Постанова суду № 127/10146/20 від 11.05.2021 про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності не підтримав, а тому, на їх думку, суд мав би...

Постанова

Іменем України

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 127/10146/20

провадження № 51-5747км20

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Наставного В.В. Слинька С.С.

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О.В.,

прокурора Кузнецова С.М.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

представника потерпілих Улановського В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2020 року й ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013010000000126 за обвинуваченням

ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Жмеринки Вінницької області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ) та проживаючого у АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ст. 264, ч. 2 ст. 367 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2020 року вказане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 закрито на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності та останнього звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 264, ч. 2 ст. 367 КК України.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у вчиненні службової недбалості, неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки; недбалому зберіганні вогнепальної зброї, що спричинило загибель людини за наступних обставин.

Так, ОСОБА_4 у період з 27 липня 2006 року по 22 травня 2010 року проходив службу в органах внутрішніх справ України та, відповідно до положень Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", був працівником правоохоронного органу. Зокрема, наказом начальника ГУМВС України у Вінницькій області № 137о/с від 27 липня 2006 року ОСОБА_4 призначено на посаду слідчого СВ Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області, а у подальшому наказом № 136о/с від 10 серпня 2009 року його призначено на посаду заступника начальника слідчого відділення цього ж районного відділу міліції.

Під час проходження служби, наказом начальника Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області № 60 від 29 жовтня 2007 року "Про закріплення табельної зброї за особовим складом Староміського РВ ВМУ" за ОСОБА_4 закріплено табельну вогнепальну зброю, пістолет Макарова № НОМЕР_1 (далі - ПМ № НОМЕР_1 ) та ознайомлено його з вимогами "Інструкції із заходів безпеки при поводженні з табельною вогнепальною зброєю", затвердженої наказом МВС України від 25 листопада 2003 № 1444 (далі - Інструкція).

Проте, ОСОБА_4, несумлінно ставлячись до виконання своїх службових обов`язків, допустив грубе порушення вимог зазначеної вище Інструкції, що спричинило тяжкі наслідки.

Так, 19 травня 2010 року ОСОБА_4 заступив на добове чергування як керівник слідчо-оперативної групи Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області, у зв`язку з цим ним отримано табельну зброю - ПМ № НОМЕР_1, 2 магазини до нього та 16 бойових патронів. При цьому, з ОСОБА_4 був проведений інструктаж з питань заходів безпеки при поводженні з табельною вогнепальною зброєю.

Того ж дня, приблизно о 16:30, ОСОБА_4, перебуваючи в службовому кабінеті № 211 у приміщенні Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області, розташованого за адресою: м. Вінниця, вул. Ленінградська, 73, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, грубо порушуючи вимоги пункту 1.9.2 Інструкції, помістив свою табельну зброю - ПМ № НОМЕР_1 з набоями в службовий сейф та замкнув його на ключ, який залишив у своєму робочому столі, після чого вийшов з кабінету, фактично залишивши табельну зброю на тривалий час без нагляду. При цьому, ОСОБА_4 усвідомлював, що доступ до кабінету № 211 мали й інші співробітники райвідділу міліції, у тому числі і слідчий СВ Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області ОСОБА_5 .

У подальшому, в період часу з 16:30 по 18:10 слідчий ОСОБА_5, скориставшись відсутністю ОСОБА_4 у службовому кабінеті № 211, зайшов до вказаного кабінету, відчинив службовий сейф останнього та заволодів табельною зброєю - ПМ № НОМЕР_1 з набоями до нього.

Після цього, ОСОБА_5 переніс зброю до свого службового кабінету № 207, де приблизно о 18:13 був здійснений постріл з ПМ № НОМЕР_1, що призвів до смерті останнього.

Окрім цього, ОСОБА_4, являючись працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи вимоги пунктів 1.8.5, 1.9.2, 4.1, 4.5 Інструкція, допустив грубе порушення вимог зазначеної вище Інструкції, що спричинило тяжкі наслідки.

Так, ОСОБА_4, заступивши на добове чергування 19 травня 2010 року як керівник слідчо-оперативної групи Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області, у зв`язку з цим отримав табельну зброю - ПМ № НОМЕР_1 (далі ПМ № НОМЕР_1), 2 магазини до нього та 16 бойових патронів. При цьому з ним був проведений інструктаж з питань заходів безпеки при поводженні з табельною вогнепальною зброєю.

