Ухвала
29 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 761/21994/15-ц
Провадження № 14-59цс 21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа без самостійних вимог - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа з самостійними вимогами - Національний банк України, про визнання договору поруки недійсним та за позовом Національного банку України до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", треті особи без самостійних вимог - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", про визнання недійсним договору поруки
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" (далі - ПАТ "Укргазвидобування") звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 30 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") (кредитор) та ПАТ "Укргазвидобування" (позичальник) укладено договір кредитної лінії, предметом якого були грошові кошти, які надавалися окремими частинами - траншами, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 млн грн, зі сплатою 24 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном погашення не пізніше 29 вересня 2014 року.
1.1 Після завершення строку виконання цього зобов`язання ПАТ "Дельта Банк" 28 листопада 2014 року уклав із ОСОБА_1 договір поруки на суму 34 млн грн.
1.2 У зв`язку з невиконанням ПАТ "Укргазвидобування" зобов`язань за кредитним договором 19 лютого 2015 року банк списав з депозитного рахунку ОСОБА_1 грошові кошти в еквіваленті 34 млн грн.
1.3 Посилаючись на те, що у кредитному договорі передбачений лише такий вид забезпечення, як застава, позивач вважав, що договір поруки суперечить положенням частини першої статті 548 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та, в силу частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, просив визнати його недійсним.
1.4 У лютому 2017 року Національний банк України звернувся до суду із самостійним позовом до ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", у якому посилався на те, що відповідно до пункту 3 статті 7, пункту 3 статті 25 Закону України "Про Національний банк України" надав ПАТ "Дельта Банк" кредит для збереження ліквідності, а ПАТ "Дельта Банк" зобов`язався повернути кредит у порядку та строки, передбачені умовами укладених між ними договорів, а також сплатити проценти за його користування.
1.5 З метою забезпечення виконання ПАТ "Дельта Банк" своїх зобов`язань за кредитним договором між Національним банком України та ПАТ "Дельта Банк" 01 листопада 2013 року було укладено договір застави майнових прав, на підставі якого ПАТ "Дельта Банк" передало у заставу Національного банку України майнові права, в тому числі, за кредитним договором, укладеним з ПАТ "Укргазвидобування", а також усіма забезпечувальними зобов`язаннями до нього.
1.6 У зв`язку з укладанням та на підставі договору застави майнових прав, у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна 05 листопада 2013 року Державним підприємством "Інформаційний центр" було зареєстровано приватне обтяження (застава рухомого майна) за об`єктом: майнові права за кредитним договором, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Укргазвидобування", та оголошено заборону відчуження предмета обтяження. Обтяжувачем рухомого майна визначено Національний банк України, а боржником - ПАТ "Дельта Банк".
1.7 У подальшому між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 було укладено оспорюваний договір поруки. Договір поруки було оприбутковано ПАТ "Дельта Банк" на відповідному позабалансовому рахунку обліку наданих застав 19 лютого 2015 року, а потім на підставі пункту 1.3 договору поруки банк здійснив договірне списання коштів із депозитного рахунка ОСОБА_1 в сумі 34 млн грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язання ПАТ "Укргазвидобування".
1.8 З урахуванням викладеного Національний банк України вважав, що договір поруки, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1, підлягає визнанню недійсним, оскільки на порушення пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав, статей 1, 3, 50 Закону України "Про заставу" та статей 576, 587 ЦК України майнові права ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором, які перебували у заставі Національного банку України, фактично були відчужені без його згоди третій особі.
1.9 Також Національний банк України зазначив, що укладанням оспорюваного договору поруки без погодження з ним як заставодержателем фактично були внесені зміни до кредитного договору, умовами якого (пункт 1.3) було визначено вичерпний перелік забезпечувальних зобов`язань, до яких оспорюваний договір не включений.
1.10 Оспорюваний договір був укладений значно пізніше укладення договору застави майнових прав із Національним банком України, чим фактично було порушено умови договору застави майнових прав (пункт 3.4.5) щодо встановлення заборони внесення змін до кредитного договору та забезпечувальних договорів, що гарантують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
1.11 Оскільки ПАТ "Дельта Банк" не мало права укладати договір поруки без погодження з куратором банку, такий договір, на думку Національного банку України, слід вважати укладеним із порушенням закону та господарської компетенції банку, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.
1.12 На думку Національного банку України, договір поруки було укладено після визнання ПАТ "Дельта Банк" проблемним банком, погашення заборгованості відбувалось із рахунку відповідача ОСОБА_1 у проблемному банку та на момент погашення очевидною була обмеженість у використанні відповідачем коштів на його рахунку і неможливість банку виконувати свої зобов`язання перед кредиторами. Таким чином, оспорюваний договір поруки не мав на меті досягнення визначеного чинним законодавством результату поруки - забезпечення виконання активами ПАТ "Дельта Банк" (майновими правами за кредитним договором, переданими в порядку регресу) грошових вимог до ПАТ "Укргазвидобування".
1.13 З урахуванням наведеного Національний банк України просив визнати недійсним договір поруки № П 2022390-5, укладений 28 листопада 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 .
2. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, позови ПАТ "Укргазвидобування" та Національного банку України задоволено. Визнано договір поруки від 28 листопада 2014 року, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1, недійсним. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
2.1 Судові рішення мотивовані тим, що посадові особи ПАТ "Дельта Банк" в особі їх представників вчинили укладення спірного договору поруки від 28 листопада 2014 року з порушенням обмежень, які були встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України, а тому зазначений правочин виходить за межі дієздатності юридичної особи - ПАТ "Дельта Банк", вчинений із перевищенням повноважень, а отже, є підстави для визнання його недійсним на підставі положень частини другої статті 203, статті 215 ЦК України.
2.2 Крім того, апеляційний суд наголосив, що постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Дельта Банк" шляхом призначення куратора до AT "Дельта Банк" було застосовано особливий режим контролю, призначено куратора банку, а тому відчуження майна (шляхом припинення права на кредит та заставу за ним) без отримання погодження з куратором банку є наслідком порушення режиму контролю за діяльністю банку.
3. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
3.1 Касаційна скарга обґрунтована тим, що договір поруки було укладено на законних підставах і сторони кредитного договору не могли в договорі передбачити укладення в майбутньому договору поруки з ОСОБА_1, який не є стороною кредитного договору. Крім того, не було обов`язковою умовою попередження боржника щодо укладення оспорюваного договору поруки.
3.2 Також у касаційній скарзі заявник посилається на обставини, які встановлені Вищим адміністративним судом України у справі № К/800/7723/16 про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" про визнання нікчемними ряду договорів поруки, укладених ПАТ "Дельта Банк" на забезпечення вимог до ПАТ "Укргазвидобування". У своїй ухвалі касаційний суд зазначив, що договори поруки були укладені з дотриманням передбачених законом вимог на їх укладення, договори були укладені за взаємною згодою сторін та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод.
4. ПАТ "Укргазвидобування" та Національний банк України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких посилалися на законність та обґрунтованість судових рішень та просили залишити їх без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
5. Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року справу повернуто Другій судовій палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. При цьому об`єднано палата звернула увагу на те, що питання, поставлені їй на вирішення, належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 частини першої розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яким передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
8. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована таким.
8.1 У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 3?705гс16 вказано, що "угода про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, укладена між сторонами у справі, відповідає встановленим законодавством вимогам, є чинною та не визнана недійсною у судовому порядку, а тому є обов`язковою для сторін і повинна добросовісно виконуватися; при цьому цивільні права сторони, що ґрунтуються на умовах цієї угоди, у разі їх порушення підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них. Зазначений висновок узгоджується зі встановленим статтею 629 ЦК України загальним принципом обов`язковості договору. Натомість відповідачі при укладенні оспорюваних у справі додаткових угод до договору процентної позики, за відсутності погодження ПАТ "ВіЕс Банк" на зміну умов цього договору, незважаючи на те, що обов`язковість такого погодження передбачено пунктом 2.2 угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, допустили порушення вимог статті 629 ЦК України, частини першої статті 203 ЦК України, що відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання таких угод недійсними".
8.2 Тобто Верховним Судом України по суті зроблено висновок, що у разі коли один договір (який укладається однією із сторін) суперечить умовам іншого договору (де така особа була стороною договору), то для захисту прав та інтересів особи (яка не укладала наступний договір) може бути застосований такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Причому при оспорюванні договору, який суперечить умовам іншого договору, повинна враховуватися добросовісність.
8.3 Аналогічний підхід Верховним Судом було висловлено і в інших справах. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 3-43гс15 вказано, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини першої статті 516 ЦК України.
8.4 Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду України з огляду на таке.
8.5 Статтями 215, 216 ЦК України визначено загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків.
8.6 Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
8.7 Згідно зі статтями 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
8.8 Отже, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Обов`язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.
8.9 За правилами статей 553, 554, 626 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; порука створює права для кредитора та обов`язки для поручителя, безпосередньо на права та обов`язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов`язань не впливає, оскільки зобов`язання для боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Чинним законодавством не передбачено обов`язкового отримання попередньої згоди боржника в основному зобов`язанні на укладення кредитором із іншою особою договору поруки на забезпечення виконання його зобов`язань.
8.10 Вищезазначені норми не передбачають і обов`язкового визначення основним зобов`язанням видів забезпечення його виконання. Зазначення поруки як виду забезпечення у тексті основного зобов`язання є факультативною умовою, недотримання якої не тягне визнання правочину недійсним.
9. Вивчивши матеріали касаційної скарги та мотиви, на підставі яких постановлена ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року, Велика Палата Верховного Суду вважає за недоцільне приймати справу до свого розгляду.
10. Відповідно до частини другої статті 6 і частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду, зокрема, дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
12. З аналізу постанов Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 3-43гс15 та від 14 вересня 2016 року у справі № 3-705гс16, вбачається таке.
12.1 У постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 3?43гс15 Верховний Суд України вказав: "Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго" (далі - ТОВ "Спецстройенерго") звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22 липня 2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") і Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Солар" (далі - ТОВ "Альфа Солар").
12.2 На обґрунтування вимог позивач послався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілікон" (далі - ТОВ "Сілікон") як іпотекодавець і боржник у зобов`язанні не надавало своєї згоди на укладення договору про відступлення ПАТ "ВТБ Банк" на користь ТОВ "Альфа Солар" права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ "Сілікон" і ПАТ "ВТБ Банк". Внаслідок укладення оспорюваного договору ТОВ "Альфа Солар" набуло статусу іпотекодержателя та кредитора у процедурі банкрутства ТОВ "Сілікон", і його вимоги підлягають позачерговому задоволенню. Оскільки вимоги ТОВ "Спецстройенерго" до ТОВ "Сілікон" у процедурі банкрутства останнього віднесено до четвертої черги вимог кредиторів, позачергове задоволення вимог ТОВ "Альфа Солар" унеможливлює задоволення вимог позивача.
12.3 У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що недотримання наявного в договорі іпотеки застереження про необхідність письмової згоди боржника на відступлення права вимоги не є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, оскільки ні договором, ні законом не встановлено порядку надання такої письмової згоди; клопотання керуючого санацією боржника про внесення змін до реєстру кредиторів у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні фактично є письмовою згодою боржника (іпотекодавця) на відступлення права вимоги за іпотечним договором.
12.4 Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив про відсутність передбачених статтями 203, 215, 516 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним.
12.5 Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у межах доводів заяви про перегляд, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходила із такого.
12.6 Згідно з пунктом 4.2.12 договору іпотеки іпотекодержатель має право відступити права за цим договором за письмовою згодою іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за договором кредиту, повідомивши про це іпотекодавця письмово у п`ятиденний строк.
12.7 Тобто спірний договір іпотеки передбачає дві умови відступлення іпотекодержателем прав за цим договором: письмова згода іпотекодавця та одночасне здійснення відступлення права вимоги за договором кредиту.
12.8 Ураховуючи, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів належного узгодження з іпотекодавцем відступлення права вимоги, висновок суду касаційної інстанції про відсутність порушень закону при заміні кредитора у зобов`язанні є помилковим.
12.9 Посилання суду на відсутність у спірних правовідносинах урегульованого порядку надання письмової згоди боржника на заміну кредитора є безпідставними, оскільки ця обставина для застосування положень частини першої статті 516 ЦК України значення не має.
12.10 Суперечить наведеній нормі права і висновок суду касаційної інстанції про те, що клопотання керуючого санацією про внесення змін до реєстру кредиторів у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні фактично є письмовою згодою боржника (іпотекодавця) на відступлення права вимоги.
12.11 Таким чином, суд касаційної інстанції неправильно застосував положення частини першої статті 516 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору".
12.12 У постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 3-705гс16 Верховний Суд України вказав: "предметом позову у справі є вимога Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк") про визнання недійсними додаткових угод від 01 грудня 2013 року, від 01 серпня 2014 року та від 31 грудня 2014 року до договору процентної позики, укладених між Приватного підприємства "Шива" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма?Капітал".
12.13 Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані угоди укладено між відповідачами у порушення умов тристоронньої угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, стороною якої є позивач, та положень статті 629 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними.
12.14 Підпунктом 2.2 пункту 2 цієї тристоронньої угоди сторонами погоджено, що сторона 2 і сторона 3 зобов`язуються погоджувати зі стороною 1 будь-які зміни, які вони бажають внести до умов договору процентної позики. За змістом пункту 3 значена угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
12.15 Також судами установлено, що 01 грудня 2013 року, 01 серпня 2014 року та 31 грудня 2014 року між відповідачами було укладено додаткові угоди до договору процентної позики від 15 лютого 2012 року № 2012/02-15, відповідно до умов яких було змінено розмір процентів за користування позикою до 27 % річних, до 1 % річних, а також змінено порядок повернення суми позики.
12.16 Угода про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, укладена між сторонами у справі, відповідає встановленим законодавством вимогам, є чинною та не визнана недійсною у судовому порядку, а тому є обов`язковою для сторін і повинна добросовісно виконуватися; при цьому цивільні права сторони, що ґрунтуються на умовах цієї угоди, у разі їх порушення, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.
12.17 Зазначений висновок узгоджується зі встановленим статтею 629 ЦК України загальним принципом обов`язковості договору.
12.18 Натомість відповідачі при укладенні оспорюваних у справі додаткових угод до договору процентної позики, за відсутності погодження ПАТ "ВіЕс Банк" на зміну умов цього договору, незважаючи на те, що обов`язковість такого погодження передбачено пунктом 2.2 угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27 липня 2012 року, допустили порушення вимог статті 629 ЦК України, частини першої статті 203 ЦК України, що відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК україни є підставою для визнання таких угод недійсними.
12.19 Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суди апеляційної і касаційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цих судів про укладення оспорюваних угод із недотриманням вимог законодавства, а відтак і наявності підстав для задоволення позову, є обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону".
13. Таким чином, з аналізу обставин справ № 3-43гс15 та № 3-705гс16 можна дійти висновку, що Верховний Суд України визнав оскаржувані договори недійсними на тій підставі, що згода на їх укладення вимагалася умовами інших договорів.
14. Натомість, з аналізу обставин справи № 761/21994/15-ц за позовом ПАТ "Укргазвидобування" вбачається, що спірним кредитним договором передбачено такий вид забезпечення зобов`язання як застава (договір застави був укладений), а поруки як вид забезпечення зобов`язання не передбачався кредитним договором, хоча договір поруки і був укладений.
15. Разом із цим Верховний Суд України у своїх постановах № 3-705гс16 та № 3?43гс15 не робив жодних висновків щодо правових проблем, з яких був пред`явлений позов Національним банком України, тобто не розглядав питання правомірності внесення змін до кредитного договору та забезпечувальних договорів, що гарантують їх виконання, без отримання попередньої згоди заставодержателя тобто Національного банку України.
16. Разом із цим Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
17. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для розгляду питання про відступ від правових висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 3-705гс16 та від 15 квітня 2015 року у справі № 3-43гс15, оскільки правовідносини, що виникли у цих справах та у справі № 761/21994/15-ц не є подібними.
Таким чином Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду