УХВАЛА
27 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 480/3310/19
Провадження № 11-146апп21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України (далі - ТУ ДСА) в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, і
ВСТАНОВИЛА:
1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії щодо відмови провести нарахування та виплату судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за роботу у вихідні дні у зв`язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення невідкладних виробничих питань 13, 21 та 29 квітня 2019 року, компенсацію у грошовій формі в подвійному розмірі;
- зобов`язати провести нарахування та виплату вказаної компенсації.
2. Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 18 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, відмовив у задоволенні позову.
Рішення мотивували тим, що у спірних відносинах суддівська винагорода регулюється Законом України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон №2453-VI) (крім суддів Конституційного Суду України) і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Стаття 133 цього Закону не надає суддям право на суддівську винагороду за роботу у святкові, неробочі й вихідні дні, тому така робота не може бути компенсована у грошовій формі подвійного розміру.
3. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вимоги мотивує помилковістю та необґрунтованістю висновків судів про незастосовність норм КЗпП України до стверджуваного порушення права на виплату суддівської винагороди в подвійному розмірі за роботу у вихідні дні. Таке застосування норм права позбавляє її права на будь-яку компенсацію за роботу у вихідні дні. Переконує, що хоча Закон № 2453-VІ не передбачає право судді на отримання іншого дня відпочинку за роботу у вихідні та святкові дні, але таке право судді передбачене іншими нормативно-правовими актами, зокрема, врегульовано статтею 72 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Наголосила на тому, що суди попередніх інстанцій не зважили на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21?8а15, за якою трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 березня 2020 року відкрив провадження у зазначеній справі, а ухвалою від 07 квітня 2021 року за наслідками попереднього розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_1 справу за її позовом на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передав на розгляд Великої Палати Суд, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
5. Рішенню касаційного суду про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передували обставини, доводи і міркування сторін та судження судів попередніх інстанцій, які стисло можна викласти таким чином.
ОСОБА_1 працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 29 березня 2004 року.
Рішенням від 05 грудня 2018 року збори суддів Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 обрали слідчим суддею з 01 січня 2019 року.
Наказом голови комісії з реорганізації (злиття) Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 13 квітня 2019 року № 50-6, погодженого з Головою Конотопського міськрайонного суду Сумської області, судді Конотопського міськрайонного суду ОСОБА_1 за її згодою у зв`язку з виробничою необхідністю 13 квітня 2019 року (субота) був встановлений як робочий день.
Параграфом 2 цього наказу було визначено, що за роботу у вихідний день ОСОБА_1 необхідно виплатити компенсацію у грошовій формі в подвійному розмірі.
У заяві від 13 квітня 2019 року ОСОБА_1 надала згоду на роботу у вихідний день у зв`язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення невідкладних виробничих питань за умови виплати компенсації у грошовій формі в подвійному розмірі.
Голова комісії з реорганізації (злиття) Конотопського міськрайонного суду Сумської області наказом від 18 квітня 2019 року № 54-б, який був погоджений з Головою Конотопського міськрайонного суду Сумської області, судді Конотопського міськрайонного суду ОСОБА_1 за її згодою у зв`язку з виробничою необхідністю 21 квітня 2019 року (неділя) був встановлений як робочий день.
Параграфом 3 названого наказу було визначено, що за роботу у вихідний день ОСОБА_1 необхідно виплатити компенсацію у грошовій формі в подвійному розмірі.
У заяві від 21 квітня 2019 року ОСОБА_1 надала згоду на роботу у вихідний день у зв`язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення невідкладних виробничих питань за умови виплати компенсації у грошовій формі в подвійному розмірі.
Голова комісії з реорганізації (злиття) Конотопського міськрайонного суду Сумської області наказом від 27 червня 2019 року № 90-б, який був погоджений з Головою Конотопського міськрайонного суду Сумської області, судді Конотопського міськрайонного суду ОСОБА_1 за її згодою у зв`язку з виробничою необхідністю 29 червня 2019 року (субота) був встановлений як робочий день.
Параграфом 2 цього наказу було визначено, що за роботу у вихідний день ОСОБА_1 необхідно виплатити компенсацію у грошовій формі в подвійному розмірі.
У заяві від 27 червня 2019 року ОСОБА_1 надала згоду на роботу у вихідний день у зв`язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення невідкладних виробничих питань за умови виплати компенсації у грошовій формі в подвійному розмірі.
Ці накази, а також табелі обліку робочого часу, були направлені Конотопським міськрайонним судом Сумської області до ТУ ДСА в Сумській області.
За вищевказаними наказами відповідач відмовив позивачці у виплаті компенсації за роботу у вихідні дні в подвійному розмір.