Того ж дня, близько 16:30 год. ОСОБА_4, перебуваючи в службовому кабінеті № 211 у приміщенні Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області, розташованого за адресою: м. Вінниця, вул. Ленінградська, 73, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, грубо порушуючи вимоги пункту 1.9.2 Інструкції, помістив свою табельну зброю - ПМ № НОМЕР_1 з набоями в службовий сейф та замкнув його на ключ, який залишив у своєму робочому столі, після чого вийшов з кабінету, фактично залишивши табельну зброю на тривалий час без нагляду. При цьому, ОСОБА_4 усвідомлював, що доступ до кабінету № 211 мали й інші співробітники райвідділу міліції, у тому числі і слідчий СВ Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області ОСОБА_5 .

Вказані дії ОСОБА_4 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 2 ст. 367 та ст. 264 КК України.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілі просять скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказують на те, що судом першої інстанції порушено вимоги ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 288 КПК України, неправильно застосовано п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України та не застосовано ч. 5 ст. 74 КК України, яка підлягала застосуванню. Свою позицію потерпілі обґрунтували тим, що обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчинених кримінальних правопорушень не визнав, не розкаявся, клопотання свого захисника про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності не підтримав, а тому, на їх думку, суд мав би провести судове провадження в повному обсязі в загальному порядку та, застосовуючи положення ч. 5 ст. 74 КК України, звільнити ОСОБА_4 від покарання. На вказані порушення вони вказували і в апеляційній скарзі, проте їх доводи були проігноровані судом апеляційної інстанції, а тому вважають ухвалу суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні потерпілі і їх представник підтримали подану скаргу, а прокурор виступив проти задоволення касаційної скарги потерпілих.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Стаття 433 КПК України передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Доводи потерпілих про порушення при постановленні ухвали судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 288 КПК України, неправильного застосовування п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, та не застосування судом положень ч. 5 ст. 74 КК України є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КК України підстав і відсутності заперечень з боку обвинуваченого, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності. Відповідне рішення судом приймається у формі ухвали.

Отже системне тлумачення норм кримінального та процесуального закону свідчить про те, що до особи можуть бути застосовані положення ст. 49 КК України у випадках, передбачених цією статтею та за наявності клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому таке клопотання подається стороною кримінального провадження, а не виключно підозрюваним, обвинуваченим або засудженим. Разом з тим кримінальний процесуальний кодекс вказує на обов`язковість згоди обвинуваченого на звільнення його саме від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, то судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання і на підставі частини 5 статті 74, статті 49 КК України може звільнити від нього засудженого.

Згідно з приписами пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до частини 5 статті 74 КК України особу також може бути за вироком суду звільнено від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до статті 49 КК України. Зокрема у випадку, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною та вимагає закриття справи у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину або виправдання. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись зазначеною нормою матеріального права та частиною 5 статті 74 вказаного Кодексу.

У цьому провадженні суд першої інстанції в повній мірі врахував наведені положення закону.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачувався у вчиненні 19 травня 2010 року злочинів, передбачених ч. 2 ст. 367 та ст. 264 КК України, які відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України (у редакції до внесення змін згідно із Законом № 4025-VI від 15 листопада 2011 року) є злочинами середньої тяжкості.

На час розгляду судом першої інстанції кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 закінчилися передбачені законом строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності за вказані злочини. Враховуючи це, під час підготовчого судового засідання захисник Костик Н.О. звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності.

Місцевий суд, дотримуючись вимог статей 284, 286 КПК України, розглянув таке клопотання, з`ясував думку засудженого, який повністю підтримав клопотання захисника, підтвердив, що він розуміє як суть обвинувачення, так і підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка не є реабілітуючою, що підтверджується його позицією, висловленою ним під час судового засідання (т. 1, а.п. 61-62) та обґрунтовано звільнив ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 367 та ст. 264 КК України, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження стосовно нього закрив.

Тобто суд установив усі обставини, передбачені статтями 49 КК України та 286 КПК України, наявність яких є безумовною підставою для вирішення вказаного питання, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження щодо нього.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з позицією потерпілих щодо незаконності ухвали місцевого суду про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності і закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності.

Переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілих, апеляційний суд перевірив викладені у ній доводи, визнав їх необґрунтованими, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, на яких апеляційну скаргу залишив без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

................

Перейти до повного тексту