ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 826/17156/18
адміністративне провадження № К/9901/8124/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2019 року (суддя Пащенко К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року (судді Карпушова О.В., Губська Л.В., Епель О.В.) у справі № 826/17156/18 за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Громадської ради доброчесності (далі - ГРД, відповідач), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС України), в якому просив визнати протиправним та скасувати висновок ГРД про невідповідність судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики від 24 квітня 2018 року, затвердженого рішенням, що оформлене протоколом електронного голосування від 24 квітня 2018 року та оприлюднене на веб-сайті https://grd.gov.ua/about/conclusions (далі - спірний висновок).
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний висновок ГРД містить недостовірні, не перевірені, надумані та такі, що не підтверджені будь-якими належними доказами відомості. Тобто висновок щодо невідповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики спотворені. Позивач уважає, що спірний висновок ГРД принижає його авторитет як судді в очах суспільства та робить вразливим під час здійснення правосуддя. Крім того позивач зазначає, що законодавством не передбачено право ГРД на оприлюднення та поширення про особу конфіденційної інформації. За таких обставин ОСОБА_1 стверджує, що спірний висновок ГРД складений не на підставі, не в рамках повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже підлягає визнанню протиправним і скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи означені судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на час звернення позивача з цим позовом до суду і на час прийняття рішення у даній справі, спірний висновок ГРД до ВККС України не надходив, унаслідок чого не був предметом дослідження в ході проведення процедури кваліфікаційного оцінювання судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді. Відтак, оскаржуваний висновок відповідача не породжує для ОСОБА_1 юридичних наслідків у межах процедури проходження ним оцінювання, тобто у цій справі відсутнє порушення прав позивача у сфері публічно-правових відносин. Стосовно доводів позивача про те, що висновок ГРД містить недостовірну інформацію, принижує його авторитет як судді перед суспільством, суди попередніх інстанцій зазначили, що в порядку адміністративного судочинства не розглядаються спори щодо спростування недостовірної інформації, тощо.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у рішенні Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №9901/460/18, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року; суди допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме не досліджено зібрані у справі докази.
Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне тлумачення норм законодавства та дійшли помилкового висновку про те, що спірний висновок ГРД не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки не був наданий до ВККС України та відсутній у суддівському досьє ОСОБА_1 . Позивач, посилаючись на зазначені вище висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/460/18, стверджує про те, що законодавством не передбачено вимог до форми, порядку та способу надання ГРД своїх висновків до ВККС України та, відповідно, права третьої особи не розглядати такі висновки та/або не досліджувати їх. На думку позивача, оскільки висновок ГРД був оприлюднений на веб-сайті https://grd.gov.ua/about/conclusions, то він уважається таким, що наданий ВККС України, чим створює для останньої обов`язок розглянути цей висновок.
Також скаржник указує на те, що судами не з`ясовано обставини та не досліджено докази, на які він посилався у позовні заяві, а саме: - що спірний висновок ГРД містить недостовірні, не перевірені, надумані та такі, що не підтверджені будь-якими належними доказами відомості щодо кожного з наведених ГРД у висновку фактів, на підставі яких відповідач визначив недоброчесність позивача; - не з`ясовано той факт, що ГРД, приймаючи оскаржуваний висновок, також виконувала функцію суду у розумінні статті 6 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки нею досліджувалися певні факти, яким надано юридичну оцінку. Висновок прийнято без дотримання права ОСОБА_1 на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції; - не з`ясовано той факт, що законом не передбачено право ГРД оприлюднювати та поширювати конфіденційну інформацію про особу, зокрема й про особу позивача. На думку позивача, наведені обставини входять до предмета доказування у справі, оскільки підтверджують заявлені позовні вимоги щодо протиправності висновку ГРД.
Ухвалою від 30 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколов В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач - ГРД відзив на касаційну скаргу не подав, що в силу положень частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не є перешкодою для перегляду оскаржуваних судових рішень.
Ухвалою від 12 травня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Указом Президента України від 10 лютого 2012 року за № 83/2012 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.
Рішенням ВККС України від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді
Відповідно до висновку про підсумки тестувань особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 визначено рівень особистої компетентності, як "високий", рівень соціальної компетентності - "дуже високий", рівень професійної етики - "високий", рівень доброчесності - "дуже високий".
Рішенням ВККС України від 29 січня 2018 року № 7/зп-18 призначено проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17, зокрема судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Рішенням ВККС України від 29 березня 2018 року № 63/зп-18 затверджено кодовані та декодовані результати складання суддями 02 березня 2018 року анонімного письмового тестування та практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді.
Згідно з додатком 4 до вказаного рішення ВККС України, суддю Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", за результатами іспиту.
24 квітня 2018 року на веб-сайті ГРД за адресою: https://grd.gov.ua/about/conclusions розміщено висновок про невідповідність судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
Рішенням ВККС України від 25 квітня 2018 року № 531/ко-18 зупинено кваліфікаційне оцінювання судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 до розгляду Вищою радою правосуддя дисціплінарної справи відносно нього.
Вважаючи висновок ГРД безпідставним і необґрунтованим, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями ВККС України у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.
Відповідно до статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Відповідно до частин першої та другої статті 85 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України.
Згідно з пунктом 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє має містити інформацію про відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, зокрема копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
Згідно з частиною шостою статтею 85 Закону № 1402-VIII формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються в автоматизованій системі. Оригінали окремих документів, за рішенням ВККС України, можуть додатково зберігатися у паперовій формі. Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному ВККС України після консультацій із Радою суддів України.
Таким чином, дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.
Відповідно до підпункту 16 частини четвертої зазначеної статті, суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).
Частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII установлено, що з метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.
За частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
З наведеного слідує, що ГРД сприяє Комісії у питаннях кваліфікаційного оцінювання, для чого законодавством передбачено обов`язок ГРД збирати, перевіряти та аналізувати інформацію щодо судді та за наявності відповідних підстав подавати до ВККС України висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Висновок ГРД є інформацією, яка міститься у суддівському досьє і підлягає дослідженню Комісією з-поміж інших даних при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.
Між тим, на думку судової колегії, функції, які здійснює ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, за своєю суттю не є "владними управлінськими повноваженнями" у розумінні КАС України.
Так, за наведеним у пункті 1 частини першої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на час прийнятті оскаржуваних судових рішень) визначенням, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За встановленим у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України правилом, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач указує на протиправність висновку ГРД щодо невідповідності судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 24 квітня 2018 року.
У той же час, аналізуючи зміст статті 87 Закону № 1402-VІІІ, а також Регламент ГРД, які визначають статус ГРД та порядок формування її складу, колегія суддів приходить до висновку, що законодавець поставив собі за мету максимальним чином відмежувати ГРД від органів державної влади, насамперед ВККС України, виключивши існування будь-яких механізмів, які б дозволяли ВККС України (або іншим органам публічної влади) впливати на формування складу ГРД та процес прийняття нею відповідних рішень. При цьому мова йде про відсутність як прямих важелів впливу на ГРД, як-то погодження призначень членів, формування списку кандидатів до ГРД, затвердження рішень ГРД актом ВККС України, участь у засіданнях ГРД члена ВККС України тощо, так і опосередкованих - надання державного фінансування ГРД, створення умов для роботи, надання пільг тощо.
На користь цього свідчать також вимоги нормативних актів щодо персонального складу ГРД, до якої можуть входити лише "представники правозахисних громадських об`єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності" та, відповідно, членства у ній не можуть набувати: "особи, протягом останніх п`яти років працювали (проходили службу) в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, поліції, інших правоохоронних органах (органах правопорядку), податкової міліції, Служби безпеки України, митних органах, Національному антикорупційному бюро України, Національному агентстві з питань запобігання корупції; особи, які протягом останніх п`яти років перебували на державній службі; особи, які є суддями або суддями у відставці".
За правовим статусом, визначеним у статті 87 Закону № 1402-VІІІ, ГРД лише сприяє Комісії у питаннях оцінювання та не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Крім того, така організація роботи ГРД не дає підстав уважати ГРД суб`єктом делегованих повноважень, адже ніякого делегування повноважень та відповідного публічного супроводу (забезпечення) їх передачі не відбувається. ГРД максимальним чином (юридично, організаційно, функціонально) є відмежованою від органів публічної влади та їх службовців.
Згідно з пунктом 4.20 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС України від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє, відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п`ятої, частини дев`ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ, підлягає обов`язковому дослідженню, тобто розгляду відповідачем разом з іншими документами, які містяться в суддівському досьє.
Частиною дев`ятою статті 85 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.
Під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності з наданням судді можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену з досьє інформацію.
На підставі частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ Комісія ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Відтак, у силу законодавчих приписів рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя приймає ВККС України. При цьому наявність негативного висновку ГРД стосовно судді обов`язково передбачає необхідність проведення Комісією співбесіди із суддею (у формі засідання) з метою з`ясувати викладені у висновку ГРД обставини та надати їм власну оцінку на предмет відповідності такого судді критеріям доброчесності і професійної етики та, як наслідок, прийняти за підсумками цього обговорення остаточне рішення щодо підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя.
За приписами частини другої статті 88 Закону № 1402-VІІІ, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Вказане положення спрямоване на те, щоб ВККС України реагувала та приймала до уваги позицію громадськості, водночас із процитованої норми не випливає, що висновок ГРД є обов`язковим для Комісії у безальтернативному порядку.
Підсумовуючи вищевикладене Верховний Суд резюмує, що у будь-якому випадку висновок ГРД є лише проміжним рішенням, яке не тягне за собою безпосередньо жодних правових наслідків для судді щодо якого здійснюється оцінювання. Висновок ГРД покладає зобов`язання виключно на ВККС України, яка має надати йому відповідну оцінку та врахувати, або не врахувати під час прийняття остаточного рішення щодо судді. До того ж у судді є право надати відповідні коментарі та пояснення щодо фактів, зафіксованих у висновку ГРД. Це вчергове вказує на те, що висновок ГРД не створює самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя та є лише одним із можливих доказів, аналізуючи які сукупно з іншими доказами, Комісія і має прийняти остаточне рішення щодо учасника процедури оцінювання.
Відтак, виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, Суд на підставі системного аналізу законодавчих приписів стосовно правового статусу ВККС України та ГРД у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів приходить до висновку, що ГРД у цих правовідносинах не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Отже, ГРД не є суб`єктом владних повноважень, не виконує жодної владної управлінської функції, а її висновок, прийнятий щодо судді, не є адміністративним актом (правовим актом індивідуальної дії), що в сукупності виключає можливість його оскарження суддею щодо якого його було прийнято, до адміністративного суду.
Тож оскільки у складі даного спору відсутній суб`єкт владних повноважень, то такий спір не є публічно-правовим і, відповідно, не підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 160/9844/19.
Також колегія суддів ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/107/19, прийнятої за результатами перегляду ухвали Верховного Суду від 06 березня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині пред`явлених вимог до Громадської ради міжнародних експертів про визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів членів Громадської ради міжнародних експертів, оформлене протоколом від 11 січня 2019 року № 9. У цій справі Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що Громадська рада міжнародних експертів у цих правовідносинах не є самостійним органом (суб`єктом владних повноважень), уповноваженим ухвалювати рішення стосовно подальшої участі кандидата на посаду судді в оголошеному на цю посаду конкурсі.
За змістом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що ужите в пункту 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.
У контексті спірних правовідносин такою подією є прийняття ВККС України рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з наданням відповідної оцінки висновку ГРД, яке може бути оскаржене до суду, в установленому законом порядку.
При цьому судова колегія зауважує, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.
За таких обставин вимоги позивача не підлягають окремому розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
Як обумовлено частиною першою статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Водночас у даному випадку такої потреби немає, оскільки розгляд цього спору з урахуванням його предмету та суб?єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
Приписами частин першої, другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом із тим, за приписами частини третьої названої статті суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4- 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Оскільки у справі, що розглядається, суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у ній.