ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І.В., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2021 року в адміністративній справі № 800/331/16 (800/13/16) (провадження № 11-256заі20)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15
Короткий виклад історії справи
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ (правонаступником якої є ВРП), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги».
На обґрунтування позову зазначив, що спірне рішення прийнято відповідачем поза межами річного строку давності; відповідач не мав права здійснювати повторну оцінку процесуального рішення та обставин його ухвалення, оскільки такими повноваженнями наділений суд апеляційної інстанції; відповідачем порушено порядок розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , оскільки ВРЮ прийняла рішення про відкладення розгляду справи з підстав необхідності витребування додаткових матеріалів, які не стосуються дисциплінарного провадження та стали вирішальними для прийняття оскаржуваного рішення. Вважає, що відповідач всупереч частині другій статті 19 Конституції України та частині першій статті 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції» розглянув на свій розсуд питання, що не були порушені у встановленому порядку перед ним, у зв`язку із чим вийшов за межі перевірки та предмета розгляду дисциплінарної справи.
Суди розглядали справу неодноразово.
Вищий адміністративний суд України постановою від 14 березня 2016 року позов задовольнив: визнав незаконним та скасував оскаржуване рішення ВРЮ. Свої висновки суд мотивував тим, що ВРЮ прийняла рішення поза межами річного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Верховний Суд України постановою від 26 квітня 2016 року скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2016 року, а справу направив на новий розгляд до цього ж суду, указавши на неправильність висновків Вищого адміністративного суду України про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився.
За результатами нового розгляду Вищий адміністративний суд України постановою від 13 липня 2017 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , констатувавши, що оскаржуване рішення ВРЮ є законним і обґрунтованим.
У липні 2017 року представник позивача звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року.
На підставі пункту 1 частини першої розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» матеріали заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року передано до Верховного Суду, який розпочав роботу 15 грудня 2017 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 19 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Свої висновки цей суд мотивував тим, що Вищий адміністративний суд України не перевірив аргументів позивача про те, що ВРЮ протиправно витребувала, вивчила, оцінила та врахувала судові рішення в інших справах, з приводу яких відсутні скарги до ВРЮ, а також щодо невідповідності оскаржуваного рішення ВРЮ принципу пропорційності.
За результатами нового розгляду Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 червня 2020 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував оскаржуване рішення ВРЮ.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 7 жовтня 2005 року № 1429/2005 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. 7 листопада 2005 року він склав присягу судді.
Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2760-VІ «Про обрання суддів», зокрема, ОСОБА_1 призначено на посаду судді цього ж суду безстроково.
Указом Президента України від 15 червня 2012 року № 395/2012 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва. З 2 липня 2012 року він виконує повноваження голови цього ж суду.
23 січня 2014 року слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Кочур Л. В. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 в межах кримінального провадження № 12014100000000217, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, та застосував до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 21 березня 2014 року.
Ухвала слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 23 січня 2014 року була предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який 4 лютого 2014 року за наслідками розгляду її скасував та обрав ОСОБА_2 більш м`який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту в певний період доби.
17 липня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла скарга ОСОБА_2 від 14 липня 2014 року про порушення суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання щодо нього запобіжного заходу.
Автор скарги стверджував, що слідчий суддя ОСОБА_1 не навів мотивів щодо існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, а також наявності хоча б одного з передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ризиків, з метою уникнення яких застосовуються запобіжні заходи. Крім цього, суддя взяв до уваги лише показання свідків (працівників ЗМСП «Беркут»), натомість проігнорував усі аргументи захисника підозрюваного, а також не з`ясовував можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу.
За результатами перевірки ТСК склала висновок від 24 жовтня 2014 року № 5/02-14, у якому зазначила про наявність ознак порушення присяги судді, та направила його до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.
Ухвалою від 10 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу щодо ОСОБА_1 за вказаним висновком ТСК.
3 листопада 2015 року Дисциплінарна секція ВРЮ склала висновок, яким рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за порушення присяги.
ВРЮ дійшла висновку, що, постановляючи ухвалу про обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив об`єктивного, всебічного та неупередженого розгляду, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а також практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Зокрема, суддя не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК.
Крім цього, з отриманих з Дарницького районного суду міста Києва на запит члена ВРЮ від 27 листопада 2015 року № 9220/0/915 матеріалів щодо постановлених слідчим суддею ОСОБА_1 ухвал за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ВРЮ також установила, що ухвалами від 21, 22, 24 та 25 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_1 задовольнив клопотання слідчих та застосував до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. 21 лютого 2014 року слідчий суддя ОСОБА_1 розглянув ще три клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Дослідивши ці матеріали, ВРЮ встановила, що всупереч вимогам пунктів 2, 4 частини першої статті 196 КПК в ухвалах про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зазначено обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, та посилань на докази, які обґрунтовують ці обставини.
Беручи до уваги наведені обставини у сукупності, ВРЮ констатувала, що суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства.
За висновком ВРЮ, допущені суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.
З огляду на зазначене ВРЮ погодилася з висновком ТСК від 24 жовтня 2014 року про наявність у діях цього судді ознак порушення присяги та визнала їх достатніми для внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді за порушення присяги.
17 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 1192/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги».
Зазначене рішення прийнято за участі 15 членів ВРЮ, 13 з яких проголосували «за» його ухвалення, 2 - «проти».
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 червня2020 рокупозов задовольнив.
Задовольняючи позов, суд мотивував свої висновки тим, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення. Такі ж підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено й пунктом «а» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом «а» частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції. Отже, ВРЮ зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення, оскільки воно є непропорційним характеру допущених суддею процесуальних порушень.
Не погодившись із цим судовим рішенням, ВРП оскаржила його до Великої Палати Верховного Суду.
У своїй апеляційній скарзі ВРП, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
На переконання скаржника, суд попередньої інстанції залишив поза увагою те, що повноваження стосовно встановлення в діях судді ознак порушення присяги відносилися до виключної компетенції ВРЮ, яка визначала наявність такого порушення, керуючись власною оцінкою відповідних обставин. У дисциплінарній справі стосовно судді ОСОБА_1 було встановлено, що він як слідчий суддя, визначаючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою учасника мирних акцій протесту ОСОБА_2 , не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із визначених статтею 177 КПК ризиків, а також обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів. Крім цього, всупереч вимогам частини сьомої статті 206 КПК слідчий суддя ОСОБА_1 залишив поза увагою та не перевірив обставин застосування до ОСОБА_2 насильства під час затримання, свідомо проігнорувавши наявну у справі медичну довідку та посилання на ці обставини підозрюваного.
На думку ВРП, суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в України наприкінці 2013 - на початку 2014 років не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства, що свідчить про порушення присяги судді, допущені ним порушення закону порочать звання судді, викликаються сумнів у його об`єктивності та неупередженості.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 квітня 2021 року апеляційну скаргу ВРП задовольнила.
Рішення Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року скасувала.
Ухвалила нове рішення, яким відмовила ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги».
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Більші