікон" на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі №903/277/20 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Ухвалою від 23.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі №903/277/20 за касаційною скаргою ТОВ "Енсол Україна" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.11.2020, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 у справі №903/277/20 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин, здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, при цьому не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у випадках, передбачених частиною четвертою статті 300 ГПК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Спір у справі виник з приводу наявності/відсутності у позивача за первісним позовом права вимоги, яке, у свою чергу виникло на підставі договору про постачання електричної енергії та додаткових угод до нього, дійсність яких оспорюється в межах зустрічного позову.
8.2. Верховий Суд зазначає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Компанія "Гелікон" було відкрито ухвалою від 12.04.2021, а за касаційною скаргою ТОВ "Енсол Україна" - 23.04.2021. Однак, з огляду на предмет оскарження та послідовність міркувань, Верховний Суд вважає логічним спочатку розглядати доводи касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна", ураховуючи доводи касаційної скарги ТОВ "Компанія "Гелікон".
Дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна", зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
8.3. Як убачається зі змісту судових рішень, вирішуючи спір у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для застосування положень статей 92 та 241 ЦК України у їх взаємозв`язку у спірних правовідносинах.
Так, судом першої інстанції встановлено та враховано, що на виконання умов договору та додаткових угод відповідно до актів приймання передачі, які підписані уповноваженими особами та скріплені печатками юридичних осіб, ТОВ "Енсол Україна" поставило, а ТОВ "Компанія "Гелікон" прийняло електроенергію. ТОВ "Компанія "Гелікон" відповідно до платіжних доручень здійснило оплату за поставлену електричну енергію на загальну суму 11 287 144,42 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, які знаходять в матеріалах справи. Акт приймання - передачі за лютий на суму 2 344 175,82 грн з ПДВ та рахунок на оплату №25 від 06.03.2020 надіслані ТОВ "Енсол Україна" на адресу ТОВ "Компанія "Гелікон", однак останнім не підписанні і не повернуті на адресу ТОВ "Енсол Україна". ТОВ "Компанія "Гелікон" не надало до 20 березня ні оригіналів актів, підписаних з його сторони, ні заперечень з приводу повноважень його представника у підписанні додаткових угод, ані зауважень щодо ціноутворення; відбулось автоматичне погодження актів приймання - передачі та, відповідно, схвалення товариством як додаткової угоди № 6-G від 13.01.2020 року, так і ціни, що формувалась на лютий 2020 року за електричну енергію. Крім того, ТОВ "Компанія "Гелікон" частково здійснило оплату на суму 150 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2910 від 26.02.2020 та випискою по рахунку, а також факт оплати споживання електроенергії не заперечувався представником ТОВ "Компанія "Гелікон" у судовому засіданні. Отже, за період з 01.08.2019 по 29.02.2020 ТОВ "Енсол Україна" поставлено електроенергію ТОВ "Компанія "Гелікон" на загальну суму 13 571 320,24 грн, однак відповідачем її оплачено лише на суму 11 387 144,42 грн, у частині часткової оплати виникла заборгованість в розмірі 2 184 175,82 грн.
Таким чином, місцевий господарський суд, частково задовольняючи первісні позовні вимоги, дійшов висновку, що ТОВ "Компанія "Гелікон" здійснювалось як споживання електричної енергії так і відповідна оплата постачальнику, що не заперечувалось його представником, проте у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Компанія "Гелікон" договірних зобов`язань щодо оплати за електричну енергію, за лютий 2020 року виникла заборгованість, що й послугувало підставою для звернення з первісним позовом до суду з вимогами про її примусове стягнення.
Разом з цим, позивач за зустрічним позовом звернувся до суду щодо оскарження додаткових угод, зазначаючи, що вони були підписані представником ТОВ "Компанія "Гелікон" з перевищенням своїх повноважень. Позивач зазначав, що згідно зі Статутом ТОВ "Компанія "Гелікон" заступник директора (у даному випадку Приходько В.В., яка підписала оспорювані додаткові угоди) має право, зокрема, без довіреності від імені товариства укладати угоди, інші юридичні акти, однак під час укладання товариством угод на суму, що перевищує 100000,00 грн, такі угоди підписуються заступником директора після надання згоди загальними зборами учасників товариства, яка цими зборами не надавалась.
Суд першої інстанції, враховуючи встановлені обставини справи, а також оцінюючи надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.
Місцевий господарський суд виходив з того, що, підписуючи спірні додаткові угоди, приймаючи товар (електричну енергію) шляхом підписання комерційних та технічних актів прийому-передачі та здійснюючи оплату, ТОВ "Компанія "Гелікон" вчиняло конклюдентні дії. Підписавши оспорювані додаткові угоди, а також комерційний та технічний акти від 31.08.2019, від 30 вересня 2019, від 31 жовтня 2019, від 30 листопада 2019, від 31 грудня 2019 та від 31 січня 2019, підписавши рахунки від 06 вересня 2019, від 07 жовтня 2019, від 06 листопада 2019, від 06 грудня 2019 та від 09 січня 2020 і, окрім того, систематично здійснюючи оплату по всіх вказаних рахунках, відповідно до умов додаткових угод та актів, ТОВ "Компанія "Гелікон" здійснило наступне схвалення як договору про постачання електричної енергії № E-6 від 11 липня 2019 року, так і всіх спірних додаткових угод.
Суд також звернув увагу на те, що ТОВ "Компанія "Гелікон" не ставило під сумнів чинність самого договору про постачання електричної енергії від 11.07.2019 № E-6, що слідує як з тексту відзиву на позов, так із тексту зустрічного позову; у зв`язку з цим виконання положень договору (та додаткових угод до нього, які є його невід`ємною частиною) є обов`язковим для обох сторін.
Тобто судом першої інстанції встановлено довготривалі відносини між сторонами за укладеним договором про постачання електричної енергії, про що свідчать наявні у матеріалах справи додаткові угоди, а також те, що за цими додатковими угодами сторонами вчинені дії щодо їх виконання.
У свою чергу, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи нове рішення, яким відмовив у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнив зустрічні вимоги, виходив, зокрема, з такого:
- обов`язковість отримання згоди загальних зборів учасників ТОВ "Компанія "Гелікон", яка виражається у формі рішення таких загальних зборів, на укладення угод, сума яких перевищує 100 000,00 грн, встановлена установчим документом ТОВ "Компанія "Гелікон" (Статутом), який є обов`язковим для виконання як учасниками, так і відповідними органами товариства;
- оскаржувані угоди є такими, вартість яких перевищує 100 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями прогнозованих погодинних графіків споживання ТОВ "Компанія "Гелікон" електричної енергії на кожен з місяців дії договору постачання електричної енергії. Матеріали справи не містять доказів прийняття компетентним органом ТОВ "Компанія "Гелікон" (загальні збори учасників) рішення про укладення із ТОВ "Енсол Україна" оскаржуваних угод, якими змінювався механізм ціноутворення за поставлену електричну енергію, встановлений Додатком №3 до договору;
- під час укладення оспорюваних правочинів як заступник директора ТОВ "Компанія "Гелікон", так і ТОВ "Енсол Україна" усвідомлювали, що вартість послуг, що надається ТОВ "Енсол Україна" за кожною з таких угод, перевищує 100 000,00грн, у зв`язку із чим укладання таких угод заступником директора можливе лише за умови попереднього погодження загальними зборами учасників ТОВ "Компанія "Гелікон";
- у преамбулах усіх оспорюваних додаткових угод зазначено, що заступник директора Приходько В.В. діє на підставі Статуту товариства, а тому ТОВ "Енсол Україна" належним чином було обізнане про наявність обмежень заступника директора ТОВ "Компанія "Гелікон";
- всі дії щодо виконання додаткових угод вчинялися однією і тією ж особою - заступником директора Приходько В.В., якою підписані оскаржувані угоди з перевищенням передбачених Статутом повноважень;
- у платіжних дорученнях підставою платежу визначений безпосередньо договір поставки №Е-6 від 11.07.2019, а не відповідні оскаржувані угоди, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ "Компанія "Гелікон" сплачувалися кошти саме на підставі оспорюваних правочинів;
- відсутні підстави стверджувати про вчинення з боку ТОВ "Компанія "Гелікон" конклюдентних дій, що свідчать про наступне погодження товариством оспорюваних правочинів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії щодо підписання Приходько В.В. від імені ТОВ "Компанія "Гелікон" комерційного та технічного актів, рахунків, при відсутності у неї відповідних повноважень, не можуть свідчити про схвалення договору органом або особою, уповноваженою відповідно до закону, установчих документів здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. Отже, з огляду на надання під час розгляду справи доказів на підтвердження обставин, які свідчать про те, що, укладаючи оспорювані правочини, представник ТОВ "Компанія "Гелікон" (заступник директора) діяв із перевищенням наданих Статутом товариства повноважень, а також беручи до уваги, що подальше схвалення таких правочинів ТОВ "Компанія "Гелікон", в особі компетентного органу товариства, не відбулося, зустрічний позов підлягає задоволенню.
8.4. Щодо застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 92 та 241 ЦК України, статей 9, 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до спірних правовідносин Верховний Суд зазначає таке.
За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 ЦК України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України, повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
Зокрема, згідно з положеннями статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину може бути вчинення його особою за відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі. При цьому дієздатність юридичної особи реалізується відповідно до статті 92 ЦК України через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/19179/17.
Зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №904/2178/18).
При цьому при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи № 910/8794/16).
Послідовна та стала правова позиція щодо застосування цих норм права у їх взаємозв`язку викладена у низці постановах Верховного Суду, зокрема: від 10.04.2018 у справі №910/11079/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 19.06.2019 у справі №904/9795/16, від 01.10.2019 у справі №910/8287/18, від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 18.02.2021 у справі №924/658/20, в ухвалі від 11.06.2020 у справі 915/1602/19 тощо.
З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.
Отже, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це, а також відсутності подальшого схвалення правочину.
Питання застосування норми права, а саме статей 92 та 241 ЦК України, є визначальними та істотним для кваліфікації відносин як подібних у цій справі, а, отже, наявні підстави для застосування зазначених вище правових позицій під час вирішення цього спору.
Верховний Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц зробила такий правовий висновок: "Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання".
Як убачається зі змісту рішення, суд першої інстанції встановив довготривалі відносини між сторонами за договором про постачання електричної енергії, що включають в себе підписання сторонами додаткових угод до цього договору, а також вчинення відповідних дій щодо їх виконання, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача (поставка електроенергії, її отримання та часткова оплата). Тобто відбулось подальше схвалення договору, включаючи оспорювані додаткові угоди, шляхом виконання сторонами обов`язків згідно з їх умовами, а відтак ТОВ "Компанія "Гелікон" своїми діями (приймаючи поставлену електроенергію та частково оплачуючи її за весь час відносин між сторонами) підтвердило прийняття до виконання договору з додатковими угодами до нього та відповідно схвалило їх.
Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, вказаного правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 92, 241 ЦК України під час розгляду цієї справи не врахував, а тому доводи касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна" в цій частині підтвердились та є прийнятними.
Щодо відсутності станом на момент укладення спірних правочинів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації щодо наявності обмежень у заступника директора відповідно до частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли особа не знала і не могла знати ці відомості.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі ТОВ "Енсол Україна", стосуються встановлених судом першої інстанції обставин, які були підставою для задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного, а, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 92 та 241 ЦК України, що є істотним та визначальними у цій справі, враховуючи правову природу та характер спірних правовідносин, то інші доводи не є вагомими та не є настільки доречними, адже не спроможні вплинути на результат перегляду справи судом касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє доводи ТОВ "Компанія "Гелікон", викладені у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Енсол Україна".
8.5. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна" з приводу неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 15.03.2017 у справі №911/4620/15, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 20.03.2019 у справі №750/8986/17, з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що зміст правовідносин, їх предмет, підстави, правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених скаржником ТОВ "Енсол Україна" справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах з огляду на критерії (елементи) визначення подібності правовідносин, які визначені в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, та пунктах 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пунктах 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пунктах 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16.
8.6. Водночас, з урахуванням наведених у пункті 8.5 цієї постанови критеріїв визначення подібності правовідносин, Верховний Суд вважає прийнятними доводи касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна" про те, що посилання апеляційним господарським судом в оскаржуваній постанові на правові позиції Верховного Суду, викладених у постановах від 05.05.2020 у справі №911/1634/19, від 27.02.2020 у справі №923/555/19, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 20.02.2018 у справі №906/100/17 є помилковими, оскільки правовідносини у цих справах не є ревалентними зі справою, яка переглядається.
Що ж до посилання судом апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, то суд правильно на неї послався, водночас не вірно витлумачив та застосував її до спірних правовідносин.
8.7. Щодо доводів касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна" (пункт 3.2.1 цієї постанови) про суперечність висновків суду першої інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 у частині зменшення розміру витрат на правову допомогу, Верховний Суд зазначає таке.
Як встановлено судом першої інстанції, 07.03.2020 Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "Ешберрі Стоун" в особі адвоката Алєксєєва Д.М., що діє на підставі довіреності від 20.06.2019, та ТОВ "Енсол Україна" в особі генерального директора Рябенка В.П., що діє на підставі Статуту, укладено додаткову угоду про залучення Фірми для вирішення господарського спору зі стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію з договором про постачання електричної енергії споживачу №Е-6 від 11.07.2019; враховуючи значний розмір заборгованості, сторони погодили орієнтовну кількість витраченого адвокатами фірми часу на реалізацію завдання та наступну фіксовану вартість послуг фірми для розрахунку гонорару в загальній сумі 505 000 грн.
Відповідно до акта приймання - передачі наданих послуг №16 від 30.04.2020 вартість послуг виконавця - адвоката АО "ЮФ "Ешберрі Стоун" А.С.Шаблієнка за цим актом складає 505 000 грн за 89 год.
Позивачем на обґрунтування понесення ним витрат на оплату послуг адвоката надано додаткову угоду №4 від 07.03.2020 до договору про надання правової допомоги від 21.09.2018, акт приймання-передачі послуг за №16 від 30.04.2020, висновок експерта №48-ЦЗ від 28.05.2020, виданий Харківською торгово-промисловою палатою, щодо нарахування витрат може складати 150 дол. США/на годину, тобто 4035, 88 грн згідно з курсом НБУ на дату 28.08.2020 вартість 1 долару США дорівнює 26,9089 грн, ордер серія КВ №716432 від 30.03.2020, платіжні доручення про оплату послуг адвоката за №626 від 25.05.2020 на суму 325 000 грн, №595 від 30.04.2020 на суму 180 000 грн.
Суд першої інстанції, врахувавши обставин справи та часткове задоволення первісних позовних вимог, а також заявлене клопотання ТОВ "Компанія "Гелікон" про зменшення розміру витрат на правову допомогу, дійшов висновку про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на послуги адвоката, які підлягають стягненню з ТОВ "Компанія "Гелікон", у розмірі 50 000 грн, оскільки вартість послуг адвоката є завищеною та не співмірною згідно з обставинами цієї справи.
Суд касаційної інстанції зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Такий же висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, на яку посилається скаржник.
Однак колегія суддів звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Верховний Суд звертає увагу, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу
У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 ).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як убачається зі змісту рішення, при визначенні сум відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та доведеності того, що такі витрати були фактичними, а їхній розмір відповідає цим критеріям, що узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини.
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень судом першої інстанції щодо реалізації своїх дискреційних повноважень щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, висновки суду першої інстанції відповідають тривалій та послідовній практиці Верховного Суду у застосуванні статей 126, 129 ГПК України та не спростовуються доводами, наведеними скаржником у касаційній скарзі, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє ці доводи касаційної скарги ТОВ "Енсол Україна" як неприйнятні.
8.8. З врахуванням міркувань викладених у розділі 8 цієї постанови колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено первісні позовні вимоги та відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог. Таким чином, судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Верховний Суд зазначає, що додаткова постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 про розподіл судових витрат у справі прийнята за результатами апеляційного перегляду справи цим судом. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції від 10.02.2021 постановлена з порушенням норм матеріального права, а відтак підлягає скасуванню, то в зв`язку з цим скасуванню підлягає й похідна від неї додаткова постанова тієї ж інстанції від 25.02.2021, якою вирішено питання щодо розподілу судових витрат на користь ТОВ "Компанія "Гелікон" у зв`язку з задоволенням їх вимог.
Доводи касаційної скарги ТОВ "Компанія "Гелікон" щодо незаконності додаткової постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 відхиляються Верховним Судом, враховуючи викладені у розділі 8 цієї постанови мотиви, та з огляду на те, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, а додаткова постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 поставлена щодо розподілу судових витрат на користь ТОВ "Компанія "Гелікон" у зв`язку з задоволенням їх позовних вимог.
У зв`язку з викладеним Верховний Суд не приймає аргументи, викладені у відзиві ТОВ "Енсол Україна" на касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Гелікон".
8.9. З врахуванням викладеного у розділі 8 цієї постанови колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено первісні позовні вимоги та відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог. Таким чином, судом апеляційної інстанції було безпідставно скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
8.10. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" також зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.11. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують вказаного висновку.