Листами від 04 липня 2019 року №04-933/19, від 02 серпня 2019 року № 04-1062/19, ТУ ДСА в Сумській області повернуло без виконання накази від 13 квітня 2019 року № 50?б, від 18 квітня 2019 року №54-б, від 27 червня 2019 року № 90-б. Своє рішення мотивувало тим, що згідно з листом ДСА України від 21 вересня 2018 року № 10?18049/18, як головного розпорядника бюджетних коштів, оплата слідчим суддям за роботу в вихідні та святкові дні не проводиться, оскільки норми статей 72, 107 КЗпП України не розповсюджуються на суддів.
З огляду на ці обставини суди попередніх інстанцій зазначили, що основними законодавчими актами, які регулюють питання оплати праці є Закон України "Про оплату праці" та КЗпП.
Матеріально-фінансовий складник забезпечення роботи судді включає оплату праці у вигляді суддівської винагороди.
Оплата праці судді визначається Законом України №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII), зокрема, статтею 135 цього Закону
Частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Але при цьому положення статті 135 цього Закону не врегульовують питання оплати суддям за роботу у святкові, неробочі й вихідні дні.
З погляду позивачки, описана ситуація демонструє про існування нерівних (дискримінаційних) умов стосовно суддів, які на виконання покладених обов`язків слідчого судді відпрацьовують значно більшу кількість годин (днів), ніж інші судді, у тому числі у святкові, неробочі й вихідні дні, при однаковій оплаті праці.
Згідно з положеннями статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього кодексу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Стаття 6 "Винагорода за працю та соціальний захист" Європейської Хартії про Закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року передбачає, що рівень винагороди, яка виплачується суддям за виконання їхніх професійних обов`язків, повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхнє рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість. Рівень оплати праці одного судді може бути неоднаковим порівняно з оплатою іншого судді, бо він залежатиме від стажу, характеру обов`язків, які йому/їй буде доручено виконувати, а також важливості завдань, що покладаються на них, наприклад, чергування у суботу та неділю. Проте такі завдання, що виправдовують вищий рівень оплати, мають оцінюватися на підставі прозорих критеріїв з тим, щоб уникнути непорозумінь, які можуть виникати стосовно конкретно виконуваної роботи чи потреб, що виникатимуть.
6. Посилаючись на наведене, касаційний суд висновує, що правова проблема створюється необхідністю відступлення у даному спорі від викладеного в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист, а також невизначеністю законодавчого регулювання правових питань, які кваліфікуються як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права.
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) вважає, що наведене в ухвалі касаційного суду від 07 квітня 2021 року обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, не створює підстави для прийняття до розгляду Великою Палатою справи № 480/3310/19.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
7. Як свідчить зміст ухвали від 07 квітня 2021 року, порушуючи питання щодо передачі справи № 480/3310/19 на розгляд Великої Палати, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не навела жодних мотивів у зазначеному судовому рішенні на підтвердження того, у чому саме полягає виключна правова проблема у контексті спірних правовідносин. У зазначеній ухвалі немає належного правового обґрунтування того, що спірні правовідносини, які врегульовані законодавчими нормами, допускають їхнє множинне тлумачення та породжують відповідну правову невизначеність.
В аспекті наведеного Велика Палата не вбачає підстав, які у вимірі фактичних обставин справи за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДСА в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії дозволяють за кількісними і якісними критеріями дають можливість побачити в них виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
8. Велика Палата не може оминути увагою те, що в ухвалі касаційного суду від 07 квітня 2021 року як на підставу передавання справи Великій Палаті міститься посилання на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, відступ від якої, принаймні за формальними ознаками, може бути підставою для такого передавання.
З цього приводу Велика Палата вважає, що посилання на правову позицію постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року в цій справі є недоречним, оскільки спірні правовідносини у зазначеній справі та справі № 480/3310/19, виникли за різних і неподібних фактичних передумов.
Приміром, у справі № 21-8а15 спір виник щодо протиправних дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області стосовно притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність, а також прийняттям протиправного наказу про звільнення внаслідок недотримання відповідачем порядку звільнення позивача з посади, а саме без проведення службового розслідування та під час тимчасової непрацездатності, що призвело до порушення його права на працю. Тобто спір виник з правовідносин проходження державної служби, до яких за законом можуть застосуватися положення трудового законодавства.
Натомість у справі № 480/3310/19 спірні правовідносини мали іншу правову природу; вони виникли через бажання позивачки як слідчого судді міськрайонного суду, яка здійснювала суддівські повноваження у вихідні дні у зв`язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення невідкладних виробничих питань, проводити їй нарахування та виплачувати компенсації у грошовій формі в подвійному розмірі за роботу у такі дні. Тобто у цих правовідносинах спір виник щодо права на суддівську винагороду саме судді за здійснення своїх повноважень за особливих умов, правильність розв`язання якого повинен оцінити касаційний суд за правилами касаційного перегляду, зокрема й слушність не застосування судами попередніх інстанцій до цих правовідносин положень трудового законодавства, що регулює порядок оплати праці за роботу у вихідні дні.
9. Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України, якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 346, 347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду