ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 200/9888/19-а
адміністративне провадження № К/9901/29997/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС
на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року (суддя Арестова Л.В.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року (судді Гайдар А.В., Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техремпоставка"
до Офісу великих платників податків ДПС
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Техремпоставка" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Офісу великих платників податків ДФС від 29 липня 2019 року № 0006334610 та № 0006324610.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року позов задоволено.
Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техремпоставка" про прийняття додаткового рішення та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техремпоставка" витрат на правничу допомогу у сумі 36000 грн. та витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту в розмірі 2080 гривень 34 копійки.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про підтвердженість матеріалами справи дійсного понесення Позивачем витрат. При цьому суди вказали доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З урахуванням цього, суди зазначили, що Відповідачем хоча і були надані заперечення проти ухвалення додаткового рішення, проте Відповідач не скористався своїм правом на надання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення витрат на правничу допомогу, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про відшкодування судових витрат.
В обґрунтування безпідставного стягнення витрат на правничу допомогу, Відповідач посилається на те, що судами не враховано, що :
- зазначені у відповіді на відзив пояснення вже були досліджені та описані працівниками контролюючого органу в акті перевірки, а, відтак суму в розмірі 4 000,00 грн. надмірно завищеною, з огляду на дублюючий формат акта перевірки, в якому описані фінансово-господарські операції самим контролюючим органом;
- додані до матеріалів додатки у вигляді статуту підприємства, акта перевірки, копії заперечень до акта перевірки, копії відповіді на заперечення до акта перевірки, копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не відображають суть понесених витрат у вигляді грошової винагороди, позаяк частина документів, які додані до позову у вигляді додатку, - це документи видавником яких є Відповідач, а інша частина - статус підприємства, який описаний в акті перевірки, тобто їх надання не потребувало значного часу, витраченого на підготовку та подання до суду позову;
- подання доказів окремо від позовної заяви відповідно до клопотання про доручення доказів, а не одночасно з позовною заявою, не мало впливу на хід розгляду справи.
З урахуванням вищенаведеного, Відповідач робить висновок про недоведеність представником Позивача витрат, які він просив стягнути.
Крім того, Відповідач у касаційній скарзі звертає увагу на те, що відповідно до кошторису та плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на 2019 рік затверджено видатки на сплату лише судового збору, тоді як видатків щодо компенсації на професійну правничу допомогу у кошторисі не передбачено, що унеможливлює провести таку виплату.
Як стверджує Відповідач у касаційній скарзі, його доводи підтверджуються і сталою судовою практикою, зокрема постановами Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, де висловлено правову позицію, що витрати на правничу допомогу повинні бути співрозмірні витратам на оплату правничої допомоги іншим адвокатам за надання ними аналогічних послуг в цьому ж регіоні.
2. ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАЯВИ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ ТА ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЇХ ПОНЕСЕННЯ.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підтвердження понесення витрат Позивачем до суду першої інстанції надано договір про надання правової допомоги № 157-ТРП від 1 квітня 2019 року, відповідно до якого ТОВ "Техремпоставка" (Клієнт) та Адвокатське об`єднання "Перший радник" (Виконавець) уклали договір, яким Виконавець зобов`язувався надавати Клієнтові правову допомогу за окремими письмовими або усними дорученнями останнього.
Відповідно до пункту 1.1. Додаткової угоди № 2 від 2 серпня 2019 року до договору, в рамках Договору та цієї Додаткової угоди Виконавець зобов`язується надавати Клієнтові правову допомогу щодо належного представництва інтересів Клієнта у справі за позовом ТОВ "Техремпоставка" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2019 року № 006334610, № 0006324610 в Донецькому окружному адміністративному суді та подальше представництво у судах другої та третьої інстанції.
Пунктами 2.1 та 2.2. вказаної додаткової угоди визначено, що загальна вартість послуг з надання правової допомоги Виконавця, що надається Клієнту згідно з цією Додатковою угодою, розраховується на підставі погодинної ставки вартості роботи адвоката 2 000 грн./година та виходячи із фактичного обсягу наданих послуг. Фактичний обсяг наданих послуг визначається сторонами в актах наданих послуг. Оплата наданих послуг здійснюється за фактом їх надання відповідно до наданого Виконавцем рахунку впродовж 15 календарних днів з моменту вступу рішенням суду законної сили.
В матеріалах справи наявні наступні документи: посадочні документи Укрзалізниці про проїзд представника позивача до м. Слов`янськ та до м. Київ на загальну суму - 2 080,34 грн.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
За змістом частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений Позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.
Суди, ухвалюючи рішення, зазначили про те, що Відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а, відтак, не надавали оцінку зазначеним Відповідачем у запереченні на заяву про ухвалення додаткового судового рішення доводам щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Втім, застосування судами норм процесуального права таким чином свідчить про формальний підхід до вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Європейський суд з прав людини неодноразово, зокрема у рішенні у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України", звертав увагу на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
Як підтверджується матеріалами справи, подаючи документ із назвою "Заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення", Відповідач, з посиланням на частини п`яту та шосту статі 134 КАС України наводив, доводи, які, на його думку, вказують на неспівмірність заявлених Позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу.
Та обставина, що поданий Відповідачем документ має назву "Заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення", за наявності у ньому доводів щодо зменшення витрат на правничу допомогу, не давала судам першої та апеляційної інстанції підстав для ненадання оцінки відповідним доводам Відповідача, як суб`єкта, який виконує обов`язок доведення неспівмірності витрат.
За твердженнями Відповідача, наведеними у документі із назвою "Заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення", витрати Позивачем були заявлені безпідставно, з тих підстав, що:
- зазначені у відповіді на відзив пояснення вже були досліджені та описані працівниками контролюючого органу в акті перевірки, а, відтак суму в розмірі 4 000,00 грн. надмірно завищеною, з огляду на дублюючий формат акта перевірки, в якому описані фінансово-господарські операції самим контролюючим органом;
- додані до матеріалів додатки у вигляді статуту підприємства, акта перевірки, копії заперечень до акта перевірки, копії відповіді на заперечення до акта перевірки, копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не відображають суть понесених витрат у вигляді грошової винагороди, позаяк частина документів, які додані до позову у вигляді додатку, - це документи видавником яких є Відповідач, а інша частина - статус підприємства, який описаний в акті перевірки, тобто їх надання не потребувало значного часу, витраченого на підготовку та подання до суду позову;
- подання доказів окремо від позовної заяви відповідно до клопотання про доручення доказів, а не одночасно з позовною заявою, не мало впливу на хід розгляду справи.
- справа, в якій заявлено питання про стягнення витрат на правничу допомогу, є типовою.
Ненадання правової оцінки судами відповідним доводам Відповідача, з огляду на те, що вони були зазначені в документі під назвою "Заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення", зумовлює висновок про передчасність висновків судів щодо розміру витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
В контексті встановлених обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права Верховний Суд вважає висновки судів помилковими, оскільки вони зроблені за формального підходу до вирішення питання обґрунтованості понесених Позивачем витрат на правничу допомогу та не ґрунтуються на всебічно та повно досліджених доказах, наявних в матеріалах справи.